Навігація
Головна
Показники і методи вимірювання продуктивності праціМЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІМетоди вимірювання продуктивності праціПоняття і показники продуктивності праціСистема показників вимірювання продуктивності факторів виробництваМетоди вимірювання продуктивностіПродуктивність праці, фактори і резерви її зростанняПоказники і методи вимірювання лояльності споживачівПродуктивність праціСутність трудових ресурсів і продуктивності праці
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка праці
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Показники, якими характеризується продуктивність праці, повинні точно відображати ефективність праці. При цьому важливо врахувати все, що зроблено за даний період часу. Крім того, одиниці виміру мають відповідати природі самого поняття "продуктивність праці", що не знижуючи ні рівня, ні динаміки цього показника.

Вимірювання продуктивності праці стосується трьох взаємопов'язаних питань:

o економічного змісту продуктивності праці;

o визначення показників, які могли б служити кількісною мірою виміру рівня продуктивності праці;

o принципів зіставлення показників продуктивності праці в часі і просторі.

У практиці відомі різні показники виміру продукції і витрат праці, застосовуються різні методи і показники вимірювання продуктивності праці, що пов'язано з особливістю виробництва, використовуваної техніки, сировини тощо і цілями економічного дослідження. Застосовувані методи вимірювання продуктивності праці мають свій особливий зміст і разом з тим вони не виключають, а доповнюють один одного.

Вимірювання продуктивності праці зводиться, по-перше, до визначення її абсолютного рівня, тобто кількості продукції, що виробляється в одиницю робочого часу; по-друге, до визначення зміни цього рівня за якийсь період.

Для оцінки достоїнств і недоліків застосовуваних способів вимірювання необхідно визначити вимоги, які повинні бути пред'явлені до методу обліку продуктивності праці. Ці вимоги зводяться до наступного:

o відповідність одиниці виміру завдань обліку; одиниця виміру не повинна спотворювати показників продуктивності праці;

o повнота обліку і відповідність врахованого обсягу виробництва фактичному обсягу робіт;

o єдність методів вимірювання продуктивності праці; показник продуктивності праці повинен бути наскрізним, зводиться, порівнянними і володіти наступними властивостями: високим ступенем узагальнення, гнучкістю, універсальністю застосування.

Вимірювання продуктивності праці здійснюється шляхом зіставлення результатів праці у вигляді обсягу виробничої продукції з витратами праці (середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення цих величин розрізняють два показники: вироблення і трудомісткість.

Вироблення характеризує обсяг виробленої продукції в одиницю часу:

(4.15)

де В - виробіток, О - обсяг продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях; Т - затрати праці на випуск продукції (робочий час) у відповідних одиницях.

Трудомісткість являє собою витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції:

(4.16)

де Трп - трудомісткість випуску продукції (проведення робіт, надання послуг).

На підприємствах вироблення визначається різними способами залежно від того, в яких одиницях вимірюються обсяг продукції і трудові витрати.

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

У масштабі народного господарства рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначався відношенням величини національного доходу за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначалася відношенням вартості послуг (без вартості матеріальних витрат на їх надання) за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей же період.

Подібні розрахунки мали сенс для виявлення динаміки продуктивності праці по одному підприємству, а також для порівняння діяльності різних підприємств за однакові і за різні періоди часу. Однак подібні розрахунки страждали суттєвими недоліками.

На підприємствах продуктивність праці визначали різними способами в залежності від того, якими одиницями вимірювали обсяг виробництва і витрати праці.

Використання різних одиниць і методів визначення обсягів продукції і трудовитрат давало більше двох десятків способів визначення виробітку продукції на підприємствах. З'ясуємо їхні переваги й недоліки.

На рис. 4.2 відображені три основні методи: натуральний, трудовий і вартісний, - кожен з яких має свої переваги і недоліки.

Натуральний метод полягає в тому, що продуктивність праці (або вироблення) визначається шляхом ділення кількості виробленої продукції в фізичних заходи (штуках, тоннах, метрах і т.д.) на число працівників або кількість витраченого часу.

Рис. 4.2. Структурна схема основних методів визначення виробітку

Розрахунок виконується за наступними формулами:

(4.17)

(4.18)

data-override-format="true" data-page-url = "http://stud.com.ua">

де ПТ - вироблення в натуральному вираженні; ОП - обсяг виробленої продукції в фізичних заходи.

Приклад 4.1

Металургійний комбінат за рік справив 50 тис. Т прокату, а середньооблікова чисельність працівників комбінату за рік склала 2 тис. Чол. Отже, продуктивність праці

(4.19)

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці корисний при аналізі виробництва, особливо вироблення на робочих місцях і по окремих видах продукцій (див. Рис. 4.3).

Однак за допомогою натуральних показників вимірювати рівень і динаміку продуктивності праці можна лише за видами продукції (робіт) без урахування якості і незавершеного виробництва.

Таким методом можна визначити весь обсяг виробленої продукції, а отже, і продуктивність праці в розрахунку на одного працівника.

Вартісний (грошовий) метод визначення продуктивності праці полягає в тому, що вироблення продукції визначається шляхом ділення обсягу валової продукції, вираженої в незмінних оптових цінах підприємства, на число працівників або кількість витраченого робочого часу.

Рис. 4.3. Структурна схема формули для вимірювання продуктивності праці

Приклад 4.2

Підприємство за рік виробило виробів А на 2 млн руб., Виробів Б на 1500000 руб. і виробів В на 1 млн руб. Середньооблікова чисельність працівників підприємства за рік склала 1000 чол. Визначимо середньорічну вироблення продукції на одного працівника:

Вартісний метод вимірювання продуктивності праці дозволяє вести облік різнорідної продукції і диференціювати ціни залежно від її якості. Разом з тим цей метод не вільний від недоліків.

По-перше, при зміні номенклатури виробів, вартості сировини і матеріалів, питомої ваги кооперації вироблення по валовій продукції спотворює динаміку продуктивності праці.

По-друге, існує можливість заховання дійсних витрат праці шляхом маніпулювання цінами або розвитком тіньового сектора.

У вартісному вираженні продуктивність праці може бути обчислена по валової, товарної, чистої, условночістой продукції (валового доходу).

Трудовий метод вимірювання росту продуктивності праці грунтується на порівнянні робочого часу, витраченого на виробництво даного обсягу продукції в звітному і базисному періодах.

Цей метод дозволяє вести облік витрат на виробництво одиниці продукції не тільки на окремому робочому місці, в бригаді, але і в масштабах підприємства, галузі і т.д.

При цьому обсяг виробництва вимірюється в нормованому робочому часу, а продуктивність праці визначається шляхом ділення обсягу виконаної роботи в нормо-годинах на середньоспискову чисельність робітників.

Приклад 4.3

Підприємство за рік виробило 5 тис. Одиниць виробу А, виробів Б - 10 тис. Одиниць. Повна трудомісткість виробу А у звітному році склала 10 нормо-годин, виробу Б - 6 нормо-годин. Середньооблікова чисельність працівників підприємства за рік дорівнювала 500 чол.

Розрахуємо продуктивність праці одного працівника:

(4.21)

Істотним недоліком трудового методу є складність обліку витрат робочого часу.

Важливою проблемою застосування вартісних показників у динаміці є виключення впливу на них цінового фактора - зміни цін (відзначимо, що та ж проблема виникає при вимірюванні в грошових одиницях витрат тих чи інших ресурсів, використаних для випуску продукції). На мікрорівні (підприємство, галузь) ця проблема вирішується перерахунком фактичного випуску (і витрат) за цінами базового періоду. Якщо одна і та ж продукція реалізовувалася за різними цінами, розрахунок випуску ведеться за "фіксованою ціною" (середньозваженої за період). На макрорівні використовується показник дефлятора ВВП (величина, що характеризує загальний індекс цін). Дефлятор відображає співвідношення ВВП в цінах поточного періоду (номінального ВВП) і в порівнянних цінах базового періоду (реального ВВП).

Таким чином, використання вартісних показників передбачає розрахунок реального випуску (у порівнянних цінах).

Валовий випуск включає вартість товарної (готової до реалізації) продукції за цінами реалізації (за вирахуванням непрямих податків - ПДВ, акцизів, митних зборів та ін.), Всього виробленого для власних потреб і капітального будівництва, приріст незавершеного виробництва і будівництва, а також продукції і напівфабрикатів на складах за собівартістю.

Товарна продукція (в зарубіжній практиці - валова кінцева продукція) - це вартість продукції, призначеної і готової до реалізації, у цінах реалізації.

Реалізована продукція (обсяг реалізації) відрізняється від товарної на суму призначеної для реалізації, але не реалізованої продукції.

Чиста продукція:

а) в традиційній вітчизняної трактуванні (товарна продукція за вирахуванням матеріальних витрат і амортизації) включає заробітну плату з відрахуваннями і прибуток;

б) в зарубіжній трактуванні частіше - валовий випуск за вирахуванням вартості витрат усіх факторів виробництва, крім праці.

Умовно-чиста продукція:

а) в традиційній вітчизняної трактуванні (товарна продукція за вирахуванням матеріальних витрат) включає заробітну плату з відрахуваннями, прибуток, амортизацію;

б) в зарубіжній трактуванні іноді - обсяг продажів (виручка від реалізації) за вирахуванням вартості використаних сировини і матеріалів, зміни товарних запасів, відсотків за кредит і виплат банкам, інших виплат стороннім організаціям.

Валова додана вартість - це вартість валового випуску за вирахуванням вартості продуктів проміжного споживання.

Чистий додана вартість є різниця між валовою доданою вартістю і амортизацією основного капіталу.

Як уже зазначалося, в деяких випадках в якості показника результату діяльності застосовуються показники доходу і прибутку.

Вся сукупність зазначених показників ділиться на дві групи: що включають і не включають вартість матеріальних витрат. При використанні перших слід мати на увазі, що якщо результат співвідносять тільки з витратами ресурсу праці, то зміна матеріаломісткості продукції зробить істотний вплив на показник продуктивності (зростання частки матеріальних витрат у структурі вартості продукції буде завищувати показник продуктивності праці, зниження цієї частки - занижувати його) . Використання показників другої групи переважно ще й тому, що показник продуктивності праці буде зростати в результаті не тільки трудосбереженія (зменшення чисельника дробу: Випуск / Трудові витрати), але й економії матеріалів (збільшення знаменника тієї ж дробу, наприклад, чистої або умовно-чистої продукції ).

При використанні деяких методів (наприклад багатокритеріального) продуктивність праці вимірюється в умовних одиницях (балах).

Класифікація показників продуктивності праці в залежності від виду що обліковуються у складі витрат ресурсів. Розглядаючи цей критерій класифікації, слід зазначити, що в зарубіжній практиці поняття "продуктивність праці" часто розглядається як синонім поняття "ефективність діяльності". Тому показники, які у вітчизняній трактуванні назвали б "капиталоотдачей", "материалоотдачу", розглядаються як приватні показники продуктивності праці, інакше кажучи, ефективності системи. Відповідно результат діяльності (випуск) може співвідноситися з витратами одного з ресурсів, декількох або всіх ресурсів.

Витрати праці вимірюють кількістю відпрацьованих (або оплачених) люд.-годин (середньогодинна продуктивність), люд.-днів (середньоденна), середньорічний чисельністю працівників (середньорічна продуктивність). Як зазначалося вище, вони можуть вимірюватися і в грошових одиницях (виходячи з годинної ставки заробітної плати базового року).

Витрати основного капіталу (обладнання, будова, земля, запаси) являють собою суму амортизації і нормального прибутку за ставками базового року (у так званих порівнянних цінах фактора капіталу):

(4.22)

Іноді як неповних витрат основного капіталу враховують тільки амортизацію (у грошових одиницях) або відпрацьовані машино-години (фактичний час роботи обладнання з виробництва випуску).

Витрати використаних матеріалів також вимірюють у цінах базового періоду. Показник продуктивності може розраховуватися за всіма видами поточних матеріальних витрат у сукупності (сировина, покупні напівфабрикати і матеріали, енергія, паливо, оплата послуг та інформації з боку тощо) або за їх найважливішим видам, насамперед за вартістю використаної електроенергії.

В одних методах розрахунку продуктивності в якості витрат враховується сума витрат праці та основного капіталу, в інших - сукупні витрати на всі використовувані ресурси (праця, основний капітал, матеріали).

Класифікація показників продуктивності праці в залежності від мети та рівня вимірювання. Залежно від мети дослідження, насамперед, розрізняють показники загальної, середньої та граничної продуктивності. Загальні показники, як правило, характеризують вплив змін у продуктивності праці на випуск продукції; вони використовуються в розглянутих нижче багатофакторному методі і методі рахунки надлишків продуктивності. Найбільш поширені середні показники оцінюють середню віддачу кожної одиниці використовуваного ресурсу за аналізований період. Граничні показники дають уявлення про приріст фізичного випуску продукції при збільшенні на одиницю використання одного ресурсу (наприклад праці) і незмінній кількості інших використовуваних ресурсів.

Крім цього можуть розраховуватися рівневий показник продуктивності праці (наприклад середній за аналізований період) і показники її динаміки. В якості останніх використовуються індекси (у скільки разів змінилася продуктивність); відсотки зростання (скільки відсотків становить продуктивність в аналізованому періоді в порівнянні з базовим, прийнятою за 100%); відсотки приросту (на скільки відсотків зросла продуктивність); середньорічні темпи приросту при аналізі динаміки продуктивності за ряд років (на скільки відсотків в середньому в рік вона зростала).

Продуктивність праці може вимірюватися на різних рівнях економічної системи: на мікрорівні - стосовно до робочого місця (працівнику), ділянці, цеху, підприємству в цілому і на макрорівні - стосовно до галузі, окремому сектору економіки. Нарешті, продуктивність праці може оцінюватися в національній економіці в цілому. Основним джерелом даних для цих розрахунків є система національних рахунків.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Cхожі теми

Показники і методи вимірювання продуктивності праці
МЕТОДИ ВИМІРЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Методи вимірювання продуктивності праці
Поняття і показники продуктивності праці
Система показників вимірювання продуктивності факторів виробництва
Методи вимірювання продуктивності
Продуктивність праці, фактори і резерви її зростання
Показники і методи вимірювання лояльності споживачів
Продуктивність праці
Сутність трудових ресурсів і продуктивності праці
 
Дисципліни
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук