УТИЛІЗАЦІЯ ВІДХОДІВ НА ВОДНОМУ ТРАНСПОРТІ.

Однією з проблем на водному транспорті є проблема утилізації суден, виведених з експлуатації. Планомірний виведення з експлуатації старих суден і заміна їх новими є природним технологічним процесом, за допомогою якого здійснюється впровадження нових, більш безпечних і екологічних проектів.

Здійснення процесу утилізації суден екологічно раціональним і безпечним чином сприяє збереженню навколишнього, особливо водної, середовища, а також розвитку національної і місцевої економіки. Теоретично процес утилізації судів не повинен давати відходів, так як матеріали і суднове устаткування завжди можуть бути використані знову в якості сировини або вторинних матеріалів. Понад 95% судна може бути утилізовано - сталь неревальцовивается і застосовується в будівництві; механізми та обладнання знову приймаються в експлуатацію, а паливно-мастильні матеріали використовуються повторно або переробляються.

Однак у багатьох країнах процес демонтажу суден на верфях або навіть з використанням «посадки на мілину» настільки недосконалий, що становить велику небезпеку для працюючих там людей і викликає значне забруднення берегових ґрунтів, повітря, ресурсів морських і підземних вод.

На сесіях І МО обговорювалися негативні наслідки для навколишнього середовища і безпеки в зв'язку з існуючою практикою утилізації суден. Було прийнято рішення про необхідність розробки екологічного стандарту по відношенню до суден, що поставляються на утилізацію. При цьому зазначалося, що І МО повинна взяти на себе загальну обов'язок координувати процеси, пов'язані з утилізацією суден, і контролювати питання, що виникають під час проектування, будівництва та експлуатації суден, які можуть впливати на утилізацію.

Вирішенню проблеми утилізації суден присвячені положення наступних міжнародно-правових актів [1] :

  • - Конвенція ООН з морського права (1982 г.);
  • - Лондонська конвенція 1972 року і протокол 1996 р до Конвенції щодо запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів;

Монреальський протокол про речовини, що руйнують озоновий шар;

- Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі.

Відповідно до вимог Лондонській конвенції 1972 року і протоколу 1996 р до цієї конвенції допускається варіант затоплення в морі виведених з експлуатації суден за умови попереднього зняття з них всіх володіють плавучістю матеріалів, всіх видів палива, масел, рідких хімічних речовин і промивної води з трубопроводів. Однак найкращим варіантом є утилізація виведених з експлуатації суден на суші.

Міжнародним морським співтовариством був розроблений «Промисловий кодекс практичної утилізації суден», що містить ряд рекомендацій щодо суден, які підлягають утилізації. Промислова політика процесу утилізації зводиться до виконання наступних положень [2] :

впроваджувати вказаний кодекс утилізації суден в практичну діяльність;

  • - використовувати безпечні методи роботи для збереження навколишнього середовища;
  • - використовувати стандартний контракт на утилізацію судна, в тому числі включати на повну вартість робіт можливі компенсації по захисту навколишнього середовища;

брати до уваги технічні керівництва, розроблені відповідними організаціями, наприклад Агентством по захисту навколишнього середовища США;

  • - зменшувати кількість потенційно небезпечних матеріалів на борту судна (палива, мастильних матеріалів, гідравлічних рідин, хімікатів) під час вступу до утилізаційну організацію;
  • - очищати танки, а також сертифікувати судно на можливість виконання пожежонебезпечних робіт перед доставкою судна в утилізаційну організацію;
  • - мати перелік знаходяться на борту судна потенційно небезпечних матеріалів.

У 2002 р Конференцією сторін Базельської конвенції були прийняті «Технічні керівні принципи екологічно раціонального управління процесом повного і часткового демонтажу суден».

У Резолюції ІМО А.962 (23) "Керівництво ІМО по утилізації суден» (2003) з наступними поправками дані рекомендації всім зацікавленим сторонам з питань утилізації:

  • - зведення до мінімуму небезпечних речовин, які застосовуються в конструкції нових судів і обладнанні;
  • - необхідність врахування можливостей видалення небезпечних матеріалів при проектуванні суден і суднового обладнання для полегшення утилізації;
  • - підготовка «зеленого паспорта», що містить інформацію про потенційно небезпечних матеріалах, використовуваних в конструкції судна. Цей документ повинен супроводжувати судно протягом усього терміну його експлуатації і представлятися разом з судном його власником в утилізаційну організацію;
  • - зведення до мінімуму утворення і зберігання небезпечних відходів в період терміну експлуатації судна і але закінчення цього терміну.

Підсумком прикладених зусиль в питанні створення міжнародної нормативної бази утилізації суден з'явилися рішення Гонконгської міжнародної конвенції про безпечну та екологічно прийнятною переробці судів, прийнятої в 2009 році під егідою І МО. Основна мета конвенції - забезпечити екологічно чисту оброблення суден після закінчення терміну їх служби та виключити ризик здоров'ю персоналу при обробленні, враховуючи при цьому інтереси безпеки судна, охорони навколишнього середовища та потреб міжнародної торгівлі. Конвенція застосовується до цивільних суден 500 т і більше. Вона не поширюється на судна, які працювали весь термін служби в водах, що знаходяться під юрисдикцією держави, прапор якого вони несли [3] .

  • [1] Див .: Міхрін Л. М. Запобігання забрудненню морського средис судів і морських споруд. Кн. 2. Технології і обладнання для запобігання забруднення навколишнього середовища з суден і морських споруд. Спб., 2005.
  • [2] Див .: Міхрін Л. М. Запобігання забрудненню морського средис судів і морських споруд. Кн. 2. Технології і обладнання для запобігання забруднення навколишнього середовища з суден і морських споруд.
  • [3] Див .: ІМВ прийняла конвенцію з утилізації суден. Морський сайт [Електронний ресурс]. URL: http://seaman-sea.ru/novosti/336"imo-.html,свободный.
 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >