ПСИХОЛОГІЧНІ ІДЕЇ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

Історичні рамки епохи Відродження

До епохи Відродження відносять історичний період з кінця XIV по кінець XVI ст. Дана періодизація носить досить умовний характер, оскільки під Відродженням розуміють епоху в культурному житті Європи. В культурологічної періодизації слідом за Відродженням починається епоха Просвітництва. В історії ж частіше використовують періодизацію, запропоновану німецьким історіографом Крістофом Мартіном Келлером (Christoph Martin Keller),розділило світову історію на стародавні, середні і нові часи. А епоха Відродження позначає перехід від Середньовіччя до Нового часу і являє собою культурний історичний пласт, об'єднаний спільною ідеологією. Епоха Відродження поділяється на декілька періодів: Раннє Відродження (1420-1500), Високе Відродження (1500-1527), Пізніше Відродження (1528-1620). Всі ці періоди виділяються в зв'язку зі стильовими особливостями в мистецтві.

Термін «Відродження», або «Ренесанс», був вперше використаний італійськими вченими, а пізніше закріпився завдяки французьким історикам. В першу чергу мова йшла про відродження давньогрецької і римської культури, пам'ятники писемності якої стали проникати в Західну Європу через італійські торгові міста разом з торговими судами Арабського Халіфату і біженцями із завойованої османами Візантії. З винаходом друкарського верстата Іоганном Генсфляйшем цур Ладеном цум Гутенбергом (ньому .Johannes Gensfleisch zurLaden гіт Gutenberg) поряд з церковними текстами (першою надрукованою книгою була Біблія) по Європі стали швидко поширюватися і праці давньогрецьких і римських учених, що призвело до їх популяризації та якісно змінило рівень поінформованості та освіченості європейців.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >