Навігація
Головна
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО...Організація проведення ревізії фінансово-господарської діяльності...Організація проведення ревізії фінансово-господарської діяльностіПорядок визначення фінансового результату по іншим видам діяльностіОцінка фінансових результатів діяльності банкуАудит фінансових результатів від звичайних видів діяльностіГосподарські процеси, господарські операції та їх результатиФОРМУВАННЯ І ОЦІНКА ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУПодаткові аспекти обліку фінансових вкладеньЗначення бухгалтерської звітності для оцінки фінансово-господарської...
 
Головна arrow Аудит та Бухоблік arrow Бухгалтерська справа
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Оцінка податкових наслідків проведення господарських операцій та їх вплив на фінансові результати діяльності

Залежно від способів, які вибирає організація для об'єктів бухгалтерського обліку, формується кінцевий фінансовий результат діяльності організації. Це один з найбільш важливих оціночних показників діяльності організації.

Фінансовий результат виявляється на основі бухгалтерського обліку всіх фактів господарського життя організації і являє собою суму сальдований фінансовий результат (прибуток (+), збиток (-) від продажу продукції (робіт, послуг), основних засобів, іншого майна організації та інших доходів від фактів господарської життя, зменшених иа суму витрат за цими фактами (у тому числі витрати з податку на прибуток).

Кінцевий фінансовий результат (чистий прибуток або чистий збиток) складається з фінансового результату від звичайних видів діяльності, а також інших доходів і витрат. Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцією щодо його застосування на рахунку 99 "Прибутки і збитки" протягом звітного року відображаються:

• прибуток або збиток від звичайних видів діяльності - в кореспонденції з рахунком 90 "Продажі";

• сальдо інших доходів і витрат - в кореспонденції з рахунком 91 "Інші доходи і витрати";

• суми нарахованого умовного витрати (доходу) з податку на прибуток, постійних податкових зобов'язань і платежів за перерахунками з цього податку з фактичного прибутку, а також суми належних податкових санкцій - в кореспонденції з рахунком 68 "Розрахунки з податків і зборів".

Кінцевий фінансовий результат визначається за наступною формулою:

або

Прибуток (збиток) = Доходи - Витрати

Результат = Кредит 99 - Дебет 99.

Таким чином, одні факти господарського життя можна віднести до доходів, інші - до витрат, і якщо факти господарського життя, що відносяться до доходів, перевищили факти господарського життя, що відносяться до витрат, то результат буде являти собою прибуток за певний період.

Вибір і затвердження в обліковій політиці організації того чи іншого методу оцінки фактів господарського життя прямо впливатиме на її фінансове становище і податкові наслідки. До основних елементів облікових методик, що впливає на кінцевий фінансовий результат діяльності організації, ставляться:

1) критерії включення об'єктів до складу основних засобів. Згідно з п. 4 наказу Мінфіну Росії від 30.03.2001 № 26н "Про затвердження Положення з бухгалтерського обліку" Облік основних засобів "(ПБУ 6/01)" при прийнятті до бухгалтерського обліку активу як об'єкта основних засобів одночасно повинні виконуватися наступні умови:

• об'єкт призначений для використання у виробництві продукції, при виконанні робіт чи наданні послуг, для управлінських потреб організації чи для надання організацією за плату в тимчасове володіння і користування або у тимчасове користування;

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

• об'єкт призначений для використання протягом тривалого часу, тобто терміну тривалістю понад 12 місяців або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців;

• організація не передбачає наступний перепродаж даного об'єкта;

• об'єкт здатний приносити організації економічні вигоди (дохід) у майбутньому.

Активи, щодо яких виконуються перераховані умови, і вартість у межах ліміту, встановленого в обліковій політиці організації, по не більше 20000 руб. за одиницю, можуть відображатися в бухгалтерському обліку та бухгалтерської звітності в складі матеріально-виробничих запасів (МПЗ). Організація може прийняти ліміт оцінки в розмірі 20000 руб. і в податковому обліку, тим самим вона зменшить податок на майно і знизить трудомісткість обліку.

Таким чином, від положень облікової політики залежать вибір способу обліку об'єктів (відображати у складі основних засобів на рахунках 01 "Основні засоби", 03 "Прибуткові вкладення в матеріальні цінності" або у складі МПЗ на рахунку 10 "Матеріали") і розмір ліміту.

Податок на майно організацій розраховується за даними бухгалтерського обліку, базою оподаткування є середньорічна вартість майна, яке визнається об'єктом оподаткування. Це майно має враховуватися на балансі в якості об'єктів основних засобів але правилами бухгалтерського обліку: податком повинно обкладатися майно, отражаемое на рахунку 01 "Основні засоби", а також матеріальні цінності, що надаються організацією за плату в тимчасове користування (тимчасове володіння) з метою отримання доходу і відображаються на рахунку 03 "Прибуткові вкладення в матеріальні цінності". Отже, порядок оцінки і метод нарахування амортизації за основними засобами, що приймається в бухгалтерському обліку, впливають на величину податку на майно організацій і відповідно на фінансовий результат (зменшення розміру цього податку збільшує фінансовий результат, і навпаки);

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

2) спосіб нарахування амортизації. Амортизацію по об'єктах основних засобів нараховують одним із таких способів:

• лінійним - з початкової (поточної, відновлювальної) вартості і норми амортизації, певної на основі строку корисного використання об'єкта основних засобів;

• зменшуваного залишку - з залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року та норми амортизації на основі строку корисного використання цього об'єкта і коефіцієнта прискорення, встановленого відповідно до законодавства;

• списання вартості по сумі чисел років терміну корисного використання - з початкової (поточної, відновлювальної) вартості об'єкта основних засобів і співвідношення, в чисельнику якого число років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта, в знаменнику - сума чисел років терміну корисного використання об'єкта ;

• списання вартості пропорційно обсягу продукції (робіт) - виходячи з натурального показника обсягу продукції (робіт) у звітному періоді і співвідношення первинної вартості об'єкта основних засобів і передбачуваного обсягу продукції (робіт) за весь строк корисного використання об'єкта основних засобів.

Один зі способів по кожному об'єкту основних засобів (або їх однорідної групі) застосовується протягом усього строку корисного використання даних об'єктів. Різні способи нарахування та обліку амортизації призводять до списання різних сум зносу, що відбивається на величині собівартості продукції, вартості майна організації, фінансовому результаті, рентабельності.

Інтенсивне списання амортизації основних засобів на собівартість продукції відбувається при застосуванні способу списання вартості по сумі чисел років терміну корисного використання. Загальноприйнятий лінійний спосіб є усередненим варіантом. Спосіб зменшуваного залишку має свою особливість: більш інтенсивне списання амортизації в перші роки експлуатації поступово зменшується. Стовідсотковий знос при такому способі амортизації неможливий. У той же час це єдиний спосіб нарахування амортизації, який допускає застосування коефіцієнта прискорення. Згідно з п. 19 ПБУ 6/01 річну суму амортизаційних відрахувань при способі зменшуваного залишку визначають виходячи із залишкової вартості об'єкта основних засобів на початок звітного року та норми амортизації, обчисленої на основі строку корисного використання цього об'єкта і коефіцієнта не вище 3, встановленого організацією. Використання цього прийому дозволить збільшити собівартість і зменшити податкову базу по податку на майно. Але застосування цього способу нарахування амортизації можливо не для всіх груп основних засобів. В даний час в податковому обліку цей коефіцієнт застосовується тільки щодо майна, переданого (отриманого) в лізинг, і не може перевищувати 3 відповідно до п. 19 ПБУ 6/01, пп. "б" п. 54 наказу Мінфіну Росії від 13.10.2003 № 91н "Методичні вказівки з обліку основних засобів" та п. 1 ст. 31 Федерального закону від 29.10.1998 № 164-ФЗ "Про фінансову оренду (лізингу)".

Відзначимо, що в Методичних вказівках з обліку основних засобів згадується коефіцієнт прискорення і для суб'єктів малого підприємництва - не вище 2. Проте чинним законодавством він не передбачений, а значить, використовуватися не може (Федеральний закон від 24.07.2007 № 209-ФЗ "Про розвиток малого та середнього підприємництва в Російській Федерації "). А ось раніше (до 1 січня 2005 г.) для малих підприємств такий механізм прискореної амортизації діяв (ст. 10 Федерального закону від 14.06.1995 № 88-ФЗ "Про державну підтримку малого підприємництва в Російській Федерації"),

Амортизацію за способом списання вартості пропорційно обсягу продукції (робіт, послуг) нараховують виходячи з прогнозованого обсягу випуску продукції (робіт, послуг) протягом терміну експлуатації об'єкта основних засобів. Даний спосіб найбільш економічно обґрунтований, так як він забезпечує наявність прямої пропорційної залежності між продуктивністю обладнання та сумою амортизаційних відрахувань по ньому. Чим вище обсяг випуску продукції, тим більша сума амортизації може бути віднесена на витрати. Очевидно, що результати застосування цього способу залежать від здатності організації правильно прогнозувати обсяги своєї діяльності.

При виборі способу нарахування амортизації необхідно враховувати, що цей елемент витрат на виробництво в більшості підприємств має досить велику питому вагу. Вибір способу амортизації може впливати на результати господарської діяльності економічного суб'єкта.

Використовуючи по будівель, споруд та інших подібних об'єктів лінійний спосіб, а по активної частини основних засобів спосіб нарахування амортизації пропорційно обсягу випуску продукції (робіт, послуг), можна зберегти питома вага амортизаційних відрахувань приблизно на одному рівні протягом тривалого терміну;

3) метод оцінки запасів і фінансових вкладень при їх списанні. Для того щоб визначити фактичну собівартість продукції (робіт, послуг), необхідно оцінювати матеріальні ресурси, що списуються у виробництво. Метод оцінки вибуття запасів, застосовуваний у бухгалтерському обліку, впливає на собівартість реалізованої продукції (товарів) і відповідно на фінансовий результат. Організація може вибирати найбільш вигідний для себе варіант обліку запасів, який забезпечить бажану величину прибутку.

В обліковій політиці повинен бути вказаний один із таких способів, яким протягом майбутнього року буде проводитися оцінка МПЗ по групах:

• за собівартістю кожної одиниці (метод суцільної ідентифікації). Застосовується організаціями, які виконують спеціальні замовлення і мають невелику номенклатуру матеріальних ресурсів (індивідуальне виробництво, наприклад ювелірна промисловість і торгівля автомобілями). Цей спосіб передбачає ведення обліку та здійснення контролю за кожної номенклатурної одиницею матеріальних ресурсів;

• за середньозваженою собівартістю. Підраховується шляхом ділення всієї вартості матеріалів даного виду на їх кількість. Вартість матеріальних запасів на кінець періоду, визначена таким чином, відображає всі ціни, за якими купувалися товари протягом звітного періоду, що дозволяє згладжувати коливання цін;

• за собівартістю перших за часом закупівель (ФІФО). Цей метод заснований на припущенні, що собівартість матеріальних ресурсів, придбаних в першу чергу, повинна бути віднесена до продукції з більш раннім періодом реалізації. У період зростання цін цей метод забезпечує найбільш високий з можливих рівень прибутку.

Оцінка товарно-матеріальних цінностей при їх вибутті методом ФІФО в умовах інфляції дозволяє знизити собівартість готової продукції (робіт, послуг) і збільшити суму залишку товарно-матеріальних цінностей. Застосування різних варіантів списання товарноматеріальних цінностей впливає на дві основні фінансові категорії:

• собівартість продукції (робіт, послуг) в частині прямих матеріальних витрат і, як наслідок, формування фінансового результату та рентабельності;

• вартість оборотних активів у структурі балансу на кінець звітного періоду, що впливає на такі категорії фінансового аналізу, як ліквідність і фінансова стійкість.

Організаціям, постійно мають залишки матеріалів, які ставлять на меті збільшення прибутку, вигідніше застосовувати спосіб середньозваженої оцінки; організаціям, що мають збитки і прагнуть їх мінімізувати у своїй бухгалтерської звітності, вигідніше застосовувати метод ФІФО.

Для того щоб визначити фактичну собівартість продукції (робіт, послуг), необхідно оцінювати матеріальні ресурси, що списуються у виробництво. Існуючі методи оцінки вибуття запасів, застосовувані в бухгалтерському обліку, також прийняті і в податковому обліку. Прийнятий в організації порядок обліку МПЗ впливатиме на собівартість реалізованої продукції (товарів) і відповідно на фінансовий результат. Організація може вибирати найбільш вигідний для себе варіант обліку запасів, який забезпечить бажану величину прибутку і позбавить від зайвої трудомісткості в обліку;

4) механізм списання загальногосподарських витрат. У структурі витрат усіх виробничих підприємств є витрати, віднесення яких до одного виду продукції неможливо. Основна маса таких витрат пов'язана з процесом управління підприємством. Оскільки ставлення подібних витрат до тієї чи іншої продукції, що випускається не явне, в ПБУ 9/99 визначені наступні варіанти розподілу загальногосподарських витрат:

• суми, зібрані за звітний період на дебеті рахунку 26 "Загальногосподарські витрати", списують традиційним способом в дебет рахунків 20 "Основне виробництво", 23 "Допоміжні виробництва" і 29 "Обслуговуючі виробництва і господарства". У цьому випадку при оприбуткуванні на склад готової продукції в її оцінці присутня частина загальногосподарських витрат;

• в кінці кожного звітного періоду загальногосподарські витрати з рахунку 26 "Загальногосподарські витрати" списуються безпосередньо на рахунок 90 "Продажі". Це дозволяє враховувати загальногосподарські витрати при формуванні бухгалтерського прибутку незалежно від факту реалізації виробленої за звітний період продукції (робіт, послуг).

Перший варіант відповідним чином збільшує собівартість кожного виду продукції, що випускається окремо, тим самим цей показник уточнюється. Другий варіант простіше: коригується відповідним чином вся сума витрат організації, але не впливає на собівартість кожної одиниці випущеної продукції (робіт, послуг);

5) порядок списання витрат майбутніх періодів. Частина витрат, використана на проведення поточних операцій звітного періоду, розглядається як витрати, а частина, яка ще не знайшла свого застосування (не забезпечив доходи), в якості витрат включається до витрат майбутніх періодів (поточні активи, що обіцяють вигоди в майбутньому) або авансовані витрати . Відповідно до Положення по веденню бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності організація визначає:

• момент, починаючи з якого витрати, відображені як витрати майбутніх періодів, треба включати в собівартість продукції;

• період віднесення зазначених витрат на собівартість продукції (витрати звітного періоду), наприклад витрати, зумовлені сезонним характером виробництва, погашаються в період випуску продукції (в сезон);

• спосіб списання даних витрат на собівартість продукції (витрати звітного періоду), наприклад рівномірно, пропорційно обсягу продукції.

Для організацій положення облікової політики, що визначають порядок списання витрат майбутніх періодів, мають велике значення, оскільки кожне з наведених положень діє в комерційних організаціях. До витрат майбутніх періодів можуть бути віднесені наступні категорії витрат:

• на рекультивацію земель;

• гірничо-підготовчі роботи;

• підготовчі до виробництва роботи, пов'язані з сезонним характером;

• природоохоронні заходи;

• ремонт основних засобів, якщо він виконується нерівномірно протягом року;

• пристрій некапітальних споруд і тимчасових пристосувань для потреб виробництва;

• заходи щодо поліпшення земель, що включаються в собівартість протягом ряду років.

Витрати майбутніх періодів можуть списуватися при формуванні фінансового результату в тому звітному періоді, в якому з'являється зв'язок між цими витратами і отриманими доходами, або стає ясно, що по них не будуть отримані економічні вигоди (доходи) або не надійдуть активи. При настанні періоду, в якому понесені витрати принесли відповідні доходи, витрати майбутніх періодів визнаються як поточних витрат.

Виходячи зі своїх технологічних особливостей, організація може прийняти рішення про те, як раціональніше для неї враховувати витрати майбутніх періодів і як ці витрати будуть впливати на кінцевий фінансовий результат діяльності;

6) визначення переліку резервів майбутніх витрат і ін. Для згладжування коливань деяких видів виробничих витрат протягом звітного року можуть створюватися резерви майбутніх витрат з використанням рахунку 96 "Резерви майбутніх витрат". Згідно з п. 72 Положення по веденню бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності передбачені наступні види резервів:

• на майбутню оплату відпусток (включаючи платежі на соціальне страхування та забезпечення) працівникам організації. Якщо в організації не буде передбачений резерв на оплату відпусток, витрати на їх оплату будуть віднесені на наступний фінансовий рік;

• на виплату щорічної винагороди за вислугу років. Зазвичай дані виплати проводяться один раз на рік встановленим категоріям працівників. Таким чином, організація щомісяця резервує частину коштів, а після закінчення року за рахунок створеного резерву робить виплати своїм співробітникам;

• на виплату винагород за підсумками роботи за рік. Для підвищення зацікавленості працівників у кінцевих результатах діяльності організації деякі організації проводять виплати винагород за підсумками роботи за рік. Якщо необхідний резерв в організації не створюється, може вийти нерівномірний розподіл витрат протягом року, оскільки виплата винагород здійснюється, як правило, в кінці року або в більш пізні терміни. У результаті може скластися ситуація, коли витрати по даній статті будуть перенесені на наступний фінансовий рік, тому виплати винагород за підсумками роботи за рік повинні ставитися на собівартість продукції, виробленої в поточному звітному періоді;

• на виробничі витрати по підготовчих робіт у зв'язку з сезонним характером виробництва. Сенс освіти даного резерву полягає в тому, що організація з сезонним характером виробництва має можливість віднесення майбутніх витрат на собівартість в період, коли доходи, отримані від діяльності організації, значно перевищують поточні витрати, а списувати фактично зроблені витрати в період, коли практично не ведеться діяльність , за рахунок створених резервів, тим самим рівномірно розподіляючи протягом року навантаження на собівартість;

• на ремонт основних засобів. Сенс резервування витрат на ремонт полягає у виключенні необгрунтованих коливань собівартості продукції, коли через зростання вартості ремонтних робіт можливе різке збільшення собівартості одиниці продукції, що випускається за допомогою основних засобів, які перебували в ремонті (вартісний обсяг витрат зростає, а натуральний обсяг випуску продукції падає через скорочення часу роботи устаткування);

• на майбутні витрати на рекультивацію земель та здійснення інших природоохоронних заходів. Проведення природоохоронних заходів - процес досить тривалий, тому дані витрати, що виникають в певний момент часу, повинні бути рівномірно розподілені по звітним місяцях періоду, до якого відносяться;

• на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування. Даний вид резерву створюється організаціями - продавцями продукції (робіт), за якою встановлюються гарантійні терміни експлуатації. Це звичайно викликано потребою рівномірного розподілу витрат на гарантійний ремонт (обслуговування), необхідність в якому, як правило, виникає ближче до закінчення гарантійного терміну.

Необхідність створення резервів у організації з'являється в основному у зв'язку з тим, що частина боргів є сумнівною, тобто борги не повертаються недобросовісними контрагентами за договорами, що укладаються в процесі господарської діяльності організації.

Відповідно до п. 70 Положення по веденню бухгалтерського обліку та бухгалтерської звітності передбачено створення резервів по сумнівних боргах за розрахунками з іншими організаціями та громадянами за продукцію, товари, роботи і послуги з віднесенням сум резервів на фінансові результати діяльності організації. Такий резерв у податковому обліку передбачений для організацій, які використовують метод нарахування. Сума такого резерву включається до складу позареалізаційних витрат на останнє число звітного податкового періоду.

Організація може прийняти рішення про створення на наступний рік резерву по сумнівних боргах. На основі даних інвентаризації дебіторської заборгованості сума резерву включається до складу інших витрат одноразово в момент визнання боргу сумнівним. Резерв може формуватися один раз на рік або щокварталу залежно від того, як відображено в обліковій політиці.

Величину резерву визначають окремо по кожному сумнівному боргу, і суму резерву направляють на погашення простроченої дебіторської заборгованості в залежності від фінансового стану (платоспроможності) боржника і оцінки ймовірності погашення боргу повністю або частково. Таким чином, резерв по сумнівних боргах дозволяє організації заздалегідь зменшити свій прибуток на суму простроченої дебіторської заборгованості, ще не списавши її.

На формування фінансового результату безпосередній вплив надають нестачі і втрати матеріальних цінностей, так як вони вилучаються з обігу. З погляду обліку фінансових результатів найбільший інтерес представляє порядок відображення нестач і втрат від псування цінностей. Для цього необхідно визначити, до якого типу дана недостача відноситься, а також джерело її покриття.

Нестачі і втрати діляться на нормовані (в межах встановлених норм природного убутку внаслідок зміни їх фізико-хімічних якостей відбувається зменшення ваги або обсягу товарів) і ненормовані (понад встановлені норми), що виникають на стадії заготовляння (доставки) товарно-матеріальних цінностей, переробки, в результаті бою, шлюбу, неправильного зберігання та продажу.

Причинами непродуктивних витрат і втрат можуть стати природний спад (усушка, утруска, розкришування, розлив і т.п.), псування (пониження якості в порівнянні зі стандартами, ваги і обсягу товарів), розкрадання, стихійні лиха та ін., Що тягнуть за собою зменшення кількості товарно-матеріальних цінностей, що належать організації і обліковані в установленому порядку.

Залежно від виду і причин втрат у відповідності з чинним законодавством нормовані втрати підлягають включенню до складу витрат на продаж і витрат на виробництво або у вартість придбаних товарів, а ненормовані відносяться на винних осіб або фінансові результати діяльності організації.

Виявивши при інвентаризації суму недостачі і відбивши дану суму на рахунку нестач і втрат від псування цінностей, організація повинна визначити, чи є дана сума недостачею, тобто можливо віднесення цієї суми на винних осіб. Якщо винуватці не встановлені або у стягненні з них відмовлено судом, то дана сума буде кваліфікована як втрата (у вузькому сенсі - в частині розкрадань та інших витрат понад норми) або непродуктивний витрата, обумовлений особливостями технологічного процесу (у частині витрат у межах норм).

Нестачі в межах норм показуються у вартості матеріальних цінностей, собівартості продукції або відносяться на витрати на продаж. У свою чергу, ненормовані втрати відразу і безпосередньо відносяться або на винних осіб, або на зменшення фінансових результатів діяльності організації. Іншими словами, такі втрати не капіталізуються. До втрат, що списуються за рахунок винних осіб, відносяться недостачі. Втрати цінностей, що виникають в результаті стихійних лих, некомпенсируемое збитків від пожеж, повеней, всякого роду аварій тощо, а також збитків від розкрадань, винуватці яких за рішенням суду не встановлені, списуються як збитки звітного року.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Cхожі теми

ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ПРО ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО СУБ'ЄКТА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ АУДИТУ
Організація проведення ревізії фінансово-господарської діяльності установи
Організація проведення ревізії фінансово-господарської діяльності
Порядок визначення фінансового результату по іншим видам діяльності
Оцінка фінансових результатів діяльності банку
Аудит фінансових результатів від звичайних видів діяльності
Господарські процеси, господарські операції та їх результати
ФОРМУВАННЯ І ОЦІНКА ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ
Податкові аспекти обліку фінансових вкладень
Значення бухгалтерської звітності для оцінки фінансово-господарської діяльності організацій
 
Дисципліни
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук