ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОГНОЗУВАННЯ І ПЛАНУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ ТА ОБ'ЄКТІВ НЕРУХОМОСТІ

Функції держави у сфері прогнозування і планування соціально-економічного розвитку є особливо важливими. Тому держава поряд з іншими функціями має виробляти стратегію розвитку і пропонувати певний план дій по досягненню суспільно значущих цілей. Розглянемо досвід організації прогнозування і планування соціально-економічного розвитку в деяких країнах. Початок розробок в області економічного прогнозування за кордоном відноситься до останньої чверті XIX ст.

Головними методами прогнозування тоді були експертні оцінки (на основі якісного аналізу рядів) і проста екстраполяція (перенесення минулих тенденцій на майбутнє). На початку XX ст. були зроблені перші спроби виявлення економічних індикаторів. Так, Дж. Брукмайер в 1911 р спробував використовувати для прогнозування три наступних показника: індекс цін акцій, індекс банківських кредитів, індекс загальної економічної активності. Світова економічна криза дала сильний імпульс до розвитку прогнозування і планування соціально-економічних процесів на початку 1930-х рр.

У 1930-і рр. за кордоном вперше виникає планування на макрорівні. Перші плани на макрорівні охоплювали фінансово-бюджетну та грошово-кредитну політику і виражалися у вигляді національних бюджетів, які відрізнялися від державних бюджетів тим, що враховували доходи не тільки держави, а й в цілому країни. Скоро прогнози і плани стають необхідним елементом системи регулювання економіки. Прогнози розроблялися за допомогою моделі «витрати - випуск», моделей системного аналізу, лінійного програмування і на основі експертних оцінок. У 1944 р була опублікована книга К. Ландауер під назвою «Теорія національного економічного планування». Фактично це було зародження системи індикативного планування, в рамках якого держава впливає на економічний розвиток в більшій мірі за допомогою координації та забезпечення інформацією, ніж шляхом прийняття рішень і видачі вказівок. У післявоєнні роки система планування стає предметом широких дискусій і отримує новий імпульс в комплексі заходів щодо демілітаризації економік і відновленню народного господарства.

У 1950-ті рр. у багатьох країнах відбувся відхід від складання національних планів у формі бюджетів, як це було раніше. Сформувалися два нових напрямки. Перша пов'язана з ускладненням адміністративного апарату, використовуваного для розробки планів, друге - з розширенням сфери планування в системі управління. Якщо на першому етапі національні економічні плани складалися в міністерстві фінансів, то на початку 1960-х рр. вже були створені спеціальні планові органи: у Франції - Генеральний комісаріат з планування; в Японії - Економічний консультативну раду, Управління економічного планування; в Нідерландах - Центральне планове бюро; в Канаді - Економічна рада.

До 1970-х рр. країни здійснювали прогноз за допомогою національних моделей прогнозування. Уже в середині 1970-х рр. починають створюватися макроекономічні моделі, за допомогою яких прогнозується розвиток економіки ряду країн, регіонів і всього світу. Такі моделі вперше були розроблені в США.

В даний час у світовій практиці склалася ситуація, коли в одних країнах будуються виключно прогнози соціально-економічного розвитку, а в інших - плани, хоча результати прогнозів і планів бувають багато в чому схожі. У світі існує дві основні моделі планування та прогнозування. Зокрема, С. Ю. Глазьєв і Ю. В. Яковець першу називають англосаксонської, а другу - індійської [1] . У науковій літературі можуть зустрітися і інші назви, наприклад північноамериканська і азіатська системи.

Англосаксонська (північноамериканська) модель на перше місце ставить бюджетне планування, а всі інші прогнози і плани виконують в більшій мірі допоміжну роль. До числа найбільш яскравих представників подібної моделі відносять США, Великобританію, Канаду.

Друга модель, індійська (азіатська), передбачає наявність строго організованої системи державних органів планування і прогнозування. Найважливішим пріоритетом їх діяльності є розробка планів (прогнозів) розвитку країни, окремих регіонів і галузей на різні терміни. Подібну модель використовують Індія, Японія, Південна Корея, Китай, латиноамериканські країни. Можна окремо виділити європейську систему планування, яка активно використовується, наприклад, у Франції, Німеччині та Швеції. Розглянемо досвід зарубіжних країн виходячи з цієї класифікації.

  • [1] Зарубіжний досвід державного прогнозування, стратегічного планування та програмування: монографія / за ред. С. Ю. Глазьєва, Ю. В. Яковця. М., 2008.
 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >