Н. Ф. ФЕДОРОВ, К. Н. ЛЕОНТЬЄВ, В. В. РОЗАНОВ

В історії російської філософії, завжди приділяє велику увагу релігійної теми , особливо місце належить релігійному мислителю і філософу Миколі Федоровичу Федорову (1828-1903), який в основу всієї своєї системи поставив ідею «загального порятунку». Своєрідність думки Федорова полягає в його непримиренному ставленні до смерті, необхідності її активного подолання. У його відомій праці «Філософія спільної справи» звучить заклик до «дії», а нс пасивному спогляданню світу, і виражена віра в те, що розум і свідомість людини можуть самі по собі здійснити це завдання.

Російська думка довго не створювала своєї системи, так як філософські роздуми стосувалися більш реальному житті, що знаходило своє вираження в публіцистиці. Такі мислителі, як Костянтин Миколайович Леонтьєв (1831 - 1891) і Василь Васильович Розанов (1856-1919), за словами В. В. Зіньківського, завершують період розвитку філософської думки в Росії у формі філософствування у вигляді літературної критики , публіцистики і журналістики. Велика заслуга їх полягає в тому, що вони підготували грунт для розвитку більш високого рівня філософської думки у вигляді системи, яка передбачає грунтовне розгляд не тільки російської, а й усієї світової філософської думки.