Навігація
Головна
Підвищення ефективності надання державних (муніципальних) послугПідвищення ефективності міжбюджетних відносин та якості управління...ЕТИКА ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК РЕГУЛЯТОР...Державне та муніципальне управління як об'єкт наукового вивченняУправління реалізацією державної кадрової політики в системі...Технологія оцінки ефективності та результативності органів виконавчої...Моделі муніципального управління як відображення складності світового...ЕТИЧНІ ВИМОГИ ДО ДЕРЖАВНИХ І МУНІЦИПАЛЬНИХ СЛУЖБОВЦІВ І ПРОБЛЕМИ...Методологія дослідження системи державного та муніципального...Відмова покупця від укладення договору поставки товарів для державних...
 
Головна arrow Економіка arrow Державне і муніципальне управління
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Поняття "ефективність" спочатку було розроблено в рамках економіки і лише в середині минулого століття увійшло в тезаурус адміністративної науки. Однак на відміну від економіки, у державному і муніципальному управлінні ефективність донині залишається одним з найменш однозначних, раз і назавжди визначених понять. Ефективність в державному управлінні є, мабуть, самої "проблематичною" категорією, оскільки саме в рамках цієї категорії визначаються мета і витрати державного управління в сучасному суспільстві.

У сьогоднішній політико-управлінській практиці розробка та впровадження критеріїв і показників ефективності державного управління є невирішеним етапом адміністративного реформування. Цьому етапу практично у всіх країнах, що вступили на шлях реформ державно-адміністративного управління, передують: 1) визначення стратегії національного реформування та 2) функціонально-структурна оптимізація діяльності органів виконавчої влади.

Залежно від пріоритетних причин необхідності оцінювання діяльності держсектора, а також основних суб'єктів такої оцінки виділяють три етапи еволюції терміна "ефективність у державному управлінні" [1].[1]

1960-і рр. - Перший етап - актуалізація проблематики ефективності державного управління.

До другої половини XX ст. практично у всіх розвинених державах назріла необхідність вирішення соціальних проблем. У надрах виконавчої влади стали активно розроблятися програми, спрямовані на створення соціальної інфраструктури, систем соціальної реабілітації, вдосконалення соціального забезпечення та ін. Яскравим прикладом соціальної орієнтованої державної програми є Програма по боротьбі з бідністю Президента США Л. Джонсона (1964). Звичайно, в той час соціальна сфера була для держсектора новим, неосвоєним полем діяльності насамперед тому, що вплив на соціальну сферу відрізняється найменшою передбачуваністю результатів і тим більше наслідків. Відповідно, для того щоб визначити, чи адекватна дана соціальна програма суспільним потребам, виявити її пріоритети, необхідна була об'єктивна оцінка результатів нових програм. Причому вона повинна була вироблятися не «кабінетним" (зусиллями виключно органів державної влади та управління), а публічним шляхом (з активним залученням до процесу оцінювання зацікавлених груп громадськості). Відповідно, основними суб'єктами оцінки державних соціальних програм у 1960-х рр. були зовнішні по відношенню до держави науково-дослідні установи, громадські організації. Замовником таких досліджень виступала держава, а предметом і критерієм досліджень були в першу чергу соціальні ефекти реалізованих програм.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

1970-1980-і рр. - Другий етап - оцінювання державно-управлінської практики.

До цього часу в США і західноєвропейських країнах оцінювання інституалізується як необхідна частина діяльності держапарату. Проте все більшого значення починає грати "економічний" фактор соціальної ефективності. Раніше він практично не враховувався внаслідок того, що головним завданням ефективного державного управління суб'єкти оцінювання і виконавці цільових програм вважали досягнення соціального результату. Тобто майже не приймалися в розрахунок витрати (фінансові, матеріальні, людські і т.д.), що в підсумку не могло не привести до посилювання державного боргу та прогресуючому дефіциту державного бюджету, особливо в соціальних державах. Напевно, найяскравішим прикладом стала ФРН, що потрапила в "лещата" власної соціальної політики [2]. Найвищий рівень державних соціальних гарантій, величезні інвестиції в економічно відсталі землі Східної Німеччини зумовили величезний дефіцит держбюджету. Схожа ситуація до того часу спостерігалася практично у всіх розвинених державах: Великобританії, Швеції, Японії, Іспанії. Фактично фінансові труднощі були вираженням глибокої кризи соціальної держави, класичного індустріального суспільства та адекватної їм системи адміністративного управління.[2]

Крім бюджетного дефіциту вагомим економічним чинником стає наявність нафтової кризи і необхідність заощадження паливних ресурсів. Відповідно, визначення ефективності державного управління переорієнтовується на оцінювання ефективності по витратах. По суті, воно стає інструментом економічного аналізу ефективності витрат і способу контролю за державними програмами. Основними суб'єктами оцінювання державного управління на цьому етапі стають самі чиновники, а більшість з високозатратних соціальних програм підлягає скороченню або згортання. Звичайно, це не могло не викликати невдоволення громадськості сервісом державного сек гора.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

1990-і рр. - Початок третього етапу - осмислення ефективності в державно-адміністративному управлінні.

Проведені в цей період політико-адміністративні реформи роблять необхідним перегляд концепції державного управління, в тому числі і основ оцінки державного та муніципального сектора. Спочатку англосаксонскими, а потім і іншими державами здійснюється перехід від "класичного управління" до "державному менеджменту за результатами". Саме ця концепція лягла в основу нових принципів і методів оцінки ефективності діяльності адміністрації.

З цих позицій ефективне управління являє собою діяльність надає державні послуги організації, орієнтованої на споживача. У культуру держслужбовців привноситься дух підприємливості, ініціативи, турботи про клієнта на противагу старій бюрократичній культурі управління.

Оцінка ефективності державного управління проводиться сьогодні різними організаціями, що свідчить про суспільне визнання бюрократії. При цьому під ефективністю державного управління залежно від змісту проблеми розуміється різний коло характеристик держави та її інститутів. Іноді під цим поняттям розуміють якість держави в цілому як єдності трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової. Звідси випливає і набір компонентів оцінки, в який входять характеристики підзвітності влади, її прозорості, дотримання верховенства закону, іншими словами, парадигмальні компоненти правової демократичної соціальної держави.

З погляду глобального соціально-економічного результату, що становить сенс ефективності державного управління в 1960-і рр., Ефективність державного управління проявляється в його впливі на соціально-економічний розвиток країни, регіону. Зрозуміло, що такий вплив значно, проте переконливо виразити його в кількісних оцінках не завжди вдасться, так як сильно і неоднозначно вплив умов і факторів, не пов'язаних безпосередньо з системою державного управління (наприклад, вплив фактора "підприємницька культура" на результат "практикований механізм лобіювання "). Тому спроби дати оцінку державного управління за його економічному ефекту значимі лише з дослідницькою точки зору [3]. Їх практичне застосування навряд чи можливо, оскільки порівняння різних наборів соціально-економічних показників не дозволяє зробити висновок про якість даної управлінської системи, її внесок у динаміку розвитку, нарешті, цінності (суб'єктивної корисності) результатів управління для споживачів. Крім того, щоб виміряти цей внесок, потрібно насамперед формализованно описати саму систему державного управління (а це з соціально-економічних позицій майже завжди представляє величезні труднощі). До того ж комбінація факторів, що визначають профіль кожної конкретної державності, унікальна. Все це істотно звужує діапазон використання.[3]

У більш вузькому розумінні державне управління розглядається з погляду ефективності його організації, результативності адміністрування, раціональності інститутів і функцій виконавчої влади. Такий підхід до оцінки якості не позбавлений соціально-економічного підгрунтя і в той же час в більшій мірі відповідає потребам вдосконалення управління і може дати інформацію для вироблення конкретних заходів щодо політико-адміністративному реформуванню.

У зв'язку з цим під кінцевою метою оцінювання діяльності державних органів сьогодні розуміють визначення ступеня адекватності системи державно-адміністративного управління (її організації, засобів і результатів діяльності) законним потребам громадян - користувачів послуг.

Питання про ефективність державного управління актуалізований російської державно-політичною владою не так давно, тому фундаментальні вітчизняні теоретичні дослідження даної категорії поки одиничні. У той же час з'явилося безліч перекладних інтерпретацій категорії "ефективність" в адміністративній науці і практиці. І це не випадково: адже Росія пішла за західноєвропейським шляхом адміністративного реформування; відповідно, всі вітчизняні розробники проблематики ефективності держсектора побачили своїм головним завданням інтерпретацію західної теорії оцінювання державного управління.

І першою трудністю на цьому шляху є адекватний семантичний переклад "ефективних" термінів на російську мову, їх адаптація у вітчизняній управлінській практиці.

Справа в тому, що сучасний словник оцінювання держсектора в преуспевших в адміністративному реформуванні західних країнах включає десятки взаємопов'язаних термінів, кожен з яких має однозначну семантичну трактування і чітко визначене місце в системі оцінювання.

Незважаючи на ці термінологічні труднощі, в сучасній російській управлінській науці можна спостерігати процес формування підходу до осмислення ефективності державного управління в контексті політико-адміністративних реформ.

В рамках такого підходу ефективність державного управління являє собою системний, багаторівневий показник діяльності державних адміністративних організацій та установ, орієнтованої на конкретні, значимі для споживача державних послуг результати.

Ефективність в державному управлінні являє собою співвідношення результату з метою [4]. Проте мета державного управління, на відміну від мети суб'єкта підприємництва, не може носити суто економічний характер. Таким чином, державно-управлінська ефективність і економічна ефективність не тотожні. Остання являє собою співвідношення ефекту (результату, доходу, прибутку) до витрачених витрати (витрати, ресурсам) і, відповідно, може бути підвищена двома шляхами:[4]

1) за рахунок максимізації вигод в порівнянні з витратами;

2) за рахунок економії ресурсів.

Економічні суб'єкти зазвичай вибирають другий шлях, оскільки процес перетворення витрат в вигоду найлегше відбувається за рахунок економії. Синонімами економічної ефективності тому є "рентабельність" і "продуктивність". Однак, якщо мова йде про управління процесами і явищами в державі, потрібно пам'ятати, що суб'єкт впливу має справу не просто з економічними, але і з соціально-економічними проблемами, вирішення яких може бути a priori затратно, тобто неефективно з економічної точки зору.

Нерідко поняття ефективності в державному управлінні визначають в рамках категорії "якість". Дане ототожнення, будучи не цілком термінологічно правильним, може бути пояснено очікуваннями і вимогами, що пред'являються громадськістю до державних послуг. Якість товарів (послуг) державного управління може трактуватися як ступінь відповідності товару (послуги) попередньо встановленому стандарту і обгрунтованим вимогам всіх споживачів.

Коли говорять про якість державного управління, зазвичай вживають такі терміни, як "надійність", "довговічність", "комфортність" і "оперативність обслуговування", "зовнішнє оформлення". Множинність характеристик якості пояснює існування конкурентних цілей і планів у сфері якості, що виходять від структурних підрозділів однієї організації.

Звертаючись до методології оцінювання державного сектору за кордоном, слід в першу чергу розглянути так званий підхід "ЗЕ": Effectiveness, Efficiency, Economy.

• Effectiveness (результативність) - ступінь досягнення поставлених цілей і планованих обсягів державних послуг; є основним кінцевим показником ефективності діяльності органу виконавчої влади.

Так, найбільш результативною з реалізованих вважатиметься та програма, результати якої максимально наближені до встановленим.

• Efficiency (продуктивність) - показник ефективності використовуваних ресурсів у відповідності з отриманим результатом; є аналогом економічної ефективності, підвищення якої може бути досягнуто шляхом економії витрат.

Приймаючи цей показник за основний, можна вважати найбільш продуктивною ту програму, па яку виділено / витрачено мінімум бюджетних коштів.

• Economy (економічність) - відносна економія ресурсів, одержуваних за рахунок застосування різних способів надання бюджетних послуг при заданих їх обсягах; висловлює відносну вартість альтернативних способів досягнення поставлених результатів.

Наприклад, найбільш економічної буде така альтернатива вирішення проблеми зниження дитячої смертності в регіоні, результати якої будуть досягнуті ціною найменших бюджетних витрат.

Крім розподілу "ЗЕ", поширене членування показників ефективності на показники процесів, показники безпосереднього результату і показники кінцевого ефекту.

Показники ефективності процесів - описові або кількісні показники ефективності, що характеризують правове, організаційне та документаційне забезпечення підготовки та виконання рішень держоргану (держслужбовця) у частині вчинення (прийняття) необхідної послідовності дій (рішень). Це показники ефективності управлінського циклу, ступеня досконалості процесу виконання.

Показники безпосереднього результату - описові та кількісні показники ефективності, що характеризують виконання держорганом (держслужбовцям) заходів, спрямованих на досягнення цілей (завдань) даного держоргану, а також якість прийняття та виконання управлінських та інших рішень. Безпосередні результати - величини проміжні, що характеризують ступінь і (або) етап досягнення стратегічних показників ефективності; вони зазвичай виражаються в конкретних кількісних значеннях і порівнюються з встановленими цільовими показниками.

Показники кінцевого ефекту - це описові та кількісні показники ефективності та результативності, що характеризують ступінь досягнення держорганом певної мети і представляють собою виміряний стан суб'єкта правовідносин, змінений стан якості суспільних відносин, на яке спрямована діяльність держоргану.

Звичайно, суб'єкту оцінювання ефективності набагато зручніше оперувати з кількісними показниками, так як їх можна використовувати при складанні аналітичних звітів, прогнозів і т.д. Але далеко не всі показники управлінської діяльності піддаються кількісній оцінці (наприклад, при оцінці якості обслуговування відвідувача необхідно врахувати і "незліченну" ступінь ввічливості, коректності держчиновника). Тому при визначенні ефективності діяльності держоргану поряд з кількісними обов'язково вводяться і описові показники обслуговування.

Не менш важливим питанням є встановлення цільових значень для кожного з розроблених показників ефективності, тобто конкретних величин і (або) характеристик, яких повинен досягти у своїй діяльності за звітний період держорган (службовець).

Згідно з сучасним підходом до оцінювання слід особливо підкреслити, що тільки сукупне використання даних показників ефективності може дати оцінку діяльності державно-управлінської структури; ігнорування хоча б одного із зазначених показників неминуче веде до зміщення стратегічної мети оцінювання.

У зв'язку з цим осмислення сучасної концепції оцінки ефективності державного управління диктує необхідність виявлення комплексу вимог, яким повинна відповідати система оцінювання.

1. Соціально-економічна обгрунтованість системи показників ефективності державного управління.

Дана вимога є першорядним, бо підкреслює соціально-економічну сутність і зміст діяльності адміністративного управління. Це означає, що чиновник у своїй діяльності повинен орієнтуватися насамперед не на отримання економічної вигоди (наприклад, шляхом здачі в оренду приватним особам басейну, що знаходиться в муніципальній власності), а на вирішення соціальних проблем громадян - користувачів послуг даної державної організації (підвищення якості та ступеня доступності користування даним басейном соціально незахищених категорій громадян).

2. Автономія адміністративної підсистеми, що реалізує державно-політичні рішення, від центру ухвалення політичних рішень та оцінки ефективності.

Це означає, що держорган або посадова особа, що займаються стратегічним плануванням і оцінкою діяльності підвідомчих державних організацій, повинні бути віддистанційовані від цих відомств. Дане дистанціювання підвищить об'єктивність оцінювання і, що не менш важливо в контексті управління за результатами, забезпечить відповідальному "виконавцю" необхідну свободу при досягненні необхідного результату (ефекту).

3. Порівнянність показників ефективності по вертикалі і горизонталі управління.

Вертикальна порівнянність показників ефективності передбачає матрешечний принцип їх розробки: кожен нижчий але вертикалі адміністративного управління показник конкретизує, доповнює, розкриває вищестоящий. Так, для системи адміністративного управління самі вищі, інтегративні показники діяльності встановлюються для міністерств і є стратегічними орієнтирами діяльності для включених до них відомств; міністерські показники конкретизуються на рівні відомств і закріплюються в адміністративних регламентах; відомчі - на рівні департаментів, управлінь, відділів та закріплюються на рівні положень про них; останній рівень ефективності складають показники діяльності державного службовця, які встановлюються в службовому контракті і посадовому регламенті.

Горизонтальна порівнянність показників ефективності означає встановлення однакових основ оцінки діяльності статусно рівних відомчих структур і (або) державних посад східних категорій і груп.

4. Система показників ефективності повинна включати не тільки показники державного адміністративного, а й політичного управління.

Дана система повинна бути вибудувана таким чином, щоб по ній можна було оцінити діяльність не тільки адміністративного, по і політичного управління, тобто ефективність і затребуваність громадськістю реалізованої політики. Це, зокрема, припускає:

• фіксацію вимог щодо оцінювання у законодавстві;

• дієвість механізму політичної відповідальності (а не тільки і не стільки юридичної) за недосягнення показників ефективності політичними суб'єктами;

• функціонування інституту, відповідального за проведення оцінювання державними органами за системою показників;

• впровадження системи управління за результатами в політико-адміністративні відносини.

Зазначеним вимогам відповідає, наприклад, система оцінювання виконавчої влади в США. Вона функціонує на основі GPRA (Government Perfomance Result Act) - Закону про ефективність в США 1992 Він передбачає, що Міністерство фінансів США контролює ефективність діяльності міністерств за допомогою трьох документів. Перший документ - п'ятирічний стратегічний план, за допомогою якого контролюється виконання місії департаменту або агентства. Даний план є основою для визначення цілей на рік і вимірювання соціальної ефективності досягнутих результатів, крім цього - основою для розробки щорічного плану. У щорічному плані фіксуються заходи щодо досягнення місії, там фіксуються показники ефективності. При цьому показники ефективності фіксуються досить жорстко, вони повинні бути кількісними і зобов'язані показувати зростання нормативів у порівнянні з показниками попередніх років. Далі на основі щорічного плану адміністративне управління верстає бюджет і передає його в Конгрес, де визначаються параметри бюджетних витрат. Третій документ, який відповідає плану, - щорічний звіт про результати. Він містить порівняння досягнутих показників соціальної ефективності із запланованими. При цьому адміністративно-бюджетне управління дійсно контролює індикатори, оскільки в результаті виявлення невідповідностей правомочним закрити програму, або прийняти рекомендації щодо коригування бюджету, або навіть усунути главу департаменту.

5. Показники результатів у системі оцінювання повинні бути доповнені відповідними показниками процесів.

Орієнтація виконавця виключно на результат діяльності в адміністративно-управлінській практиці зазвичай підсилює ризик невиправданого збільшення витрат на досягнення мети. Управлінська практика демонструє, що за відсутності належного державного та громадського контролю за процесом виконання політичних рішень адміністративна система неминуче починає "працювати на власні інтереси", списувати бюджетні кошти на власні потреби (нерідко не без зацікавленої участі політичних суб'єктів), таким чином знижуючи ефективність процесу. Прикладами витратною неефективною процедури виконання можуть служити звіти відомств СРСР, в яких стаття "адміністративні витрати" становила до 30% (!) Сукупного обсягу витрат, або практика "відкату" в Росії.

Цікаво, що ідея оцінювання політичних процесів виникла в результаті кризи легітимності державної влади в демократично розвинених країнах (США, Великобританія) і стала одним із способів публічного контролю за суб'єктами політичного управління. Однак з переходом на комерціалізацію держсектора, контрактування оцінка ефективності політичних процесів, на жаль, псу більше поступається місцем концепції оцінювання за результатами.

6. При розробці показників ефективності державного управління повинні бути враховані: 1) стратегічні пріоритети державної організації і 2) обгрунтовані потреби користувачів послуг.

Специфіка становища державно-адміністративних органів полягає в тому, що, з одного боку, вони підвідомчі й підзвітні вищестоящому державному органу, який здійснюється стратегічне планування їх діяльності; з іншого боку, вони покликані задовольняти запити громадян. При цьому очікування органів стратегічного планування та громадян часто не збігаються: якщо перші прагнуть зберегти (скоротити) бюджетні витрати на державні послуги за рахунок коштів платників податків, то другі, навпаки, виступають за розширення послуг держсектора та підвищення їх якості без зайвих витрат з власної кишені.

7. Публічна розробка та затвердження показників ефективності.

Оскільки кінцева мета державного управління - задоволення потреб громадян, показники роботи держоргану, так само як і їх цільові значення, повинні розроблятися і затверджуватися не «кабінетним" шляхом, а з широким залученням громадськості, в першу чергу безпосередніх користувачів послуг, що надаються даним відомством. У той же час і рядові державні службовці повинні отримати можливість брати участь у визначенні стратегічних показників ефективності держоргану: це забезпечить поділюване бачення в організації, підвищить рівень корпоративної культури.

8. Показники ефективності повинні мотивувати (стимулювати) державних службовців до їх досягнення.

На жаль, все частіше управлінська практика демонструє, що навіть найдосконаліша система показників ефективності діяльності держоргану виявляється непрацюючої. Причина цієї непрацездатності криється в тому, що найпотужнішим мотиваційним стимулом для держслужбовців середньої ланки є кар'єрне зростання, що вимагає від службовця таких чеснот, як старанність, пунктуальність, "помірність і акуратність". Це виходить із специфіки держслужби як професійної діяльності із "служінню державі і суспільству". Крім того, держслужбовці зазвичай не бачать, не усвідомлюють кінцевого результату (ефекту) від своєї діяльності і тільки у разі необхідності "пригадують" стоять перед департаментом (а тим більше перед держслужбою в цілому) цілі, розпливчасто кажучи про забезпечення безпеки або підвищенні якості життя. Подібний стиль і традиції поведінки, звичайно, не можуть стимулювати службовців підвищувати свою ефективність. У той же час упроваджується в даний час концепція бізнес-управління руйнує "некомерційні" основи світогляду держслужбовця. У результаті, як показав досвід адміністративного реформування в ряді зарубіжних країн, заходи, спрямовані проти традиційних "веберовских" цінностей держслужби, в тій чи іншій мірі сприяють падінню рівня службової культури та зростання корупції.

Таким чином, специфіка системи державного управління, її відмінності від бізнес-сектора зумовлюють ряд обмежень впровадження показників ефективності для оцінки діяльності держсектора [5].[5]

1. Монополія державних установ на деякі товари (послуги).

Незважаючи на те що сьогодні концепція державного аутсорсингу набуває все більшої популярності, об'єктивно існують функції і види діяльності, іманентно властиві державі в силу його статусу, тому їх передавати комерційному або некомерційному сектору не представляється можливим (наприклад, видача паспорта). Таким чином, держава є природним монополістом у певних сферах. А у монополіста немає стимулу до ефективної роботи.

Труднощі у виявленні конкретної "продукції" або результату державно-управлінської діяльності; відповідно, трудність у визначенні показників її кількісних і якісних характеристик. Продукція бізнес-сектора досить конкретна, відчутна і тому піддається оцінюванню; але таке далеко не завжди буває в державній установі, наприклад поліклініці або університеті. До того ж держслужбовець, що працює у великій структурі, рідко може побачити значущість своєї роботи для кінцевого результату діяльності організації. Для нього не сформовано "поділюване бачення" місії цієї структури; отже, він не мотивований належним чином до її досягнення.

2. Суперечливість цілей і потреб суб'єктів визначення спектру, обсягу та якості державних послуг і суб'єктів їх споживання.

Суб'єктами, визначальними діяльність органів адміністративного управління, (тобто обсяг, спектр і якість державних послуг), є політики (міністри, депутати Федеральних Зборів та ін.). І хоча їх кінцевою метою є підвищення рівня і якості життя населення, іманентною тактичної завданням завжди буде прагнення знизити, заощадити державні ресурси. Навпаки, метою платників податків є зниження податків при одночасному підвищенні якості і зростанні спектра та обсягу державних послуг.

3. Проблема стандартизації державних послуг, що включають велику частку "творчого" начала.

Хоча на сучасному етапі адміністративного реформування обов'язково підлягають стандартизації всі види державних послуг, на практиці легко "піддаються" стандартизації далеко не всі з них. Особливо важко стандартизувати, а отже, розробити адекватні діяльності показники ефективності, ті види робіт, в яких пет або майже немає управлінської рутини.

4. Проблема мотивації чиновників до досягнення показників ефективності службової діяльності.

Головним мотиваційним чинником для вступу на службу і се несення традиційно є можливість стабільного кар'єрного росту, стійкого зростання грошової винагороди за службу, а основним критерієм заохочення, просування по службових сходах не є екстраординарні підприємницькі якості, а професіоналізм і досвід, які напрацьовуються роками. Тому більшість держслужбовців вже за родом своєї діяльності позбавлені серйозних стимулів підвищувати ефективність своєї роботи. Звичайно, багато держав, запровадивши принцип "ефективності" на держслужбі, тим самим завдали нищівного удару по професійному співтовариству службовців. Така політика, думається, суперечить як традиціям вітчизняної держслужби, так і найактуальнішим для сьогоднішньої Росії завданням зміцнення сучасної російської державності та підняттю її престижу.

  • [1] Cm .: Evaluation of public sector reform, concepts and practice in international perspectives / Wollman Helmut. EdvardElgar, 2003. Vol. 5. P. 32-33.
  • [2] Cm .: Wollman H. Evaluation and public-sector reform in Germany: Leaps and lags // Wollman Helmut. EdvardElgar, 2003. Vol. 5. P. 12-13.
  • [3] Див .: Еванс П., Раух Дж. Бюрократія і економічне зростання // Економічна соціологія. 2006. № 1. С. 38-61.
  • [4] Глазунова Н. І. Державне (адміністративне) управління: навч. допомога. М .: Велбі; Проспект, 2006. С. 438.
  • [5] Глазунова Н. І. Державне (адміністративне) управління. С. 437-438.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Cхожі теми

Підвищення ефективності надання державних (муніципальних) послуг
Підвищення ефективності міжбюджетних відносин та якості управління державними і муніципальними фінансами
ЕТИКА ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК РЕГУЛЯТОР ВЗАЄМОВІДНОСИН ВЛАДИ ТА НАСЕЛЕННЯ: ПРЕДМЕТ І СПЕЦИФІКА
Державне та муніципальне управління як об'єкт наукового вивчення
Управління реалізацією державної кадрової політики в системі державної і муніципальної служби
Технологія оцінки ефективності та результативності органів виконавчої державної влади
Моделі муніципального управління як відображення складності світового державного устрою
ЕТИЧНІ ВИМОГИ ДО ДЕРЖАВНИХ І МУНІЦИПАЛЬНИХ СЛУЖБОВЦІВ І ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ В ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ
Методологія дослідження системи державного та муніципального управління
Відмова покупця від укладення договору поставки товарів для державних або муніципальних потреб
 
Дисципліни
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук