Навігація
Головна
Показники фінансової структури і довгострокової платоспроможностіСистема показників, що характеризують фінансовий стан підприємства,...Аналіз показників платоспроможності та ліквідності, фінансової...Поняття платоспроможності та фінансової стійкостіШляхи поліпшення структури балансу організації та її платоспроможностіФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІфінансової стійкості і платоспроможності страхових організаційПоказники сільськогосподарського виробництваАналітичні показники грошових потоківРентабельність, фінансова стійкість і платоспроможність страхової...
 
Головна arrow Аудит та Бухоблік arrow Аналіз фінансової звітності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Показники фінансової структури і довгострокової платоспроможності

У сучасних умовах структура сукупних джерел - той фактор, який безпосередньо впливає на фінансовий стан господарюючого суб'єкта. Ключовим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

Фінансування організації за рахунок власного капіталу може здійснюватися шляхом реінвестування прибутку та збільшення її капіталу (випуск нових пайових цінних паперів).

Використання даних джерел для фінансування діяльності організації обмежена і залежить від політики розподілу чистого прибутку, яка визначає обсяг реінвестування, а також від можливості додаткової емісії акцій (чи інших внесків власників).

Слід враховувати ті проблеми, з якими доводиться стикатися організації, вирішальної питання про притягнення додаткового капіталу за допомогою зміни організаційно-правової форми та створення акціонерного товариства відкритого типу. Такому рішенню повинні передувати:

- Визначення потреби в капіталі (вельми помилковим може бути підхід, заснований на переконанні "чим більше, тим краще");

- Попередня оцінка витрат, пов'язаних з переходом в новий правовий статус;

- Виявлення переваг і нових проблем, обумовлених даним рішенням.

Одна з проблем безпосередньо пов'язана з тим, що акціонери, які вклали свої кошти в компанію, зацікавлені, як правило, у зростанні дивідендів. При цьому та чи інша дивідендна політика нерідко визначає інвестиційну привабливість компанії. В результаті тиску акціонерів керівництво акціонерного товариства може бути змушене обрати політику "проїдання" заробленої чистого прибутку на шкоду довгостроковим цілям розвитку компанії.

Інша проблема, з якою доводиться стикатися, пов'язана зі значними витратами при зміні статусу. Вони залежать від складності підготовки необхідних реєстраційних документів, потреби в консультаційних послугах юридичного та фінансового характеру, необхідності проведення аудиторської перевірки бухгалтерської звітності.

У загальному випадку витрати, пов'язані з придбанням та підтриманням статусу публічної компанії, включають в себе:

o вартість послуг андеррайтера;

o витрати на підготовку і формування звітності в форматі IAS (МСФЗ) або US GAAP (американські стандарти фінансової звітності), який передбачає розкриття значно більшого обсягу інформації, ніж це прийнято в традиційній практиці формування звітності в Російській Федерації, і її уявлення зацікавленим користувачам;

o витрати на розкриття інформації перед публічними інвесторами - друк і розсилка звітів, зміст корпоративного сайту та ін.

Крім того, ряд додаткових витрат пов'язаний з необхідністю формування в структурі компанії таких підрозділів, як відділ міжнародної фінансової звітності, комітет з внутрішнього контролю, служба по зв'язках з інвесторами та ін.

Фінансування з позикових джерел передбачає дотримання ряду умов, що забезпечують певну фінансову надійність організації. Зокрема, при вирішенні питання про доцільність залучення позикових коштів необхідно оцінити ситуацію в організації структуру пасивів. Висока частка боргу в ній може зробити нерозумним (небезпечним) залучення нових позикових коштів, оскільки ризик неплатоспроможності в таких умовах надмірно великий.

Залучаючи позикові кошти, організація отримує ряд переваг, проте за певних обставин вони можуть дати зворотний ефект: погіршити фінансовий стан, наблизити організацію до банкрутства.

Фінансування з позикових джерел може бути привабливим остільки, оскільки кредитор не пред'являє прямих претензій щодо майбутніх доходів організації. Незалежно від результатів кредитор має право претендувати на обумовлену суму основного боргу і відсотків по ньому. Для позикових коштів, одержуваних у вигляді товарного кредиту постачальників, остання складова може виступати як в явному, так і неявному вигляді.

Наявність позикових коштів не змінює структуру власного капіталу з тієї точки зору, що боргові зобов'язання не призводять до "розбавленню" частки власників (якщо тільки не має місця випадок рефінансування заборгованості та її погашення акціями організації).

Плата за користування позиковими коштами враховується при розрахунку оподатковуваної бази, зменшуючи податкові витрати організації. Так, згідно зі ст. 265 Податкового кодексу РФ (далі - НК РФ) витрати у вигляді відсотків за борговими зобов'язаннями будь-якого виду, у тому числі відсотків, нарахованих з цінних паперів та іншими зобов'язаннями, випущеним платником податку, включаються до складу позареалізаційних витрат, що враховуються для цілей оподаткування. При цьому витратою визнаються відсотки за борговими зобов'язаннями будь-якого виду незалежно від характеру наданого кредиту або позики (поточного і (або) інвестиційного). Особливості віднесення відсотків за отриманими позиковими коштами до податкових витрат визначаються ст. 269 НК РФ.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

У більшості випадків величина зобов'язань і строки їх погашення відомі заздалегідь (виняток становлять, зокрема, випадки гарантійних зобов'язань), що полегшує фінансове планування грошових потоків.

У той же час витрати, пов'язані з платою за користування позиковими коштами, зміщують точку беззбитковості організації. Для того щоб досягти беззбиткової роботи, організації доводиться забезпечувати більший обсяг продажів. Таким чином, організація з великою часткою позикового капіталу має менше можливості для маневру в разі непередбачених обставин, таких як падіння попиту на продукцію, значна зміна процентних ставок, зростання витрат, сезонні коливання.

В умовах нестійкого фінансового становища це може стати однією з причин втрати платоспроможності: організація виявляється не в змозі забезпечити більший приплив коштів, необхідний для покриття збільшених витрат. Всі ці моменти повинні бути враховані у фінансовому аналізі при оцінці раціональності структури пасивів.

До основних показників, що характеризує структуру сукупного капіталу, відносяться коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансового важеля і деякі інші. Основне призначення даних коефіцієнтів полягає в тому, щоб охарактеризувати ступінь захисту інтересів кредиторів і фінансову стійкість організації. Нижче наведені формули для розрахунку даних коефіцієнтів. Коефіцієнт незалежності:

Цей коефіцієнт важливий як для інвесторів, так і для кредиторів організації, оскільки характеризує частку коштів, вкладених власниками в загальну вартість майна організації. Він вказує, наскільки організація може зменшити величину активів без нанесення шкоди інтересам кредиторів.

Дані бухгалтерського балансу аналізованої компанії свідчать про високе значення коефіцієнта незалежності - 71,1% на початку звітного року, 75,8% - до кінця звітного року). Таким чином, можна зробити висновок, що більша частина майна формується за рахунок власного капіталу.

У процесі аналізу даного показника необхідно, насамперед, залучити результати аналізу власного капіталу, в ході якого має бути дана оцінка його структури, а також з'ясовані причини зміни окремих складових. Методика такого аналізу розглянута в розділі 3.

Існує думка, що якщо значення коефіцієнта незалежності більше або дорівнює 50%, то ризик кредиторів мінімальний: реалізувавши половину майна, сформованого за рахунок власних коштів, організація зможе погасити свої боргові зобов'язання.

Слід підкреслити, що дане положення не може використовуватися як загальне правило. Воно потребує уточнення з урахуванням специфіки діяльності організації, і насамперед її галузевої приналежності. Крім того, обґрунтованість висновків щодо раціональності структури пасивів повністю залежить від надійності інформації бухгалтерського балансу про активи і зобов'язання. Спотворена оцінка якого-небудь елемента активів або зобов'язань в такій же мірі спотворює оцінку власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової стійкості - ще один коефіцієнт, використовуваний при аналізі структури джерел:

Значення коефіцієнта показує питому вагу тих джерел фінансування, які організація може використовувати у своїй діяльності тривалий час.

За даними розглянутої компанії, частка довгострокових джерел фінансування змінилася з 86,9 до 91,5%. При цьому до кінця року довгострокові позикові джерела в значній мірі витіснили зі складу пасивів короткострокові зобов'язання. Таким чином, можна говорити про те, що переважна частина джерел компанії залучається на довгостроковій основі.

Коефіцієнт фінансового важеля використовується для оцінки співвідношення позикового і власного капіталу:

Коефіцієнт показує, яка частина діяльності організації фінансується за рахунок власних коштів, а яка - за рахунок позикових.

Вважається, що якщо коефіцієнт більше одиниці, то це може свідчити про значний фінансовий ризик і нерідко утрудняє можливість одержання кредиту.

У аналізованої компанії зміна значення даного коефіцієнта за рік скоротилося з 0,41 до 0,32. Низькі значення показника також підтверджують переважну роль власного капіталу у формуванні джерел.

Можна відзначити, що, оскільки коефіцієнти незалежності та фінансового важеля відображають співвідношення власного, позикового капіталу і валюти балансу, немає необхідності розраховувати обидва коефіцієнта. Вибір того чи іншого показника при розробці методики аналізу визначається, як правило, прийнятої в компанії практикою.

Результати розрахунків показників структури пасивів ВАТ "НЛМК" представлені в табл. 6.3.

Незважаючи на те що стосовно значень даних показників існують деякі загальні рекомендації, слід застерегти від прямого слідування їм. У ряду організацій частка власного капіталу в загальному обсязі джерел може становити менше половини, і тим не менше вони будуть зберігати досить високу фінансову стійкість. Це в першу чергу стосується організацій, діяльність яких характеризується високою оборотністю активів, стабільним попитом на продукцію, що продається, налагодженими каналами постачання і збуту, низьким рівнем постійних витрат (наприклад, торгових і посередницьких).

Для капіталомістких організацій з тривалим періодом обороту коштів, що мають значну питому вагу активів цільового призначення (наприклад, машинобудівного комплексу), частка позикових коштів, що дорівнює 40-50%, може бути небезпечна для фінансової стабільності.

Таблиця 6.3. Особливу увагу при оцінці структури джерел майна організації потрібно приділяти аналізу їх розміщення в активі.

Особливу увагу при оцінці структури джерел майна організації потрібно приділяти аналізу їх розміщення в активі.

Наприклад, структура балансу організації А характеризується такими даними,%:

На перший погляд структура джерел свідчить про досить стабільному положенні організації А: в більшому обсязі (55%) її діяльність фінансується за рахунок власного капіталу, в меншому (45%) - за рахунок позикового. Однак результати аналізу розміщення коштів в активі викликають серйозні побоювання щодо її фінансової стійкості. Більше половини (60%) майна характеризується тривалим терміном використання, а значить, і тривалим періодом окупності. Як вже зазначалося раніше, на цю групу майна не доводиться розраховувати при забезпеченні поточної платоспроможності. На частку активів, призначених для продажу (виробничого споживання), припадає всього 40%.

Динаміка показників, що характеризують фінансову структуру компанії за звітний період

Як бачимо, у організації А сума поточних зобов'язань перевищує величину оборотних активів. Це дозволяє зробити висновок про те, що частина активів довгострокового характеру була сформована за рахунок короткострокових зобов'язань (і, отже, можна очікувати, що термін їх погашення настане раніше, ніж окупляться дані вкладення коштів). Таким чином, організація А вибрала небезпечний, хоча і вельми поширений спосіб розміщення коштів, наслідком якого може стати вкрай важке фінансове становище.

Отже, організації із значною питомою вагою необоротних активів повинні мати більшу частку власного капіталу (щоб обсяг довгострокового фінансування перекривав довгострокові активи). Загальне правило забезпечення фінансової стійкості: довгострокові активи повинні бути сформовані за рахунок довгострокових джерел - як власних, так і позикових. Якщо організація не має позиковими засобами, що залучаються на тривалий термін, то основні засоби та інші необоротні активи повинні формуватися за рахунок власного капіталу.

Наприклад, організація Б має наступну структуру господарських засобів і джерел їх утворення,%:

Як бачимо, в пасивах організації Б переважає частка власного капіталу. При цьому обсяг позикових коштів, залучених на короткостроковій основі, в 2 рази менше, ніж сума оборотних активів: відповідно 35 і 70% валюти балансу. Однак, як і у організації А, важкореалізованих активів у організації Б більше 60% (за умови, що готова продукція на складі може бути при необхідності повністю продана, а всі покупці-боржники розплатяться за своїми зобов'язаннями).

При сформованій структурі розміщення коштів в активі навіть настільки значне перевищення власного капіталу над позиковим може виявитися небезпечним.

Отже, організації зі значним обсягом важкореалізованих активів у складі оборотних коштів повинні мати більшу частку власного капіталу.

Ще один фактор, що впливає на співвідношення власних і позикових коштів, - структура витрат організації. У складі витрат будь-якої організації є такі, величина яких безпосередньо залежить від ділової активності (їх прийнято називати умовно-змінними), і такі, величина яких на певному етапі не залежить (слабко залежить) від обсягу діяльності (умовно-постійні). До останніх відносяться амортизація, орендна плата, оплата праці адміністративно-управлінського персоналу та ін. Чим більше частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції, тим вище ризик неплатоспроможності організації, якщо з яких-небудь причин її доходи падають.

Отже, організації із значною питомою вагою постійних витрат у загальній сумі витрат повинні мати більший обсяг власного капіталу.

Таким чином, при аналізі раціональності структури сукупного капіталу необхідно враховувати швидкість обороту коштів, яка багато в чому визначає раціональність або нераціональність структури пасивів.

Організація з високою швидкістю обороту коштів може мати велику частку позикових джерел у сукупних пасивах без загрози для власної платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів. Організації з високою оборотністю капіталу легше забезпечити приплив грошових коштів і, отже, розрахуватися за своїми зобов'язаннями, тому вони більш привабливі для кредиторів і позикодавців.

Особливе значення при оцінці раціональності структури джерел коштів має співвідношення тривалості операційного циклу і терміну погашення кредиторської заборгованості, що не завжди враховується на практиці. Чим довше операційний цикл обслуговується капіталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бути у організації.

Наступний аспект, який повинен бути врахований при аналізі, пов'язаний з доступністю і свободою вибору джерела коштів в даний час і в майбутньому. Прийняття конкретного рішення з фінансування в даний час може обмежити можливості залучення коштів надалі. Наприклад, пов'язані із залученням кредитних ресурсів на довгостроковій основі заставні зобов'язання можуть ускладнити доступ до аналогічного джерелу в майбутньому (до погашення існуючого зобов'язання).

На структуру сукупного капіталу впливає також кон'юнктура товарного ринку. Стабільний платоспроможний попит на продукцію організації дозволяє залучати більше позикових коштів. У ситуації несприятливої ринкової кон'юнктури фінансовий ризик організації, пов'язаний з необхідністю першочергового обслуговування позикового капіталу, зростає. Наслідком прояву значного фінансового ризику є висока ймовірність зниження прибутку, що залишається в розпорядженні організації, а значить, і рентабельності власного капіталу. Звідси випливає, що в умовах несприятливої ринкової кон'юнктури організаціям слід скорочувати частку позикового капіталу.

Істотний вплив на структуру пасивів робить політика власників і команди управління. Неприйняття високого рівня фінансового ризику формує консервативний підхід до управління пасивами, тобто прагнення залучати позиковий капітал у мінімальних розмірах. А прагнення отримати високий прибуток на власний капітал, незважаючи на зв'язаний з цим зростання фінансового ризику, визначає агресивну політику, яка передбачає зростання частки позикового капіталу.

Коефіцієнти процентного покриття - ще одна група показників, традиційно використовуваних для оцінки ризиків структури пасивів, а точніше - для оцінки ризику дефолту. З цією метою найчастіше використовується коефіцієнт, який розраховується як відношення прибутку до сплати відсотків і податків до суми відсотків по позикового капіталу:

EBIT: Сума відсотків по позикового капіталу, де EBIT- прибуток до сплати відсотків і податків.

Вважається, що чим більший даний показник, тим ризик дефолту компанії нижче. На практиці зазвичай рекомендується значення показника не нижче 2,5-3.

У якості більш пізніх модифікацій даного показника, що дозволяють наблизити оцінку можливості обслуговування боргу до величини грошового потоку від операційної діяльності, слід відзначити такі, як:

EBITDA: Сума відсотків по позикового капіталу,

де EBITDA - прибуток до сплати відсотків і податків і амортизації;

NCFBIT: Сума відсотків по позикового капіталу,

де NCFBIT - чистий грошовий потік від операційної діяльності до сплати відсотків і податків.

Поряд з коефіцієнтом процентного покриття як показника, використовуваного для оцінки ризику дефолту компанії, відомий коефіцієнт, що характеризує відношення чистого боргу підприємства до величині прибутку до сплати податків, відсотків і амортизації, - коефіцієнт D-EBITDA. При розрахунку величини чистого боргу сума зобов'язань компанії скорочується на величину грошових коштів та їх еквівалентів.

Даний коефіцієнт дозволяє приблизно оцінити здатність компанії до погашення боргу, яка визначається часом, який їй знадобиться, щоб заплатити борг за умови, що співвідношення чистого боргу та показника EBITDA залишиться незмінним. Високе значення коефіцієнта передбачає підвищені ризики дефолту. На практиці склалося, що значення даного коефіцієнта в діапазоні 2-2,5 визнається нормальним. Зрозуміло, при цьому потрібно враховувати специфіку конкретного бізнесу та галузеві особливості.

Всі розглянуті коефіцієнти слугують інструментом пошуку "проблемних точок" організації. Чим менше частка боргу, тим менше необхідність у поглибленому аналізі структури капіталу.

Таким чином, обгрунтовані висновки щодо раціональності структури пасивів організації можуть бути зроблені за умови розгляду названих чинників у їх сукупності.

З урахуванням виділених принципових факторів аналіз структури пасивів організації може бути умовно розбитий на два етапи:

o визначення раціонального співвідношення власного і позикового капіталу для конкретної організації, тобто обгрунтування цільової структури капіталу;

o оцінка умов залучення необхідних видів і обсягів капіталів в необхідні терміни для формування та підтримки цільової структури капіталу або обгрунтування, при необхідності, допустимих відхилень від неї.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

Cхожі теми

Показники фінансової структури і довгострокової платоспроможності
Система показників, що характеризують фінансовий стан підприємства, та їх аналіз
Аналіз показників платоспроможності та ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності та ділової активності
Поняття платоспроможності та фінансової стійкості
Шляхи поліпшення структури балансу організації та її платоспроможності
ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ У ДОВГОСТРОКОВОМУ ПЕРІОДІ
фінансової стійкості і платоспроможності страхових організацій
Показники сільськогосподарського виробництва
Аналітичні показники грошових потоків
Рентабельність, фінансова стійкість і платоспроможність страхової компанії
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук