СХИЛЬНІСТЬ

Поняття «схильність» закріпилося в вітчизняної психології в 40-і рр. XX ст. (Б. М. Теплов, С. Л. Рубінштейн). Однак існують різні тлумачення цього поняття:

  • - С. Л. Рубінштейн стверджував, що це спрямованість на певну діяльність;
  • - Н. С. Лайтес, А. Г. Ковальов і В. Н. Мясищев як потреба в будь-якому вигляді діяльності;
  • - А. Г. Ковальов визначав її як професійну спрямованість;
  • - К. К. Платонов вважав, що «схильність» - це один із проявів соціальної спрямованості особистості;
  • - А. В. Орлов вважає, що під схильністю слід розуміти не будь-яку, а цілком певну, внутрішньо мотивовану схильність до діяльності, коли привабливими виявляються не тільки досягаються цілі, але і сам процес діяльності. Схильність виступає як «потребност- ве ставлення» до діяльності, до якої дана особа особливо небайдуже.

Схильність (по Е. П. Ільїна) - це схильність, постійне потяг. У тлумачному словнику поняття схильність визначається як будь-яке позитивне, внутрішньо мотивоване ставлення ( потяг, інтерес ) до якого-небудь заняття. Психологічну основу схильності становить потреба особистості в певній діяльності, коли привабливими виявляються не тільки досягаються результати, а й сам процес діяльності [30] (рис. 2.10).

Схематичне представлення психологічної основи схильності

Мал. 2.10. Схематичне представлення психологічної основи схильності

Специфічні особливості схильності:

  • - як спонукання до діяльності вона завжди відповідає змісту цієї діяльності вона внутрішньо мотивована своїм змістом, типом діяльності; наприклад, при виборі виду спорту схильність до роботи «вибухового» характеру призводить до занять спринтом, схильність до різноманітної діяльності - до заняттями спортивними іграми і т.д.);
  • - обумовлена найчастіше стабільними типологічними особливостями властивостей нервової системи, рівнем актівіро- ванности мозку, вона є стійким вектором вибору виду діяльності;
  • - діяльність відповідно до схильністю завжди лич- ностно значима, займає важливе місце серед цінностей людини, сприяє формуванню спрямованості особистості, певного бачення світу;
  • - схильність при виборі адекватної їй діяльності переростає в стійкий інтерес;
  • - при відсутності діяльності, відповідної схильності, у людини з'являється нудьга і незадоволеність своїми заняттями.

Р. Кеттелл розрізняє: загальні схильності, які властиві всім людям, які зазнали соціальним впливам, і унікальні схильності, що характеризують певну унікальність. Р. Кеттелл розрізняє схильності і за ознакою модальності:

  • - якщо вони спрямовані на досягнення певної мети, то їх він називає «динамічними схильностями»;
  • - якщо вони стосуються ефективності, то - «склонностямі- здібностями»;
  • - якщо вони пов'язані з енергійністю, емоційністю, то - «темпераментними схильностями».

Слід вважати, що не всяке позитивне ставлення до діяльності, до її змісту слід вважати схильністю. Характерною особливістю схильності є те, що людина, як правило, не усвідомлює її справжніх глибинних причин. Він не може в більшості випадків пояснити, чому йому подобається саме ця діяльність, і називає суто зовнішні ознаки, що базуються на змістовному характері виду активності (наприклад, називає вид спорту, яким хотів би займатися, не пояснюючи чому ( «просто подобається»)). Позитивне ж ставлення до діяльності може бути обумовлено і іншими факторами: заробітною платою, режимом праці, близькістю місця роботи до місця проживання її змістом і т.д.

Важливість розпізнавання схильності пов'язана з тим, що супутником істинною і яскраво вираженої схильності до якоїсь діяльності часто є здатністю до цієї ж діяльності. А звідси не так далеко і до визначення покликання людини.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >