Протиріччя між свободою і рівністю

Політик так чи інакше постає перед питаннями про співвідношення свободи і рівності, прав і обов'язків людини і громадянина, про громадянське суспільство і державу. Ключове місце серед них займає проблема свободи. Слід підкреслити, що свобода особистості не існує сама по собі, а має сенс як цінність лише в контексті відносин між людьми. Свобода становить важливу, але не єдину сутнісну характеристику людини.

Будучи розумно-моральним істотою, людина живе і діє, не тільки переслідуючи власні суто особисті, егоїстичні цілі й інтереси, а й усвідомлюючи наявність якихось стоять над ним почав і законів. Адже окремо взятий індивід як особистість зі своїми найважливішими атрибутами - свободою, індивідуальністю, правами та обов'язками - немислимий поза суспільства і суспільних зв'язків. Про власну свободу він може говорити лише в співвіднесеності її зі свободою інших, бо втрачає всякий сенс індивідуальність ізольованого на безлюдному острові Робінзона, якому не з ким себе порівняти і зрозуміти, чи вільний він. Це відноситься також до прав та обов'язків, існуючим лише по відношенню до співгромадян, спільноті в цілому.

Ось чому людина, узятий сам по собі, не може бути мірою всіх речей, як називали його древні мислителі. У цій якості він може виступати лише як істота морально-розумне, керівництва важливо прийнятими в суспільстві нормами і установками, які утворюють невидиму тканину, що забезпечує сутнісну єдність суспільства.

Джерелом і права, і моральності є особиста свобода. Сам факт утвердження громадянського початку тісно пов'язаний із зміцненням ідеї особистої свободи: максимум громадянської свободи забезпечує максимум свободи моральної. Що стосується права, то воно, по суті, є певна законом ступінь свободи. У цьому сенсі право покликане дисциплінувати людини. Це означає, що правосвідомість передбачає дотримання людиною права і закону, тобто законослухняність.

Як зазначав російський філософ І. А. Ільїн, правосвідомість аж ніяк не зводиться до того, що людина просто усвідомлює свої права. Усвідомлюючи свої права, він повинен усвідомлювати і свої обов'язки, усвідомлювати межі дозволеного і недозволеного, розуміти, що інші люди теж наділені такими ж правами, які він повинен визнавати, враховувати і поважати. Правопорядок як жива система взаємно визнаних прав і обов'язків пов'язує людей один з одним на основі взаємності.

Розуміння свободи як заперечення влади й авторитету неминуче веде до виправдання анархії, а слідом за тим і будь-якої форми деспотизму. Оскільки людина з народження є членом сім'ї, громади, соціальної групи, суспільства, держави, остільки його поведінка регулюється готівкою в даний момент умовами, загальноприйнятими нормами. Тому неправильно говорити про якоїсь абстрактної, нібито спочатку властивою людині природній волі, яка реально ні в так званому природному, ні в суспільній стані ніколи не існувала і існувати не може.

Політична свобода припускає, що право не має підкорятися ідеології, релігії. Дійсна, а не декларована свобода можлива лише в тому випадку, якщо влада обмежується і контролюється правом, якщо влада служить праву. "Свобода - це право робити те, що дозволяють закони", - проголосив Ш.-Л. Монтеск'є. Захист окремої людини від влади і свавілля відповідає захисті всіх, тобто в суспільстві приватне право можливо тільки якщо правові гарантії в рівній мірі поширюються на всіх громадян.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >