Навігація
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Головна arrow Менеджмент arrow Державна громадянська служба

До питання про "ефективності" державної цивільної служби

Здійснюючи управління суспільством, держава і його цивільна служба, природно, повинні бути стурбовані ефективністю або результативністю своєї діяльності. З цієї проблеми висловлено досить багато міркувань. При цьому, багато авторів підміняють предмет дослідження, оскільки замість ефективності державної цивільної служби розглядають ефективність всього "державного управління", "емерджентной ефективністю", "індексом розвитку людського потенціалу" (ІРЛП), "гранично-критичними показниками розвитку" (ПКПР), " ефективного лідерства "і т.п.

Так, нерідко поняття "ефективності цивільної служби" замінюється поняттям "ефективність державного управління", яке, на думку авторів, розпадається на дві складові - технічну та економічну ефективності. При цьому: "Технічна ефективність державного управління визначається ступенем досягнення цілей діяльності з урахуванням" суспільних цілей ". Економічна ефективність ... визначається як відношення вартості обсягів наданих послуг до вартості обсягів залучених для цього ресурсів". Цілком очевидно, що в цьому випадку ні технічну, ні економічну ефективності визначити практично, а тим більше зобразити математичними засобами, не представляється можливим.

Ефективність державної цивільної служби реалізується тільки на основі виконання двох завдань. По-перше, обгрунтованості управлінського рішення і продуктивною організаторською діяльністю державного органу з "виконанню запланованого". А по-друге, професійною підготовкою керівників державних органів (представників наймача) і цивільних службовців.

Дійсно, обгрунтованість управлінського рішення обумовлює значною мірою позитивний кінцевий результат і ефективність виконання завдань всього процесу управління. Можна відзначити, що визначення результативності управлінських рішень набуває в сучасних умовах особливо важливе значення. Саме результативність найсприятливішим чином відбивається на рівні та якості всіх етапів процесу вироблення, прийняття та здійснення рішень.

Слід сказати, що в науковій літературі, присвяченій проблемам управління, є багато плутанини через відсутність усталених за змістом понять і чітко сформульованих критеріїв, за якими можна було б оцінювати ті чи інші управлінські рішення. Найчастіше тут використовуються такі поняття, як "ефективність", "раціональність", "оптимальність", іноді "якість" і "результативність" (як сукупність позитивних результатів). Ретельний аналіз цих понять показує, що всі спроби розвести їх за змістом не мають під собою реальних підстав, оскільки всі вони в кінцевому рахунку є синонімами.

Яке управлінське рішення можна вважати ефективним? Різні автори пропонують різні формулювання відповідей на дане питання, але в головному й основному ці формулювання збігаються. Наведемо дві з них, найбільш вдалі на наш погляд. На думку М. П. Лебедєва, "... ефективним можна вважати таке рішення ... результат якого наближається до наміченої мети при витраті мінімально можливих в даних умовах засобів (ресурсів, часу, енергії та т.п.)". При цьому автор пояснює, що в співвідношенні результату і мети він має на увазі не всякі наслідки (ефекти) виконання рішення, а тільки позитивні, що наближають до наміченої мети. Залежно від цього можна говорити про різного ступеня ефективності вирішення (високої, низької). Але не можна вважати ефективним рішення з негативним підсумком.

Інше визначення ефективності управлінського рішення належить групі сучасних американських авторів. Г. Л. Саймон, Д. У. Смітбург і В. Л. Томпсон вважають, що цю ефективність слід визначати як відношення чистих позитивних результатів (перевищення бажаних наслідків над небажаними) і допустимих витрат. "Рішення можна назвати ефективним, -заявляє вони, - якщо найкращий результат досягнутий при заданих часових (встановлених) витратах або якщо заданий результат отриманий при найнижчих витратах вибору".

Зазвичай в поняття результату входить вся сукупність наслідків прийнятого рішення. Тому при визначенні його результативності (ефективності) необхідно порівняння позитивного ефекту з побічними і зворотними негативними наслідками. Результативним або ефективним можна вважати тільки таке управлінське рішення, позитивний ефект від якого перевищує побічні і зворотні негативні наслідки.

Раніше зазначену подвійність цілей цивільної служби, орієнтовану на представників наймача і населення, не завжди вловлюється деякими авторами. Вони цю мету пов'язують єдино із задоволенням соціальних потреб населення. А соціальні потреби держави (і виконуючих його повноваження політичних керівників) якось скидаються з рахунку. Наприклад, на їхню думку, найбільш ефективна та державна служба, яка максимально наближена до інтересів суспільства і запитам громадян. "Основне призначення державної служби є задоволення інтересів, потреб людей, їх основних соціальних груп, в першу чергу трудящих".

Громадянська служба, дійсно, функціонує тільки в складі державного управління, тобто одночасно і поряд з представниками наймача (політичними керівниками). І тому ставити питання про ефективність виключно цивільної служби не цілком правомірно. Реально на практиці може ефективно працювати лише державний орган. А от у складі такого органу досить ефективно здатний працювати і державний апарат, що складається з цивільних службовців.

Деякі автори намагаються виробити математичну модель ефективності цивільної служби. Але, також цивільну службу замінюють державним органом. Наприклад, з приводу парламентської діяльності стверджується, що необхідне співвідношення може бути виражено формулою

де Еп - ефективність діяльності парламенту; Рп - результат роботи парламенту; Цп - мета парламентської діяльності.

Потім намагаються підкоригувати цю формулу шляхом встановлення різниці між первинним станом об'єкта діяльності (СС ^) і зміненим відповідно до мети (С02). Тому більш конкретно ефективність парламентської діяльності виражається формулою

Безсумнівно, рівень взаємодії з громадськими об'єднаннями та громадянами або ефективність діяльності цивільної служби рано чи пізно буде виражена в математичній моделі. Але пропонований варіант ні в якій формі для цього не підходить. Перш за все, в ньому не цілком коректно використовуються вихідні поняття. Мета ніколи не буває в знаменнику. Замість неї тут повинні бути витрати (витрати). В адміністративному управлінні ефективність організації (державного органу, системи державних органів) визначається як відношення позитивних результатів (перевищення бажаних наслідків над небажаними) і допустимих витрат.

Звичайно, з приводу викладених міркувань можуть бути різні судження, але очевидно одне - ефективність цивільної служби не може і не повинна визначатися ефективністю діяльності всього державного органу, в якому визначальну роль грають не цивільні службовці, а політичні керівники. Ефективна робота такого державного органу - основа, запорука ефективної роботи цивільних службовців, але ефективність цивільної служби - зовсім інша проблема. Для її вирішення поки не вироблено необхідних знань.

Оскільки цивільна служба (адміністративна влада) становить лише частину державного організму (поряд з політичною владою), то деякі автори намагаються аналізувати дану проблему через витрати на законодавчу діяльність. У результаті виводиться формула

де ЕГС - ефективність цивільної служби; І, - Іп - інтереси громадян; Зз - витрати на законодавчу діяльність.

Але це нереальна формула, оскільки "інтереси" (ідеальне) поділити на "витрати" (матеріальне) навряд чи дасть щось розумне. Аналогічний характер мають і інші формули.

Отже, яка ефективність цивільної служби (адміністративного апарату) в системі державного управління? Дана проблема, як ми вже говорили, займає почесне місце в роботах багатьох фахівців-управлінців як теоретиків, так і практиків. Безсумнівно, що ефективність безпосередньо пов'язана з такими показниками, як рівень досягнення мети, тобто результатом, і розміром витрат, зроблених у цьому процесі. Але не апарату як такого, а державного органу. Якщо привести ці три показника в належне відповідність, то отримаємо таку формулу, яку можна назвати законом ефективності державного органу: ефективність державного органу в державному управлінні прямо пропорційна рівню досягнення мети (результату) і обернено пропорційна кількості і якості коштів, використаних для цього.

Отже, державний орган ефективний, якщо заданий результат (ЗР) отриманий при найнижчих витратах (НІ):

Або інший варіант: державний орган ефективний, якщо кращий результат (ЛР) отриманий при заданих витратах (ЗІ):

Дійсно, ефективність цивільної служби не може існувати сама по собі. Вона визначається тільки в складі державного органу. Добре працюючий державний орган дає можливість оцінювати і цивільну службу цього органу як цілком ефективну. Тому, якщо йдеться про ефективність державного управління, то воно у головному і основному відноситься до діяльності державних органів. Вже говорилося, що представник наймача (політичний керівник) і апарат (цивільні службовці) - це діалектичні протилежності. Вони, як правило, перебувають у єдності, але в той же самий час і в постійній боротьбі. Тому в їх діяльності можливі різні варіанти:

  • 1) якщо представник наймача має високу адміністративну культуру і досить міцні організаційні навички, то його управління адміністративним апаратом і державним органом в цілому буде виразно успішним, навіть якщо доводиться якось підстраховувати окремих працівників;
  • 2) якщо представник наймача погано підготовлений до управлінської діяльності і слабо розбирається в організаційних справах, то його втручання в загальноприйняті управлінські технології здатне призвести лише до поганого результату;
  • 3) якщо представник наймача слабо розбирається в професійному управлінні, але тверезо вважається з цим фактом, то успіх державного органу цілком буде визначатися професіоналізмом адміністративного керівника та належної організаційної виучкою працівників апарату;
  • 4) якщо представник наймача і адміністративний керівник апарату державного органу в рівній мірі професійно некомпетентні, то створювати або далі продовжувати діяльність такого державного органу явно недоцільно і навіть соціально шкідливо.

З цього випливає висновок, що вчити професійної діяльності і згодом її постійно підвищувати треба не тільки цивільних службовців, але і політичних керівників (представників наймача). Звичайно, новообраних губернаторів, президентів республік, міністрів і депутатів усіх рівнів неможливо вчити по року і більше, їх доцільно вчити лише на короткотермінових курсах (один-два місяці). Але вчити їх обов'язково слід. Тут потрібно використовувати досвід радянської влади щодо підготовки державних і партійних керівників, який став якось забуватися.

Висновки

o Суб'єктами РФ називаються історично сформовані територіально-національні утворення, що формують нині свої системи державного управління, економічного забезпечення та місцевого самоврядування в межах єдиного політико-адміністративного простору. В якості самостійних суб'єктів

Федерації виступають російські краю, області, міста федерального значення, а також національні республіки, область і автономні округи. Останнім часом за суб'єктами Федерації закріпилася назва "регіони".

  • o Громадянська служба суб'єктів Федерації - це професійна діяльність громадян на посадах державної цивільної служби із забезпечення виконання і виконання повноважень регіональних державних органів.
  • o Особливості цивільної служби суб'єктів Федерації: 1) має перехідний характер, її структура ще не склалася і має ряд рівнів, форм та елементів, які поступово повинні трансформуватися або зникнути зовсім; 2) являє собою практично самостійний зріз державного управління, погано пов'язаний з федеральної і муніципальної службами; 3) в даний час в основних рисах починає поступово повторювати структуру федеральної цивільної служби; 4) як і на федеральному рівні більшу частину серед регіональних цивільних службовців також займають жінки.
  • o Класифікація цивільних служб суб'єктів Федерації: 1) за територіально-національним принципом - цивільні служби 55 російських країв та областей, 2 російських міст федерального значення, 21 національної республіки, 1 автономної області і 4 автономних округів; 2) за рівнями державної влади - цивільні служби регіональні та районні; 3) по гілках державної влади - цивільні служби законодавчої (представницької), виконавчої, судової та інших органів влади.
  • o Система цивільної служби суб'єктів Федерації повинна будуватися на балансі двох начал - унітарного і федеративного, вкрай необхідних для успішного функціонування найбільшої за територією і багатонаціонального за складом російської держави.
  • o Оптимізація цивільної служби суб'єктів Федерації, судячи з усього, повинні розгортатися за двома основними напрямками. Одне покликане вирішувати загальні проблеми вдосконалення цивільної служби всіх суб'єктів Федерації, а також її взаємодії з федеральної цивільної службою. Інше - приділити більше уваги специфічним питань становлення цивільної служби окремих (конкретних) суб'єктів Федерації та її взаємодії з муніципальною службою.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук