OПТІІМІЗАЦІЯ І ГАРМОНІЗАЦІЯ ВІДНОСИН СУСПІЛЬСТВА З ПРИРОДОЮ

Оптимізації і гармонізації відносин людини з природою на основі екологізації суспільного виробництва як загального і специфічно родового способу зв'язку людини з природою - єдино розумна і основна стратегія екорозвитку на сучасному етапі.

Відносини суспільства з природою носять суперечливий характер. Причому, як уже зазначалося, ці протиріччя мають фундаментальний і неминущий характер і виступають основною рушійною силою розвитку суспільства і людини. Змінюються лише форми їх прояву і способи вирішення. Якщо крайней негативної формою існування і стану протиріч між суспільством і природою є криза і катастрофа, що виражають руйнування певного порядку взаємозв'язку (дисгармонію), то ідеалом відносин між ними є гармонія.

Ще в давньогрецькій філософії гармонія трактувалася як організованість, порядок, космос і протиставлялася хаосу. Гармонія ( гр. Harmonia «зв'язок, стрункість, домірність») являє собою категорію, яка відображатиме відповідну зв'язок частин цілого, їх взаємодоповнюючі, взаємозбагачення; такий стан відносин протилежних сторін, де єдність, взаємне полагание, узгодження сторін домінує над взаємним запереченням, боротьбою. Гармонія відноситься до числа неантогоністичний форм протиріччя. Боротьба тут не досягає своїх антагоністичних форм і підпорядкована єдності (яке, втім, не доводиться до повного злиття), розвитку як сторін системи, так і її цілісності.

У системно-динамічному плані гармонія передбачає узгодженість принципів порядку і прогресу, співмірність інноваційного та традиційного, підпорядкування деструктивного моменту конструктивного, що забезпечують сталий розвиток, динамічна рівновага. Гармонійність передбачає взаємно стимулюючий проникнення двох тенденцій - диференціації, автономізації, системного розбіжності елементів, з одного боку, і інтеграції, зміцнення взаємної залежності, системної цілісності - з іншого. Це забезпечує необхідний запас міцності системи, варіативність її поведінки, адаптивність в різних ситуаціях і, отже, можливість довготривалого сталого розвитку.

Гармонійне відношення між суспільством і природою - регулятивний ідеал, до якого людство прагне і наближається лише за допомогою оптимізації цих відносин.

Оптимізація (лат. Optimum «найкращий») - процес вибору найкращого за даних умов варіанта з безлічі можливих. Під оптимізацією відносин між суспільством і природою слід розуміти пошук вільного від екологічного та економічного екстремізму варіанту розвитку суспільства, що враховує довгострокові перспективи і розрахований на максимальний в даних умовах еколого-економічний ефект.

Оптимізація і гармонізація суперечливих відносин між суспільством і природою в умовах загрози глобальної екологічної кризи, що ставить під сумнів цілісність біосфери, представляють реальний шлях раціоналізації (розумність спочатку означає «відповідність») відносин в системі «суспільство-біосфера» і змістовно збігаються з ідеєю перетворення біосфери в ноосферу та ідеями забезпечення коеволюційної та сталого розвитку.

Ноосфера , як було зазначено раніше, центральне поняття соціальної екології, що виражає її основну ідею, ідеальний проект дозволу сучасних глобальних суперечностей між общесгвом і природою. Ноосфера постає як закономірний етап розвитку відносин між суспільством і біосферою, коли вирішальним засобом збереження і подальшого розвитку біосфери стає планетарно розумна діяльність людей. Така діяльність стає раціональною і розумною тому, що вона вільна від економічного екстремізму, пройнята турботою про природу, узгоджується з екологічними імперативами, законами розвитку біосфери і соціальної екології. Тільки на цьому напрямку досяжна послідовна гармонізація відносин між суспільством і природою і реалізація ідеї довгострокового стійкого розвитку, зафіксованої в концепції сталого розвитку.

Концепція сталого розвитку отримала підтримку не тільки з боку фахівців в області соціальної екології, а й урядів і керівників більшості країн, що знайшло своє вираження в рішеннях конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку в 1992 р в Ріо-де-Женейро. На ній було заявлено про необхідність переходу всієї світової спільноти на рейки стійкого розвитку. Відповідно до рекомендацій даної конференції ООН була розроблена і затверджена концепція переходу України до сталого розвитку.

Згідно з визначенням Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку, під стійким розвитком повинно розумітися такий розвиток , при якому задоволення потреб сучасного людства не ставить під загрозу благополуччя наступних поколінь і їх здатність удовлегворягь нагальні потреби. Сталий розвиток, таким чином, передбачає можливість зростання суспільного багатства і добробуту людей при одночасному збереженні навколишнього середовища для теперішніх та майбутніх поколінні. Це означає, що певні параметри, такі як фізичні константи (склад води, повітря, грунту, земної поверхні, гравітації і ін.), Генофонд, ділянки всіх головних екосистем в їх первозданному вигляді (інакше не можна судити про вироблених людиною зміни), здоров'я населення повинні з плином часу зберігати своє постійне значення. На основі збалансованих циклів вилучення і відновлення ресурсів повинні бути збережені основні параметри природного середовища і забезпечені необхідні людині ресурси. Певні обмеження на використання тих чи інших видів ресурсів неминучі. Не в уявній незалежності від природи, як відомо, полягає свобода людини, а в заснованої на знанні її законів (в тому числі і дотриманні певних констант з метою збереження її цілісності) діяльності.

Установка на вилучення максимальної кількості природних ресурсів веде до того, що найближчі прагматично розуміються позитивні результати багаторазово перекриваються наступними негативними наслідками. З безрозсудного хижака людина повинна перетворитися в розсудливого хазяїна. Альтернативою розумного регулювання відносин суспільства з природою можуть бути стихійно діючі механізми негативного зворотного зв'язку, коли природа прагне скинути з себе непосильний тягар людської експансії, як примхлива кінь скидає невмілого і безрозсудного вершника. Концепція сталого розвитку дозволяє з'єднати біологічні поняття сталого розвитку та еволюції з прагненням людини до творення.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >