ПЕРЕДМОВА

Книга «Нариси з історії та теорії педагогіки» є монографічним збіркою робіт, опублікованих автором у 1986-2002 рр. Відбір текстів і структура книги визначаються прагненням дати історико-теоретичне осмислення педагогічних феноменів минулого і сьогодення, розглянути проблеми теорії і практики освіти в єдності їх логічної та історичної інтерпретації.

У статті «Що таке педагогіка» показано, що пошук відповіді на поставлене запитання неможливий без виявлення і аналізу основних педагогічних теорій і підходів, які складалися протягом багатьох століть і тисячоліть і далі визначають сучасну теорію утворення.

У статтях «Про освітній та практичному значенні курсу історії педагогіки в складі педагогічної освіти» та «Пізнавальна та освітня функції історико-педагогічної науки» доводиться, що без звернення до педагогічного минулого не можна зрозуміти теорію і практику сучасної освіти, визначити тенденції їх розвитку. Історія педагогіки є її самосвідомість. Вона має величезний евристичний потенціал, лежить в основі формування педагогічного світогляду і педагогічного мислення вчителів та вихователів, науковців та методистів.

У статті «Педагогічна система Яна Амоса Коменського» на основі осмислення творчості великого мислителя проаналізовано фундамент науково-педагогічного знання, розкриті найважливіші аспекти гуманістичної традиції в освіті.

Стаття «Педагогічна антропологія Іммануїла Канта» звертає нас до пошуку шляхів і способів організації морального становлення людини, нерозривно пов'язаного з його розвитком як мислячого, що переживає і вольового суб'єкта.

Стаття «Іоганн Генріх Песталоцці: концепція розвиваючого навчання» дозволяє не тільки виявити витоки сучасної концепції розвиваючого навчання, а й глибше осмислити її сутність і особливості.

Багато ідей Я.А. Коменського, І. Канта і І.Г. Песталоцці співзвучні сьогоденню. Стаючи нашими співрозмовниками, мислителі минулого допомагають нам усвідомити витоки різних педагогічних теорій і систем, відкривають нові грані в способах постановки і рішення проблем освіти, сприяють нашому педагогічному самовизначення.

Педагогічні вчення Я.А. Коменського, І. Канта, І.Г. Песталоц- ци зведені на ретельно опрацьованих антропологічних підставах, без яких немислима взагалі ніяка педагогіка. При вирішенні проблем цілей, сутності і шляхів виховання та навчання педагоги виходять з природи дитини. Тому зміст і структура антропологічного фундаменту педагогіки є найважливішими моментами диференціації педагогічних течій.

У роботі «Педагогічні течії на початку двадцятого століття» напряму в теорії освіти послідовно виведені з різних підходів до антропологічним підставах педагогічного знання. Аналіз течій «антропологів», «природничників», «соціологів», «філософів», «опитніков», «провіденціалістов» і «тоталітаристів» дозволяє усвідомити багато найважливіші тенденції та особливості в розвитку педагогіки протягом останнього століття.

Вітчизняна педагогіка, що стала в силу соціально-політичних обставин з середини 30-х рр. минулого століття «бездітної», до середини 80-х рр. XX століття усвідомила необхідність звернення до педагогічної антропології, програма розробки якої викладена в статті «Про перспективи відродження педагогічної антропології».

Пильна і систематичне вивчення людини як вихователя і воспитуемого дозволяє істотно уточнити закони і правила виховання, осмислити видатну роль безпосереднього середовища життя дитини в його особистісному розвитку, що відображено в статті «закономірний виховання».

У статті «Випереджаючий освіта: теорія і практика» намічений контур моделі випереджаючої освіти, покликаного створити умови для самовизначення людини, готового до життя в умовах динамічно мінливого інформаційного суспільства.

Г.Б. Корнетов

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >