Основні напрямки аналізу фінансової стійкості

Методика аналізу фінансової стійкості, на думку фінансових аналітиків, повинна бути адаптована до умов функціонування конкретної компанії, але, як правило, виділяються наступні напрямки аналізу:

  • 1. Визначення типу фінансової стійкості компанії (абсолютна, нормальна фінансова стійкість, нестійке або передкризовий фінансовий стан).
  • 2. Оцінка структури капіталу, оптимізація співвідношення власних і позикових коштів.
  • 3. Виявлення факторів, що впливають на структуру капіталу, з урахуванням специфіки фінансово-господарської діяльності компанії, інтересів конкретної групи користувачів.
  • 4. Оцінка фінансових ризиків (ефект фінансового важеля).

Основне джерело інформації для проведення практичного аналізу - бухгалтерський баланс (форма № 1). З метою більш повного дослідження залучаються дані, що містяться в додатку до балансового звіту (форма № 5), а також максимально повна інформація про конкурентне середовище, акціонерних руських та ін.

Аналіз фінансової стійкості підприємства може проводитися за допомогою абсолютних і відносних показників. У групі показників фінансової стійкості об'єднані такі індикатори, які допомагають компанії визначати майбутню фінансову політику, а кредиторам - приймати рішення про надання їй додаткових позик.

Прикладом використання в процесі аналізу абсолютних показників служить методика визначення ступеня фінансової стійкості підприємства, що базується на таких показниках, як запаси і витрати і нормальні джерела їх формування.

У ході операційної діяльності постійно поповнюються запаси товарно-матеріальних цінностей; аналізуючи відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) засобів для формування запасів і витрат, з'ясовують ступінь фінансової стійкості компанії, тобто забезпеченість запасів джерелами їх формування може розцінюватися як фактор зростання (зниження) поточної платоспроможності організації.

Надлишок (недолік) коштів на покриття запасів виявляють в результаті порівняння величини джерел з розмірами запасів і витрат (у вигляді різниці між ними).

Така модель передбачає конкретну перегрупування статей балансу і виділення однорідних з погляду термінів повернення величин позикових засобів, що включають різні види джерел:

  • o запаси і витрати;
  • o робочий капітал;
  • o нормальні джерела формування запасів і витрат. В даному випадку робочий капітал може бути розрахований як сума власного капіталу (СК) і довгострокових зобов'язань (ДО) за мінусом необоротних активів (ВА), тобто

РК = СК + ДО - ВА.

До нормальних джерел фінансування за пасів (НІФЗ) відносяться робочий капітал (РК), короткострокові кредити і позики (КК), розрахунки з кредиторами за товарними операціями (РТО, тобто частина кредиторської заборгованості), а саме: розрахунки з постачальниками та підрядниками , розрахунки за векселями до сплати та аванси, отримані від покупців:

НІФЗ = РК + КК + РТО.

Запаси і витрати (33) включають власне залишки запасів на кінець періоду (3) та податок на додану вартість (ПДВ); інформація про них представлена в другому розділі балансу:

33 = 3 + ПДВ.

Суть методики, призначеної для визначення можливості забезпечення запасів і витрат нормальними джерелами фінансування, полягає в наступному: величину запасів і витрат підприємства необхідно порівняти з наявними джерелами їх формування (величина джерел розраховується відповідно до запропонованої авторами методикою).

Залежно від отриманого в результаті розрахунків співвідношення величини запасів і джерел їх формування розрізняють:

  • 1) абсолютну фінансову стійкість, коли запаси повністю покриваються робочим капіталом, тобто
  • 33 <РК;
  • 2) нормальну фінансову стійкість, коли підприємство використовує для покриття запасів різні "нормальні" джерела коштів - власні та залучені, тобто

РК <33 <НІФЗ;

  • 3) нестійкий фінансовий стан, коли у підприємства не вистачає "нормальних" джерел коштів для формування запасів, і воно змушене залучати додаткові джерела покриття (затримка виплати заробітної плати, прострочені платежі в бюджет і позабюджетні фонди); такий стан характеризується підвищеним ризиком зниження платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги, тобто
  • 33> НІФЗ;
  • 4) критичне фінансове становище, коли у підприємства не тільки не вистачає джерел коштів для формування запасів, а й є кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочена кредиторська заборгованість, що поступово перетворюється на стійку тенденцію.

Використання такого підходу дозволяє аналітикам вчасно побачити проблему і прийняти рішення з оптимізації залишків запасів або нарощуванню джерел їх фінансування з метою зниження ризику втрати компанією фінансової стійкості.

Приклад 6.1

Розбір типового завдання

Використовуючи дані, представлені у виписці з балансу компанії "Сплін", оцініть ступінь її фінансової стійкості (на основі абсолютних показників).

У випадку якщо компанія має в структурі поточних активів несуттєву частку запасів, використання вищенаведеної методики недоцільно. Необхідно застосовувати інший інструмент для оцінки фінансової стійкості, зокрема вдатися до структурування активів з розбивкою їх на фінансові (ФА) та нефінансові (НФА) активи. До фінансовим активам будуть віднесені грошові кошти та їх еквіваленти, дебіторська заборгованість, фінансові вкладення. Решта активи увійдуть до групу нефінансових. Такий підхід був запропонований М. С. Абрютина. Розбивши активи на фінансові та нефінансові, а капітал - на власний і позиковий, слід виявити, чи покривається позиковий капітал фінансовими активами компанії; причому, чим вище ліквідність цих фінансових активів, тим краще.

Як і в попередньому випадку, можливі три стану компанії з точки зору її фінансової стійкості:

  • o фінансові активи покривають всі зобов'язання (ФА> ЗК), надлишок може бути використаний для фінансового маневрування; ситуація, трактуемая як абсолютна фінансова стійкість;
  • o фінансові активи дорівнюють всіма зобов'язаннями (ФА = ЗК), а нефінансові цілком покриваються власним капіталом; ситуація фінансової рівноваги;
  • o фінансових активів недостатньо для покриття всіх зобов'язань (ФА <ЗК); в цьому випадку їх недолік заміщається нефінансовими.

При такому підході критерієм фінансової стійкості виступатиме наступне співвідношення:

К = СК-НФА = ФА-ЗК.

У разі якщо К позитивно, то компанія може бути визнана фінансово стійкою до кінця даного звітного періоду; якщо значення До негативно - має місце фінансова нестійкість. У ситуації фінансової рівноваги К = 0.

Такий підхід має ряд переваг: він може бути використаний компаніями з різною структурою майна. При цьому увага акцентується не просто на наявності власного капіталу, а на можливість покриття позикового за рахунок власних фінансових ресурсів компанії, наявності у неї платіжних засобів.

Методику більш жорсткої оцінки фінансової стійкості компанії пропонує А. В. Грачов. Розроблений ним підхід базується на розподілі майна за двома ознаками: за формою і змістом. Форма визначає майно по місцях розташування - грошове, натурально-речовий або кошти в розрахунках, отже, такий тип майна традиційно називається активи. Зміст же розкриває джерела фінансування даного майна, тобто позикові та власні кошти, а значить, такий тип майна називається капітал. Причому все майно одночасно одно майну за формою та майну за змістом. Чим же відрізняється така класифікація від класичного балансового звіту?

У рамках даного підходу виявляється взаємозв'язок між грошовими і негрошовими активами і власним і позиковим капіталом. На відміну від фінансових активів, до складу яких включаються грошові кошти, короткострокові і довгострокові фінансові вкладення та дебіторська заборгованість, грошові активи визначаються строго - тільки як кошти.

Основна ідея підходу А. В. Грачова полягає в тому, щоб знайти не тільки оптимальне співвідношення між ЗК і СК (фінансовий важіль у структурі капіталу: ЗК / СК), але і створити оптимальне поєднання майна у грошовій та негрошовій формі (фінансовий важіль у структурі активів). У підсумку можна зіставити грошові і негрошові активи з власним і позиковим капіталом і на основі цього визначити тип фінансової стійкості. Розглянемо спочатку класифікацію майна компанії за формою і за змістом.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >