Державні рішення, їхня технологія в цивільній службі

Державні рішення зазвичай реалізуються за допомогою технологічних функцій державного управління. Якщо говорити конкретно, то технологічні функції державної цивільної служби - це сукупність прийомів і способів циклічної цільової діяльності апарату, спрямованої на зміну стану будь-якого соціального інституту (наприклад, освіти, охорони здоров'я). Очевидно, що ідейно слабкі та організаційно незабезпечені рішення не створюють необхідних передумов для високоефективної діяльності, яка не тільки показала б слабкі місця і упущення, а й розкривала нові можливості та перспективи в процесі їх виконання.

Тому для державного управління необхідні досить вивірені і актуальні рішення.

Сутність, особливості та класифікація державних рішень

Останнім часом в публікаціях про управлінських рішеннях при характеристиці їх сутності спостерігається тенденція до лаконічності формулювань, яка зазвичай йде на шкоду змістовності. Наприклад, стали майже розхожими такі визначення: "... прийняття рішень - це результат формулювання, упорядкування альтернатив і вибір найкращої серед них"; "Рішенням називають вибір однієї з низки альтернатив у процесі досягнення поставлених цілей"; "... прийняття рішень розуміється як вибір найкращого з безлічі альтернативних варіантів". Наведені три визначення управлінського рішення роблять акцент на "виборі альтернатив", але ні в одному з них не конкретизується головне - нічого не говориться про мету і нормах, що виробляються суб'єктом управління. Ця обставина робить дані визначення кілька беззмістовними.

Безсумнівно, всяке рішення - це завжди вибір між взаємовиключними можливостями (альтернативами). Але цим воно не обмежується. Щоб вибір став елементом рішення (а не пізнання або оцінювання), він повинен бути доповнений соціальною метою, яка визначає зміст і порядок дій (норм) у відповідності зі зробленим вибором. Отже, державне рішення - це альтернативний вибір соціальної мети і норми, що виробляється суб'єктом управління для спрямованого впливу на об'єкт управління.

У державному управлінні соціальні цілі і норми розробляються і приймаються в установленому посадовими правилами порядку. Вони оформляються у вигляді різних документів. Відповідно до єдиною державною системою документування в країні на кожному рівні і в кожній гілці державного управління використовуються свої форми нормативних документів. Зазвичай тут використовуються закони та підзаконні акти, укази, постанови, розпорядження, накази, доповідні записки, розпорядження, вказівки, уявлення та ін.

Є відповідні державні стандарти, в яких закріплені основні вимоги до складання та виготовлення подібного роду управлінських документів. Приміром, текст постанови, розпорядження, наказу зазвичай складається з двох частин: констатуючої та директивної (розпорядчого). У констатуючій частині викладаються підстави (мотиви) для видання цих документів, а в директивної - намічаються конкретні заходи, кожне з яких записується окремим пунктом. Наприкінці директивної частині вказується орган або посадова особа, на яку покладається контроль за їх виконанням.

Усяке підготовлюваних рішень належним чином оформлюється з точки зору мови, стилю, логічності викладу, а також зручності контролю його виконання. Воно повинно точно і ясно передавати суть і обсяг службового завдання, містити тільки необхідний мінімум інформації та вказувати терміни і способи реалізації. Постанови, розпорядження, накази не повинні містити невизначених і безадресних формулювань, що ускладнюють розуміння та реалізацію конкретних заходів. Всяке рішення тільки тоді досягає своєї мети, коли повною мірою зрозуміло виконавцям.

Щоб управлінське рішення було дієвим, соціально ефективним, воно повинно бути технологічно обґрунтованим, що припускає ретельне опрацювання всіх його основних параметрів. Які основні вимоги до обгрунтованості управлінського рішення? У найзагальнішому вигляді тут слід виділити три вимоги. По-перше, за своїм змістом всяке рішення повинно бути здійсненним, необхідно ставити лише досяжну мету і виходити з реально наявних ресурсів і часу. По-друге, містити механізм реалізації, тобто добре продуманий порядок здійснення всіх супутніх завдань, такі як основні організаційні заходи, ретельний розрахунок матеріально-фінансового та кадрового забезпечення. Нарешті, по-третє, розташовувати необхідним запасом стійкості і гнучкості по відношенню до основних варіантів допущених помилок і нестабільності зовнішнього середовища.

Оскільки життя складна й різноманітна, то й управлінські рішення різних життєвих проблем надзвичайно різні. За якими підставах (критеріям) може бути складена зразкова класифікація державних рішень? Як показує вивчення, вона може бути проведена за різними підставами. Найчастіше для цих цілей використовуються такі підстави, як суб'єкти управління, час і характер дії рішень, методи розробки і зміст рішень, а також форми та механізми їх дії (табл. 12).

Що являє собою технологія державного рішення? У найзагальнішому вигляді під технологією державного рішення звичайно розуміють систему підходів, методів, прийомів і етапів роботи цивільних службовців з управлінськими діями і процедурами.

Таблиця 12. Класифікація рішень в державному управлінні

Класифікація рішень в державному управлінні

У спеціальній літературі але теорії державних управлінських рішень виділяються загальноприйняті два підходи: нормативний (кількісний) і дескриптивний (якісний) 1. При першому підході перевага віддається формалізованим технологіям управлінського рішення, досліджуваним формальними, переважно економіко-математичними, інженерно-економічними та комп'ютерними методами. При другому підході наголос робиться на якісне опис та аналіз проблем технологій державного управлінського рішення, здійснюваних в основному в рамках традиційної соціології та психології, а останнім часом і когнітивної психології. Вивчення показує, що жодному з цих підходів не можна віддати очевидне перевагу. Все залежить від конкретної ситуації - за наявності лінійних залежностей успішніше спрацьовує нормативний підхід, при нелінійних - дескриптивний.

Що стосується структурування технології управлінського рішення, то тут поки що немає нічого усталеного, панує велика кількість різних точок зору, з яких важко зробити хоча б приблизний вибір.

Автори підручника "Теорія управління" вважають, що технологія роботи над рішенням "об'єднує три послідовних блоку: підготовчий (формулювання цілей і завдань), основний (прийняття рішення) і заключний (організація виконання рішення)". Безсумнівно, ці три "блоку" дійсно мають місце. За при їх розшифровці автори допускають багато надуманих ситуацій (рис. 9).

Процес роботи над управлінським рішенням по В. Ф. Уколову та ін.

Рис. 9. Процес роботи над управлінським рішенням по В. Ф. Уколову та ін.

По-перше, всі стадії перших двох "блоків" (підготовка та прийняття рішення), безсумнівно, повинні ставитися лише до підготовки управлінського рішення. Прийняття рішення як такого в цій схемі просто немає. Цей "блок" реально не проаналізований, не наповнений дійсним змістом.

По-друге, особа, яка приймає рішення, ніяк на схемі не пов'язане з прийняттям рішення. Позначена лише його зв'язок з підготовкою та організацією виконання. Причому стрілки, які повинні свідчити про те, що саме він керівник, показують, що це обличчя всього лише виконавець. Він готує рішення, а потім їх виконує. Авторам, мабуть, треба якось продумувати свої схеми.

У своїй монографії Е. П. Голубков спробував проаналізувати технологію прийняття управлінських решеній1. Однак його теоретичні викладки кілька спантеличують, оскільки пов'язані не з прийняттям рішення, а з його підготовкою (рис. 10).

Автор виділяє 12 етапів (кроків) в "процесі прийняття рішення", з яких три зав'язані на "проблемну ситуацію", шість - відводяться для роботи з "альтернативами" і три - для "вибору". Таке повторення одних і тих же операцій дає привід для сумнівів в подібній "технології". Крім того, розглянутий "процес прийняття рішення" і "у вузькому сенсі", і "в широкому сенсі" практично нічого не говорить про третій необхідному етапі - "діяльності з реалізації ухваленого рішення". Отже, вся робота з управлінськими рішеннями зводиться автором тільки до двох етапах, а саме підготовці управлінського рішення і вибору єдиного рішення.

Якщо говорити про участь цивільних службовців у підготовці, прийнятті та реалізації державних рішень, то воно залежить від їх вторинної ролі в системі державної влади. Визначальне значення в даній технологічному ланцюжку належить політичним керівникам (представникам наймача), які очолюють державні органи. Саме вони вирішують всі основні нормативні питання.

Технологія управлінського рішення в сучасній літературі, на жаль, поки мало досліджена. З погляду діяльнісного підходу вона цілеспрямовано орієнтована, насамперед і головним чином, на роботу з державними (і почасти соціальними) управлінськими рішеннями. Ця діяльність включає три основних етапи: 1) підготовку державних рішень; 2) забезпечення процедур їх прийняття і ухвалення державних рішень; 3) виконання державних рішень (рис. 11). Якість (ефективність) даних рішень безпосередньо залежить від ретельного дотримання всіх технологічних вимог (процедур) на кожному з цих трьох етапів.

Процес прийняття рішення за Є. П. Голубкова

Рис. 10. Процес прийняття рішення по Е. П. Голубкова

Технологія державного рішення в цивільній службі

Рис. 11. Технологія державного рішення в цивільній службі

Як вже було зазначено, обгрунтованість рішення складає необхідну константу в технології державної діяльності. Тому, щоб з'ясувати роль і місце обгрунтованості рішення в державному управлінні, необхідно розглянути зміст і послідовність основних етапів, стадій і фаз роботи цивільних службовців з державним рішенням.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >