ОБ'ЄКТ І СУБ'ЄКТ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В АДАПТИВНІЙ ФІЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ

Для побудови педагогічного процесу необхідно знати стан здоров'я, фізичні, психічні, особистісні особливості людей цієї категорії, тобто характеристику об'єкта педагогічних впливів.

Категорія цих людей надзвичайно різноманітна: по нозології; По віку; по тяжкості і структурі дефекту; за часом його виникнення і характером протікання захворювання; медичному прогнозу; наявності супутніх захворювань; за соціальним статусом та іншими ознаками.

Патологія, яка призвела людини до інвалідності, супроводжується малорухомістю і гіподинамією з негативними наслідками: порушення соціальних зв'язків, втрата економічної та побутової незалежності. Все це викликає стійкий емоційний стрес. Інвалідність в зрілому віці супроводжується комплексами психічну неповноцінність, характеризується тривогою, втратою впевненості в собі, пасивністю або навпаки - егоцентризмом, агресивністю, антисоціальними установками.

Для дітей з відхиленнями у розвитку характерний дефіцит потреб в русі, грі, емоціях, спілкуванні, що ускладнює процес навчання.

Аномальне розвиток дитини супроводжується погіршенням моторних функцій, вторинними порушеннями в руховій і психофізичної сферах. Від здорових однолітків за рівнем фізичного розвитку і фізичної підготовленості такі діти можуть відставати в середньому на 1-3 роки.

У дітей з розумовою відсталістю через незворотного ураження ЦНС психофізичний розвиток протікає на дефектної основі. Недорозвиненими виявляються не тільки нервово-психічні, але і соматичні функції (шлунково-кишковий тракт, серцево-судинна, кісткова, м'язова, ендокринна, сенсорні системи, мова, мислення, увагу, пам'ять і емоції).

Втрата зору у дітей суттєво змінює їх життєдіяльність. Порушення просторових образів, чуттєвого пізнання світу, самоконтролю та саморегуляції супроводжується широким спектром супутніх захворювань: 40% дітей має мінімальну мозкову дисфункцію, понад 30% - соматичні захворювання (пієлонефрити, захворювання дихальної і серцево-судинної систем), 80% дітей страждають неврозами. Серед вторинних порушень типовими є м'язова слабкість, викривлення хребта, деформації стопи, що негативно відбивається на фізичної підготовленості, працездатності, рухах дитини. Порушення постави спостерігаються майже у 80% сліпих і слабозорих дітей.

Втрата слуху у дітей супроводжується в 62% випадків дисгармонійний фізичним розвитком, в 44% - дефектами опорно-рухового апарату (сколіоз, плоскостопість), в 80% - затримкою моторного розвитку. Супутні захворювання спостерігаються у 70% глухих і слабочуючих дітей. Найбільш поширеними є захворювання дихальної системи, порушення інтелекту, вегетативно-соматичні розлади. Обмежений потік зовнішньої інформації через ураження слуху спотворює сприйняття її змісту, ускладнює спілкування, викликаючи негативні емоції і стресові переживання. Недостатність слуху призводить до порушень розвитку мовлення, а часто до її відсутності, що обмежує можливості мислення, відбивається на особливостях поведінки - замкнутість, небажання вступати в контакт. Для рухової сфери характерні порушення координації рухів, статичного і динамічного рівноваги, просторового орієнтування.

Діти з ДЦП мають множинні рухові розлади: гіпертонус м'язів, контрактури, порушення координації рухів, атрофію м'язів, викликані важкими захворюваннями ЦНС. Крім порушень функцій головного і спинного мозку виникають зміни в нервових і м'язових волокнах, суглобах, зв'язках, хрящах. Часто рухові розлади супроводжуються порушеннями зору, вестибулярного апарату, мови, психіки та інших функцій. Розрізняють три ступеня тяжкості дефекту: легку (діти вільно пересуваються), середню (потребують допомоги), важку (діти залежать від оточуючих). За ступенем збереження інтелекту в даній категорії дітей у 60% - збережений інтелект, у 30% - часткові відхилення, у 10% - грубі порушення. У руховій сфері характерні порушення опороспособносгі, рівноваги, орієнтування в просторі, координації, моторики, узгодженості дихання і руху, несформованість локомоторних актів, низький рівень працездатності, швидка стомлюваність.

Ампутація кінцівок веде до порушення рухового стереотипу, функцій опори і ходьби, координації рухів. Наслідком ампутації кінцівок є зменшення маси тіла, судинного русла, захворювання опорно-рухового апарату, гіпокінезія і стрес. Все це негативно впливає на процеси кровообігу, дихання, травлення та інших функцій, створює об'єктивні передумови відставання темпів фізичного і психічного розвитку, зниження загальної працездатності. Виразність змін залежить від рівня ампутації кінцівки, характеру оперативних втручань, віку, індивідуальних особливостей інваліда.

Втрата кінцівки у дітей (або вроджене недорозвинення) знижують їх рухові можливості, що веде до вторинних деформацій і атрофії м'язів. Протезування доцільно і успішно, якщо рухова активність забезпечує формування м'язової моторики, що відповідає віку, так як для управління протезами кінцівки необхідно володіти вміннями роздільного скорочення м'язів кукси, диференціювання м'язових зусиль, точності рухів та ін. Ці вміння визначаються не тільки фізичними можливостями, а й психофізіологічних станом дитини.

Аномалії розвитку супроводжуються не тільки розладами моторики і координації, а й вищих психічних функцій: мови, уваги, пам'яті та інших, що обмежують пізнавальну, комунікативну, навчальну, трудову, рухову діяльність.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >