Навігація
Головна
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІВиди підприємницької діяльності.Державна реєстрація громадян, які здійснюють підприємницьку...ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІОСНОВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ФАКТОРИ СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІЦіноутворення на фактори виробництваРозвиток уявлень про підприємницької функції: теорія ризику і...МІЖНАРОДНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВАОптимізація процесу виконання виробничої програми підприємства з...
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка підприємства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Види підприємницької діяльності

Все різноманіття підприємницької діяльності може бути класифіковане за різними ознаками: по виду (призначенням), формам власності, числу власників, організаційно-правовим та організаційно-економічних форм, ступеня використання найманої праці та ін.

За увазі (призначенням) підприємницька діяльність може бути виробничої, комерційної, фінансової, консультативної та ін. Всі ці види можуть функціонувати окремо або разом (рис. 4.1).

За формам власності підприємства можуть бути приватними, державними, муніципальними, а також перебувати у власності громадських об'єднань (організацій). При цьому держава не може встановлювати в якому б то не було вигляді обмеження або переваги в залежності від форми власності.

За числу власників підприємницька діяльність може бути індивідуальною і колективною. При індивідуальному підприємництві власність належить одній фізичній особі. Колективному підприємництву відповідає власність, що належить одночасно декільком суб'єктам з визначенням часток кожного з них (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність). Володіння, користування та розпорядження майном, що перебуває у колективній власності, здійснюються за згодою всіх власників.

У числі організаційно-правових форм підприємництва розрізняють товариства, товариства, кооперативи. До основних організаційно-економічних форм можна віднести концерни, асоціації, консорціуми, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи (ФПГ), холдинги.

Рис. 4.1. Види підприємницької діяльності

Виробниче підприємництво і фактори виробництва

Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, надаються послуги, створюються певні духовні цінності. В умовах переходу до ринку ця сфера діяльності піддалася найбільшому негативному впливу, в результаті якого розпалися господарські зв'язки, порушилося матеріально-технічне забезпечення, впав збут продукції, різко погіршилося фінансове становище підприємств. Тому розвитку виробничого підприємництва в найближчі роки має бути приділити найбільшу увагу.

До виробничому підприємництву (див. Рис. 4.1) відносяться інноваційна, науково-технічна діяльність, безпосередньо виробництво товарів і послуг, виробниче їх споживання, а також інформаційна діяльність у цих областях. Будь-який підприємець, який мав намір зайнятися виробничою діяльністю, насамперед повинен визначити, які конкретно товари він буде виробляти, які види послуг надавати. Потім підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виконання потреби в товарі він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими або оптово-роздрібними торговельними організаціями. Формальним завершенням переговорів може стати контракт, укладений між підприємцем і майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. В іншому випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість.

В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, служить надійною гарантією і в подальшому при необхідності може бути оформлена у вигляді контакту, угоди. Значно складніше становище в Росії. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.

Наступний етап виробничого підприємництва - придбання або оренда (найм) факторів виробництва.

До факторів виробництва належать виробничі фонди, робоча сила та інформація. Виробничі фонди, у свою чергу, поділяються на основні та оборотні.

До основним виробничим фондам (знаряддям праці) відносяться: будинки і споруди; передавальні пристрої; силові машини та обладнання; робочі машини та обладнання; вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої; лабораторне обладнання; обчислювальна техніка; транспортні засоби; інструмент і пристосування; виробничий інвентар, інші основні фонди. У складі основних виробничих фондів до будівель відносяться будівлі виробничих цехів, заводоуправління, лабораторій та ін.

Оборотні виробничі фонди (предмети праці) складають: сировина; основні і допоміжні матеріали; паливні та енергетичні ресурси; тара і тарні матеріали; малоцінний і швидкозношуваний інструмент і виробничий інвентар; запасні частини для ремонтів. Сюди ж відносяться покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Робочу силу підприємець наймає по оголошеннях, через біржі праці, агентства з працевлаштування, знаходить потенційних працівників за допомогою друзів і знайомих. При підборі персоналу слід враховувати освіту кандидата на певну роботу, рівень його професійних навичок, досвід попередньої роботи, особисті якості.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

Далі підприємець набуває всю необхідну йому інформацію про можливості залучення ресурсів: матеріальних, фінансових і трудових, про ринок збуту запланованій до виготовлення продукції або послуг і т.д.

Здійснення підприємницької угоди пов'язане з грошовими витратами. Загальну потребу в грошах (Д п) на ведення виробничо-підприємницької діяльності можна розрахувати за формулою

де Д р - грошові кошти, необхідні для оплати праці найманих працівників;

Д м - грошова оплата вартості придбаних сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії;

Д з - грошові витрати, пов'язані з придбанням та використанням засобів праці (основних виробничих фондів) - будівель, споруд, передавальних пристроїв, машин, устаткування, обчислювальної техніки, інструменту, транспортних засобів та ін .;

Д і - грошова оплата купується підприємцем інформації;

Д v - оплата послуг сторонніх організацій та осіб (будівельні роботи, транспортні послуги та ін.).

Для початку виробничої діяльності підприємцю треба мати необхідний стартовий капітал. Якщо такого капіталу немає, то він звертається в комерційний банк або до іншого володарю вільних грошових коштів за отриманням кредиту. Можна обрати і інший шлях - отримати фактори виробництва (приміщення, обладнання, сировина, матеріали, інформацію та ін.) В кредит. Однак у кожному випадку підприємець повинен буде повернути кредиторові грошову суму, отриману в кредит або рівну вартості взятих у кредит факторів виробництва плюс відсотки за користування кредитом.

Грошові субсидії підприємцю, особливо початківцю, як правило, на пільгових умовах можуть і повинні надавати державні структури. Однак на практиці малому підприємництву не виділяють навіть тих коштів, що закладені в бюджеті країни на ці цілі.

Непрямими учасниками виробничої підприємницької діяльності є федеральні і муніципальні фінансові органи, податкова інспекція. Вони виконують чисто фіскальну функцію, вилучаючи у підприємця у федеральний і місцевий бюджети податки, обов'язкові платежі, відрахування, штрафи, мита тощо

Результат виробничої діяльності підприємця - реалізація продукції (робіт, послуг) споживачеві і виручка певної суми грошей. Різниця між грошовою виручкою і витратами виробництва становить прибуток підприємства.

Розрізняють валовий (балансовий) і залишкову (чисту) прибуток підприємця. Валовий прибуток являє собою грошову суму, що залишається у підприємця після оплати ним всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції, але до виплати податків. Залишкова (чиста) прибуток визначається вирахуванням з валового прибутку податків, відрахувань, різних платежів, штрафів, мита і т. п. і являє собою кінцевий підсумок діяльності підприємця-виробничника.

Загальну фінансову оцінку діяльності такого підприємця визначає показник рентабельність, що розраховується як відношення залишкової прибутку до повних витрат виробництва. Так, якщо загальна сума повних витрат виробництва склала 4,0 млн, а чистий прибуток - 0,6 млн руб., То рентабельність дорівнюватиме 15% (0,6: 4,0 = 100). Для західних підприємців така рентабельність вважалася б високою, для вітчизняних - мінімальною. Очевидно, в даному випадку має значення і масштаб виробництва.

Найбільш повне уявлення про ефективність конкретного виробничого підприємницького проекту дасть бізнес-план.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

Cхожі теми

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Види підприємницької діяльності.
Державна реєстрація громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Припинення діяльності індивідуального підприємця
ПРАВОВИЙ СТАТУС СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ОСНОВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
ФАКТОРИ СУЧАСНОГО ВИРОБНИЦТВА І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ
Ціноутворення на фактори виробництва
Розвиток уявлень про підприємницької функції: теорія ризику і невизначеності (Р. Кантильон, І. Тюнен) і теорія координації факторів виробництва (Ж.-Б. Сей)
МІЖНАРОДНЕ ПЕРЕМІЩЕННЯ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА
Оптимізація процесу виконання виробничої програми підприємства з урахуванням динамізму ходу виробництва
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук