КОСМІЧНА ЕКОЛОГІЯ.

У вузькому значенні вона розуміється як дослідження замкнутих систем життєзабезпечення космічних кораблів (Н.Ф. Реймерс). Широка трактування її предмета, яка нам видається більш адекватною, пов'язана з дослідженням геокосмі- чеських умов життя. Ядром цієї дисципліни в такому випадку стає геономія, або загальне землезнавство [31, с. 98].

Загальна екологія, зміст якої інтерпретується по-різному: як общебиологическая наука (В.Д. Комаров); як наука, що вивчає найбільш загальні екологічні проблеми і включає теоретичну, математичну, експериментальну екологію і екологічне моделювання (Н.Ф. Реймерс, В.В. Хаскин, Т.А. Акі- мова і ін.); як область екологічних знань, що включає екологію біосфери, екологію людини і соціальну екологію (С.Н. Соломіна); як інтегральна наука, що включає біоекология, соціальну екологію та екологію людини (Е. Одум, Г. Вейгман).

Екологія людини як біосоціальної істоти і соціальна екологія як наука про взаємозв'язки суспільства з природою, що включає історичну екологію; екологію народонаселення, або демографічну екологію; екологію особистості; екологію соціальних груп; екологію людських популяцій; Антропогеография, конструктивну і соціальну географію; етноекологію; екологічну культурологію; екологічну політику і екологічний менеджмент; еко- монолог; екологічне право і ряд інших теоретичних і праклад- них дисциплін, які будуть більш детально представлені далі.

У зв'язку зі зростаючою різноманіттям і диверсифікацією екологічних знань в науковому середовищі неминуче виникло питання про те, на якій підставі має здійснюватися їх інтеграція, спрямована на забезпечення раціонального базису природокористування в умовах різкого загострення і глобалізації екологічних проблем. Питання, по суті, полягав в тому, яка з наук здатна стати науково-пізнавальним і науково-організаційним ядром, здатним забезпечити ефективний синтез різноманітних екологічних знань між собою на послідовно підвищуються рівнях узагальнення і загальних світоглядних і методологічних підставах. Причому цей процес інтеграції повинен тривати аж до того рівня, на якому стає можливим визначення стратегії поведінки людини в природі з урахуванням всього різноманіття його зв'язків з нею, розробка довгострокової екологічної політики управління якістю природного середовища людини в динамічному сучасному світі. Таким чином, дана наука повинна теоретично і методологічно забезпечити не тільки синтез різних галузей і рівнів екологічного знання, а й інтеграцію екологічної науки з практикою.

На цю роль претендували такі дисципліни, як загальна екологія, глобальна екологія, конструктивна географія, екологія людини, соціальна екологія. Домінуючою в даний час є точка зору, згідно з якою інтегрує основою в системи екологічних знань повинна бути «Соціальна екологія».

Термін «соціальна екологія» виник в 20-і рр. XX ст. в рамках Чиказької соціологічної школи. Дослідники цього напряму в соціології до предмету соціальної екології відносили насамперед вивчення біотичних факторів соціального розвитку, зв'язків людини з поселенської середовищем, поведінку людських популяцій в міському середовищі, (Р. Парк і Е. Берджес). Потім позначений термін на якийсь час зник з широкого вжитку і отримав друге народження в 60-і рр., Знайшовши інше смисловий зміст.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >