МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИЙ ВИМІР ПОЛІТИКИ

У сфері, де людина займає центральне місце, не можна ігнорувати те, що можна позначити поняттям "людський вимір". Політика - це результат свідомих вольових зусиль людей, які ставлять перед собою певні цілі, керуючись при цьому склалися у них світоглядними установками, нормами поведінки, розумінням найважливіших аспектів взаємин людини із своїм соціальним середовищем. Там, де мова йде про розумінні й тлумаченні людини, людських цілей, неодмінно присутній ціннісне начало.

Як співвідносяться один з одним мораль і політика

Питання про те, чи правомірне застосування до сфери політики категорій етики і моральних оцінок, поставлений давно, і в історії політичної думки на них давалися вельми неоднозначні відповіді. Визначаючи в якості головної мети політики забезпечення вищого блага громадян поліса і наказуючи їй морально-виховну роль, Аристотель, зокрема, стверджував: "Державним благом є справедливість, тобто те, що служить обший користі". В цілому антична традиція, що йде від Платона і Аристотеля, розглядала мораль і політику як єдине мистецтво організації життя поліса, спрямоване на досягнення справедливості.

Вперше чітко сформулював проблему співвідношення моралі і політики італійський мислитель XVI ст. Н. Макіавеллі. Він розробив особливе політичне мистецтво створення твердої державної влади будь-якими засобами, не рахуючись з якими б то не було моральними принципами. Як наставляв політиків Макіавеллі, для користі і в інтересах держави правитель повинен органічно поєднувати в собі хитрість і силу, бути одночасно "лисицею і левом". Він має право не зберігати вірність своєму слову, може вдаватися до лукавства і віроломства, словом, використовувати всі засоби, які здатні зміцнити державу. Вигнавши мораль зі сфери політики, Макіавеллі доклав увесь свій талант до того, щоб обґрунтувати головну тезу: в політиці мета виправдовує засоби.

Однак таке розуміння співвідношення моралі і політики ніколи не ставало загальновизнаним. З італійським мислителем вступали в суперечку вчені та письменники, діячі церкви і самі політики. Особливо сильний імпульс до пошуків іншого тлумачення даної проблеми дала формулювання німецьким філософом І. Кантом загального морального закону - категоричного імперативу. Категоричний імператив в розумінні Канта - це безумовне правило, яким повинен керуватися кожна людина незалежно від походження, соціального стану і навіть від будь-яких зовнішніх обставин. Згідно з цим правилом до будь-якій людині слід ставитися як до мети, а не як до засобу. Вимога загального морального закону було потім поширене і на політико-правову сферу.

Інший німецький філософ, А. Шопенгауер (1788-1860), спираючись на золоте правило моралі: "Не роби іншим того, чого ти не хотів би, щоб інші робили тобі", дав його розширене тлумачення і створив нове правило: "Нікому не зашкодь , але всім, наскільки можеш, допомагай ".

Зрозуміло, в політиці це надскладне завдання, тим не менш важливо розуміти неприпустимість перехлеста в яку-небудь одну сторону: скажімо, звеличувати професіоналізм на шкоду моральності і, навпаки, моральне начало в збиток правовому. Адже будь-яке політичне дію, розвертаючись в поле напруги між владою та мораллю, зачіпає долі багатьох людей. Тому неправомірно ставити питання про співвідношення моралі і політики як альтернативу: або політика, або мораль.

У сфері, де людина займає центральне місце, не можна ігнорувати те, що можна позначити поняттям "людський вимір". Політика - це результат свідомих вольових зусиль людей, які ставлять перед собою певні цілі, керуючись при цьому склалися у них світоглядними установками, нормами поведінки, розумінням найважливіших аспектів взаємин людини із своїм соціальним середовищем. Там, де мова йде про розумінні й тлумаченні людини, людських цілей, неодмінно присутній ціннісне начало.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >