МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Для системи управління при будь-якій формі державного устрою, будь то диктаторська або демократична, характерна та чи інша ступінь поділу або розподілу функцій різних органів влади як по горизонталі, так і по вертикалі. Це цілком зрозуміло, якщо врахувати, що в сучасній державі, особливо великому або середніх розмірів, неможливо всіма справами управляти з єдиного центру. Раніше, в Темі 8, ми вже торкнулися питання про територіально-політичному устрої держави і, відповідно, про поділ владних функцій по вертикалі між різними рівнями влади - центральним, регіональним і місцевим. Про горизонтальному поділі влади на різні гілки мова піде у відповідних темах.

Місцеве самоврядування в системі громадського управління

Для правильного розуміння цієї проблеми важливе значення має той факт, що в демократичному типі державного устрою система місцевого управління займає особливе положення. Йдеться насамперед про те, що в сучасному світі місцеве самоврядування стало невід'ємною частиною політичної системи демократичного типу. Тому цілком зрозумілий той факт, що питання про характер взаємин між органами місцевого самоврядування та структурами державної влади є предметом постійних суперечок і дискусій як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних політиків, державних діячів, дослідників різних ідейно-політичних напрямів. І якщо одна частина учасників цих суперечок і дискусій намагається обгрунтувати тезу про те, що місцеве самоврядування являє собою самостійну, незалежну від держави структуру управління, то інша частина переконана в тому, що воно є складовим елементом державної влади, що займає її нижчу щабель, або формою організуєції державного управління на місцях. Аналіз реального стану і функцій системи місцевого самоврядування показує, що істина знаходиться посередині між цими двома, на перший погляд, протилежними позиціями.

У даній зв'язку необхідно з'ясувати питання про те, як співвідносяться між собою місцеве самоврядування та органи державного управління. Вірно, що в конституціях більшості країн з демократичним типом політичної системи, в тому числі і в Російській Федерації, місцеве самоврядування відокремлене від структур державної влади. Важливо врахувати й те, що має місце конкуренція між органами державної влади та місцевим самоврядуванням за ті чи інші прерогативи і повноваження. Держава прагне повністю підпорядкувати собі органи місцевого самоврядування, а ці останні, у свою чергу, намагаються отримати якомога більшу самостійність від центрального та регіонального урядів.

У цьому зв'язку необхідно визначити зміст, точки сходження і відмінності між поняттями "місцеве управління" і "місцеве самоврядування". Про місцеве управлінні говорять в тому випадку, коли керівництво призначається відповідними державними органами та представляє державну адміністрацію на місцях. Місцеве самоврядування найтіснішим чином пов'язане з ідеєю народного суверенітету, згідно з якою головним і єдиним джерелом і носієм влади є народ даної країни. Відповідно з цією ідеєю народ вправі встановити у себе будь-які форми влади, які він вважатиме найбільш підходящими для реалізації своїх інтересів. Органи місцевого самоврядування, будучи найбільш очевидним втіленням ідеї народного суверенітету, обираються безпосередньо населенням відповідного муніципального освіти і підзвітні йому.

Місцеве самоврядування здійснює свої функції відповідно до конституції країни і в згоді з загальнонаціональними стандартами і загальним політичним курсом центрального уряду. Одночасно воно є самостійним інститутом, що формується шляхом волевиявлення місцевого населення. Очевидно, що місцеве самоврядування, з одного боку, діє в тісній взаємодії з центральною та регіональною владою, з іншого боку, воно є самостійним інститутом, що виражає і захищає інтереси місцевих спільнот. Воно володіє власною легітимністю, муніципальною власністю, податковою базою для наповнення місцевого бюджету, колом повноважень і т.д., певною самостійністю по відношенню до структур державної влади.

У більшості демократичних країн, особливо з федеративним типом державного устрою, перевага віддається місцевому самоврядуванню. В унітарних державах ж здебільшого місцеве управління становить самий нижній рівень системи державного управління. Це особливо вірно стосовно країн з авторитарними і полудемократіческіе режимами.

У Великобританії і США існують виключно органи місцевого самоврядування. Причому відсутні призначувані зверху представники центру на місцях. Для більшості країн, таких, наприклад, як Франція та Італія, характерна так звана змішана система, що поєднує в собі елементи самоврядування та державного управління.

Для контролю над діяльністю органів місцевого самоврядування центральна влада використовує різні форми і методи. До них можна віднести прямий контроль або пряме регулювання, фінансові важелі, скасування тих чи інших прийнятих муніципалітетами рішень, скасування субсидій, відсторонення від посади обраних мерів, розпуск муніципалітетів (як крайній захід) і т.д. Тут не можна забувати, що у фінансовому відношенні органи місцевого уряду в значній мірі залежать від центрального уряду. Про це свідчить, наприклад, той факт, що в деяких країнах субсидії і дотації центрального уряду муніципалітетам становлять від '/ 3 до всіх їх доходів.

Очевидно, що органи місцевого самоврядування не в змозі скільки-небудь ефективно функціонувати поза державою і всупереч його волі, без урахування його інтересів. У цьому плані органи державної влади та органи місцевого самоврядування не виключають, а доповнюють один одного, вони працюють у тісній взаємодії один з одним. Не можна забувати, що місцеві проблеми в кінцевому рахунку є частиною загальнодержавних проблем. У цьому відношенні органи місцевого самоврядування беруть участь у реалізації державної політики на місцях.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >