Змішаний парламентсько-президентський режим

При парламентсько-президентському, або президентсько-парламентській, режимі, типові приклади якого дають Франція і Російська Федерація, виконавчої влади притаманний свого роду дуалізм, що полягає в тому, що тут керівні виконавчі функції є прерогативою і президента, і кабінету міністрів, відповідального перед парламентом. Відтак глава держави - президент і глава уряду - прем'єр-міністр виступають в двох особах.

Як президент, так і парламент обирається шляхом прямого загального голосування. Президент робить істотний вплив на формування уряду і призначення на ключові пости. Уряд залежить від президента, але в той же час воно відповідально перед парламентом, який має право його змінити. У Франції президент, від якого залежить уряд, розробляє стратегію соціально-економічного та політичного розвитку країни.

Слід зазначити, що уряд формується партією, яка завоювала на парламентських виборах більшість депутатських місць. Це служить фактором можливості виникнення конфлікту між главою держави і главою уряду. Так було, наприклад, у Франції в середині 1980 - початку 1990-х рр., Коли Єлисейський палац обіймав представник соціалістичної партії, а пост прем'єр-міністра - представник правоцентристських сил. Така ситуація змінилася з приходом до влади президента Ж. Ширака, партія якого здобула перемогу і на парламентських виборах.

Що стосується Російської Федерації, то усталений тут режим можна назвати змішаним президентсько-парламентським. Тут, як і у Франції, глава держави - Президент РФ і глава Уряду РФ - прем'єр-міністр виступають в двох особах. Президент РФ виступає гарантом збереження єдності держави. Він визначає стратегічні напрямки розвитку країни і наділений широкими повноваженнями в реалізації цих напрямків. У той же час, хоча

Уряд РФ відповідальний перед Президентом, парламент - Федеральних Зборів Російської Федерації - має певний вплив на його формування. Зокрема, потрібна згода парламенту на призначення голови Уряду РФ. Парламент також вирішує питання про довіру Уряду, проте оперативна діяльність останнього виведена з-під контролю Федеральних Зборів.

Слід зазначити, що питання про те, який із трьох основних режимів найбільшою мірою підходить для Росії, аж ніяк не простий і залишається предметом гострих суперечок і дискусій. І президентський, і парламентський режими мають як позитивні, так і негативні сторони. Вірно, що в країнах, які пережили тоталітаризм або близькі до нього режими (в Німеччині, Італії, Іспанії, Японії), утвердилися парламентські режими (хоча в останніх двох у формі конституційної монархії). Тут саме парламентські інститути в чому дали можливість зжити, подолати основні атрибути, цінності та установки антидемократизму.

Однак в умовах Росії без сильного, скріпляє всі регіони країни в єдине ціле центру парламентаризм в його, так би мовити, чистому вигляді чреватий певними непередбачуваними наслідками. Здавалося б, з урахуванням віковічних традицій нашої країни, що тяжіє до авторитаризму, державности, персоніфікації політики тощо, найкраща альтернатива для Росії - це президентський режим. Тим більше, як видається, в світлі що відбулися в країні за останні роки трансформацій перспективи сповзання до диктатури в якій би то не було формі не настільки істотні, як це зображується окремими публіцистами. Для цього вже немає достатніх механізмів, структур, соціально-психологічних, ідейно-політичних та інших передумов. Тим не менш, з огляду знову ж вітчизняні традиції, ми повинні дуже обережно оцінювати придатність і цього режиму для Росії.

Іншими словами, парламентський режим в умовах перехідного періоду здатний заохочувати нестійкість і гальмувати стабілізаційні процеси, а чисто президентський режим при певному збігу обставин чреватий сповзанням до тій чи іншій формі авторитаризму. Змішаний режим, поєднуючи в собі інститути парламентаризму і президентського правління, здатний забезпечити стабілізацію та консолідацію величезної країни навколо центру при врахуванні інтересів різних соціально-політичних сил, народів, регіонів і республік.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >