Навігація
Головна
Поєднання права кожного на сприятливе навколишнє середовище і...Відкритий доступ до екологічної інформації як гарантія права кожного...Права громадян у галузі охорони навколишнього середовищаПрава, обов'язки і відповідальність громадян і організацій в галузі...Основоположні права громадян в області охорони навколишнього...
Поєднання права кожного на сприятливе навколишнє середовище і...Відкритий доступ до екологічної інформації як гарантія права кожного...перший. ВИДИ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБРУДНЕНЬ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩАПоняття міжнародного права навколишнього середовищаЦІЛІ І СПОСОБИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ...
 
Головна arrow Головна
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПРАВО ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА НА СПРИЯТЛИВЕ НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

В результаті вивчення глави бакалавр повинен:

знати основні етапи формування екологічних прав людини і громадянина в міжнародному і російському праві; зміст основних екологічних прав і обов'язків громадян і їх об'єднань; судову практику з екологічних справах;

вміти правильно тлумачити норми екологічного права; ефективно застосовувати правові норми, що регламентують екологічні права і обов'язки громадян;

володіти навичками зі складання документів щодо захисту екологічних прав громадян в органи державної влади, місцевого самоврядування, громадські та інші екологічні некомерційні організації.

Право людини на сприятливе навколишнє середовище

Право людини на сприятливе навколишнє середовище формувалося в міжнародному праві протягом декількох десятиліть. У науковій літературі виділяється кілька етапів даного процесу [1] .

Па першому етапі (1948-1972) в Статуті ООП (прийнятий в м.Сан-Франциско 26 червня 1945 р), Загальної декларації прав людини і громадянина (прийнята 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООП), Міжнародних пактах про права людини ( прийняті 16 грудня 1966 р Резолюцією 2200 (XXI) на 1496 пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН) і т.д. не згадується "право на сприятливе навколишнє середовище", проте наголошується зв'язок між якістю "умов життя" і якістю навколишнього середовища, а також вказується наявність такого "життєвого рівня", який необхідний людині для гідного існування. В інших міжнародних документах цього періоду основна увага приділялася захисту окремих категорій суб'єктів від деяких видів шкідливого впливу.

Другий етап (1972-1992) обумовлений рішеннями Конференції ООН по навколишньому середовищі, що пройшла в червні 1972 р р Стокгольмі. На конференції були прийняті Декларація по навколишньому середовищу, Декларація принципів і План заходів, об'єднання в єдиний документ, який отримав назву "Стокгольмська декларація". У Декларації принципів вперше в міжнародному праві було сформульовано поняття права людини на сприятливе навколишнє середовище.

Після Стокгольмської конференції 1972 року починається невідомий раніше в міжнародному праві процес його поступової екологізації.

Це проявляється в згадці про необхідність захисту навколишнього середовища навіть у вузькоспеціалізованих документах в області прав людини, які присвячені зовсім іншим питанням. Наприклад, п. 9 Загальної декларації про ліквідацію голоду та недоїдання (прийняте 16 грудня 1974 р Загальної продовольчої конференцією) наказував, що для забезпечення відповідного збереження природних ресурсів, які використовуються або можуть бути використані для виробництва продовольства, всі країни повинні співпрацювати, щоб полегшити охорону навколишнього середовища, включаючи морську навколишнє середовище.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

В цей же період Генеральна Асамблея ООН схвалює Всесвітню хартію природи (прийнята 28 жовтня 1982 Резолюцією 37/7 на 48 пленарному засіданні 37 сесії Генеральної Асамблеї ООН), що визначає ряд найважливіших напрямків міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища, в тому числі заходи але збереженню генетичного різноманіття; раціонального використання природних ресурсів; захисту природи від наслідків військових дій.

З середини 1970-х рр. міжнародне співробітництво в галузі екологічних прав людини, поряд з ООН, переходить і на рівень континентальних правозахисних систем.

Особливо слід виділити діяльність НБСЄ (нині ОБСЄ) і, зокрема, Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі (підписаний в Гельсінкі 1 серпня 1975 г.). У цьому документі відзначалася неможливість забезпечення якості навколишнього середовища тільки на внутрішньодержавному рівні, тому була запропонована система заходів gо вирішення цієї проблеми в світовому масштабі. Так, наголошувалося на необхідності вжиття заходів по боротьбі із забрудненням повітря, вод і земель, концентрації зусиль щодо подальшого розвитку заповідної справи, поліпшення стану навколишнього середовища в населених пунктах, проведення наукових досліджень, моніторингу та оцінки змін у навколишньому середовищі, а також правового співробітництва. Ці рекомендації вплинули на наступні міжнародні акти і були відображені в Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (Женева, 13 листопада 1979 г.).

На Віденській зустрічі представників держав-учасниць НБСЄ, що пройшла в період з листопада 1986 по січень 1989 року, були розглянуті ряд питань екологічного характеру та надано рекомендації в області скорочення викидів сірки, сірководню, інших забруднювачів, розробки нових методів захоронення відходів замість затоплення їх в море, досліджень явищ глобального потепління клімату, охорони озонового шару і т.д. Для реалізації цих цілей передбачалося посилення міжнародного співробітництва і обмін екологічною інформацією.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

Третій етап (1992-2002) пов'язаний з реалізацією рішень Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася в червні 1992 р в Ріо-де-Жанейро.

Сприятливий якість навколишнього середовища починає розглядатися як елемент сталого розвитку суспільства. Принцип сталого розвитку, виходячи з матеріалів конференції, означає обов'язок держави зберігати всі екосистеми і екологічні процеси, які життєво необхідні для функціонування біосфери, зберігати біологічне різноманіття і дотримуватися принципу оптимальної стійкості при експлуатації біологічних ресурсів і живих екосистем. Іншими словами, сталий розвиток - це стабільний соціально-економічний розвиток, що не руйнує своєї природної основи і забезпечує безперервний прогрес суспільства.

У прийнятій на конференції Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку відзначався ряд нових елементів права людини на сприятливе навколишнє середовище, в тому числі право людини вимагати обмеження і ліквідації нежиттєздатних моделей виробництва та споживання; право людини на доступ до міжнародної інформації про стан навколишнього середовища, яка є в розпорядженні різних держав; право людини брати участь у вирішенні міжнародних проблем, що стосуються навколишнього середовища; право людини на ефективні судові і адміністративні процедури, включаючи відшкодування завданих збитків; право людини брати участь в ухваленні рішень, що впливають на стан біосфери Землі і т.д.

У 1998 р приймається Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Орхус, 25 червня 1998 г.), до сих пір і не ратифікована Російською Федерацією. Конвенція розуміє під правом людини на сприятливе (здорову) навколишнє середовище "право жити в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров'я та добробуту". Поряд з усуненням негативного впливу на здоров'я людини, Конвенція виділяє і такий критерій якості навколишнього середовища, як "сприятливість для добробуту людини", проте зміст останнього в Конвенції не розкривається. Крім того, в Конвенції вперше згадуються в якості суб'єкта права на сприятливе (здорову) навколишнє середовище не тільки люди нинішнього, а й майбутніх поколінь.

Відповідно до ст. 1 Конвенції, засобом забезпечення і захисту права на сприятливе (здорову) навколишнє середовище є інші екологічні права - право на участь громадськості в процесі прийняття рішень; право на доступ до інформації та право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища.

Четвертий етап формування екологічних прав людини (2002-2012) пов'язаний з рішеннями Всесвітнього саміту зі сталого розвитку в Йоганнесбурзі у 2002 р

Йоганнесбурзька декларація зі сталого розвитку приділяє основної увагу проблемам подолання бідності, зміни моделей виробництва та споживання, а також охорони і раціонального використання природних ресурсів як головним цілям і потребам забезпечення сталого розвитку, що розглядаються в Декларації в контексті світових процесів глобалізації. У рішеннях конференції підкреслюється відмінність можливостей розвитку для розвинених і країн, що розвиваються, пропонуються заходи щодо забезпечення сталого розвитку країн Африки, Латинської Америки і ряду інших регіонів. Примітно, що в н. 169 Плану виконання рішень всесвітньої зустрічі на вищому рівні зі сталого розвитку підкреслюється необхідність подальшого вивчення питання про зв'язок між навколишнім середовищем і правами людини, включаючи право на розвиток.

На конференції розглядалося ряд інших важливих екологічних питань, пов'язаних з поетапним зменшенням кількості людей, які не мають доступу до чистої питної води; відновленню рибних ресурсів Світового океану; зміні ставлення бізнесу до проблем забезпечення сталого розвитку; скороченням виробництва шкідливих для здоров'я хімічних речовин; обґрунтуванням ролі енергетики в сталий розвиток і т.д. На конференції також було висловлено пропозицію про необхідність подальшого розвитку "екологічного правосуддя" (environmental justice).

П'ятий етап (з червня 2012 р даний час) пов'язаний з рішеннями Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку "Ріо + 20", яка відбулася 20-22 червня 2012 року у Ріо-де-Жанейро. Основна увага на конференції приділялася обговоренню питань подолання бідності та заходам щодо забезпечення сталого розвитку. Одним з головних способів досягнення цих цілей було визнано формування "зеленої економіки".

Побудова в країнах світу "зеленої" економіки означає забезпечення раціонального використання природних ресурсів з найменшими втратами для навколишнього середовища, підвищення ефективності їх використання та скорочення обсягу відходів виробництва і споживання.

Крім того, були висловлені наступні рекомендації:

- Розширення міжнародного співробітництва в області клімату;

- Вжиття заходів щодо охорони лісів і біологічного різноманіття;

- Боротьба з опустелюванням, деградацією земель і посухою;

- Заходи з охорони екологічно вразливих гірських екосистем;

- Заходи захисту навколишнього середовища і здоров'я людини від впливу хімічних речовин і відходів виробництва та споживання. У частині відходів рекомендовано використовувати наступні принципи: скорочення обсягу; повторне використання і переробка відходів;

- Створення раціональних моделей виробництва та споживання (в тому числі поступова відмова від використання викопних видів палива);

- Подальша співпраця в області розробки і передачі країнам, що розвиваються екологічно безпечних технологій.

Розгляд міжнародного співробітництва в галузі захисту екологічних прав людини дозволяє сформулювати наступне визначення.

Право людини па сприятливе навколишнє середовище - це можливість для кожної людини, народів і всього людства жити при такому стані біосфери Землі, яке забезпечує максимальний рівень фізичного і психічного здоров'я, а також використовувати систему засобів, що усувають глобальні загрози біосфері, викликані людською життєдіяльністю.

  • [1] Див .: Фокін Л. В. Екологічні права і обов'язки людини і громадянина (теоретико-правовий аспект): автореф. дис. ... Канд. юрид. наук. Волгоград, 2006. С. 12-13.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Cхожі теми

Поєднання права кожного на сприятливе навколишнє середовище і обов'язки охороняти природу
Відкритий доступ до екологічної інформації як гарантія права кожного на сприятливе навколишнє середовище
Права громадян у галузі охорони навколишнього середовища
Права, обов'язки і відповідальність громадян і організацій в галузі навколишнього середовища
Основоположні права громадян в області охорони навколишнього середовища
Поєднання права кожного на сприятливе навколишнє середовище і обов'язки охороняти природу
Відкритий доступ до екологічної інформації як гарантія права кожного на сприятливе навколишнє середовище
перший. ВИДИ І ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБРУДНЕНЬ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Поняття міжнародного права навколишнього середовища
ЦІЛІ І СПОСОБИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук