Навігація
Головна
ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ЕКОЛОГІЧНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМВідшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпекиВідшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоресурсного та...Способи відшкодування шкодиВідшкодування збитків, екологічної шкоди, відновлення порушеного стануВідшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, заподіяних...Порядок відшкодування (компенсації) шкодиПорядок відшкодування майнової шкодиПорядок відшкодування шкоди, заподіяної роботодавцюПорядок відшкодування шкоди, заподіяної роботодавцю
 
Головна arrow Головна
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Порядок відшкодування екологічної шкоди

Особливістю цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення є те, що вона може покладатися на правопорушника поряд із застосуванням заходів дисциплінарного, адміністративного і кримінального

впливу. Специфічною метою цієї відповідальності є відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди, включаючи екологічну шкоду.

Російське законодавство передбачає судовий та позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди.

У першому випадку відповідна обов'язок виповнюється але рішенням суду загальної юрисдикції або арбітражного суду. Позасудовий порядок відшкодування реалізується без участі суду поруч способів, в тому числі: в результаті добровільного відшкодування; за допомогою страхування ризику заподіяння екологічної шкоди; в адміністративному порядку.

Необхідно відзначити, що для вирішення проблеми відшкодування екологічної шкоди важливо зібрати і оформити належним чином докази, необхідні для підтвердження факту екологічного правопорушення, оцінки масштабів його екологічних наслідків і розрахунків відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок правопорушення.

До позовної заяви може додаватися протокол про екологічне правопорушення; документи, що підтверджують факт здійснення екологічного правопорушення (включаючи фотодокументи); акти про відбір і аналізах проб; висновок про кількість забруднюючої речовини; показання свідка; розрахунки збитків, заподіяних негативним впливом на навколишнє середовище; інші документи.

При розгляді справи суд може призначити експертизу для визначення розміру збитків. Як зазначається в п. 40 Постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 18 жовтня 2012 року № 21 "Про застосування судами законодавства про відповідальність за порушення в галузі охорони навколишнього середовища і природокористування", під час вирішення позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому середовищу, судам необхідно встановлювати не тільки факт заподіяння шкоди, а й його наслідки, що виявилися у вигляді деградації природних екологічних систем, виснаження природних ресурсів та інших наслідків. У зв'язку з цим і з метою правильного вирішення питань, що потребують спеціальних знань в області екології, в тому числі і при визначенні розміру шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням, у справі повинні проводитися відповідні експертизи із залученням фахівців: екологів, санітарних лікарів, зоологів, іхтіологів, мисливствознавців, ґрунтознавців, лісівників і ін.

Відсутність такс або методик розрахунку збитків не повинно бути підставою для відмови в розгляді позову в суді або арбітражному суді.

Відшкодування шкоди може бути здійснене за допомогою покладання на відповідача обов'язки відновлення порушеного стану навколишнього середовища за рахунок його коштів.

Стосовно до охорони ґрунтів відшкодування шкоди в натурі може бути реалізовано за допомогою відновлення їхнього колишнього стану. Так, при неправомірному порушенні рельєфу земельної ділянки (ділянка покрита траншеями, котловани і т.п.), відновлення може полягати в усуненні цих недоліків. Відновлення лісових насаджень може бути здійснене за допомогою нових посадок дерев.

Рішення про відновлення колишнього стану грунтів, інших природних об'єктів як спосіб реального відшкодування шкоди, заподіяної порушенням правил раціонального використання та охорони природних об'єктів, приймається в кожному конкретному випадку судом. Така вимога може бути пред'явлено до правопорушника, якщо відновлення об'єктивно можливо і правопорушник в силу своєї спеціальної правосуб'єктності в стані протягом оптимального строку провести необхідні роботи.

Позови про відшкодування шкоди навколишньому середовищу, заподіяної порушенням екологічного законодавства, можуть бути пред'явлені протягом терміну позовної давності.

Позовна давність - це строк, при дотриманні якого суд загальної юрисдикції, арбітражний суд або третейський суд зобов'язані надати захист особі, право якої порушено. Пропуск цього терміну, якщо про це заявила зацікавлена сторона, відповідно до п. 2 ст. 199 ГК є підставою до винесення судом рішення про відмову в позові.

Виділяється два види строків позовної давності: загальний і спеціальний.

Загальний строк позовної давності, як вказується в ст. 196 ГК, становить три роки.

З огляду на значення сприятливого якості навколишнього середовища для життя і здоров'я громадян, для подачі

позовів про відшкодування екологічної шкоди встановлюється спеціальний термін позовної давності. У російському праві цей термін в двадцять років є одним з найтриваліших. Це обумовлено тим, що при заподіянні шкоди навколишньому середовищу зачіпається, перш за все, публічний інтерес, життя і здоров'я людей.

Розглядаючи справи, пов'язані з порушеннями екологічного законодавства, суди в кожному конкретному випадку з'ясовують розмір завданих збитків. При визначенні обсягу відшкодування екологічної шкоди і розрахунку сум збитку, заподіяної екологічним правопорушенням і підлягає відшкодуванню, вони керуються як централізовано затверджених методик і таксами, так і регіональними нормами, конкретизують положення федерального законодавства.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

Особи, які спільно заподіяли шкоду, згідно ч. 1 ст. 1080 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Суд має право, керуючись ч. 2 ст. 1080 п. 2 ст. Одна тисяча вісімдесят одна ГК, за заявою потерпілого і в його інтересах покласти на зазначених осіб часткову відповідальність, виходячи зі ступеня вини кожного з них, а при неможливості визначити ступінь провини - виходячи з рівності часток. При цьому необхідно враховувати, що при здійсненні екологічного правопорушення кількома особами вони несуть солідарну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли встановлено їх спільна участь. У резолютивній частині рішення суду вказується, на кого з винних покладається солідарна відповідальність, а на кого - часткова і в якому розмірі.

Шкода, заподіяна порушенням екологічного законодавства, відповідно до ст. 1064 ЦК і ст. 77 Закону про охорону навколишнього середовища підлягає відшкодуванню винною особою у повному обсязі незалежно від того, чи заподіяно шкоду в результаті умисних дій (бездіяльності) або з необережності. Виняток становлять випадки, коли, відповідно до ст. 1079 ЦК і ст. 79 Закону про охорону навколишнього середовища, шкода заподіяна власником джерела підвищеної небезпеки. У цьому випадку відповідальність настає незалежно від наявності вини.

На особливостях цивільно-правової відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки зупинимося докладніше.

Не вдаючись в теоретичні дискусії про "об'єкті" або "діяльності" як джерелі підвищеної небезпеки, відзначимо, що нами розділяється позиція В. М. Болдінова, згідно з якою поняття "джерело підвищеної небезпеки" і "діяльність, що створює підвищену небезпеку для оточуючих" співвідносяться як предмет і процес, тобто небезпечна діяльність - наслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки [1] .

Джерело підвищеної небезпеки - це певний об'єкт матеріального світу, що характеризується передбаченими законом шкідливими властивостями, параметри яких виключають можливість повного контролю за ними з боку людини, чим створюється підвищена небезпека для навколишнього середовища і населення. Звідси випливають дві ознаки діяльності, що створює підвищену небезпеку: шкідливість, тобто якісна характеристика використання (експлуатації) джерела підвищеної небезпеки і неможливість здійснення повного контролю над ним з боку людини.

Сформулювати вичерпний перелік джерел підвищеної небезпеки неможливо, тому законодавець і не намагається цього робити. У ст. 1079 ГК лише зазначається, що підвищену небезпеку для оточуючих створює використання транспортних засобів, механізмів, електричної енергії високої напруги, атомної енергії, вибухових речовин, сильнодіючих отрут; здійснення будівельної та іншої, пов'язаної з нею діяльності і т.д. У порядку систематичного тлумачення даної статті можна припустити, що до такої діяльності відноситься також використання пестицидів і агрохімікатів.

Більш чіткі критерії екологічно небезпечної діяльності передбачені для виробничих об'єктів і сформульовані в Законі про промислову безпеку. У додатку до нього наводяться цілком конкретні параметри здійснюваної діяльності, що дозволяють вважати виробничий об'єкт небезпечним.

Власники джерела підвищеної небезпеки зобов'язані відшкодувати заподіяну ним шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Власник джерела підвищеної небезпеки відповідно до ст. 1079, 1083 ГК може бути звільнений судом від відповідальності повністю або частково, якщо буде доведена груба необережність самого потерпілого (проте при відшкодуванні шкоди життю і здоров'ю людини відмову у відшкодуванні шкоди не допускається) або якщо суд врахує майновий стан самого громадянина-правопорушника.

Власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що джерело вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в таких випадках несуть особи, протиправно заволоділи джерелом.

При наявності вини власника джерела підвищеної небезпеки у протиправному вилученні цього джерела з його володіння відповідальність може бути покладена як на власника, так і на особу, протиправно заволоділа джерелом підвищеної небезпеки.

Що стосується окремих джерел підвищеної небезпеки екологічним та іншим законодавством передбачаються спеціальні, більш суворі норми про відповідальність, ніж в ст. 1079 ГК. Прикладом такого підходу є ст. 53-60 Закону про атомну енергію.

  • [1] Див .: Болдиній В. М. Відповідальність за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки. СПб., 2002. С. 18.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

Cхожі теми

ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАПОДІЯНОЇ ЕКОЛОГІЧНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ
Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоресурсного та природоохоронного законодавства
Способи відшкодування шкоди
Відшкодування збитків, екологічної шкоди, відновлення порушеного стану
Відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, заподіяних адміністративним правопорушенням
Порядок відшкодування (компенсації) шкоди
Порядок відшкодування майнової шкоди
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної роботодавцю
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної роботодавцю
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук