ВИСНОВОК

Сьогодні, як ще ніколи раніше, ми починаємо не тільки розуміти розумом, а й гостро переживати зазначену ще В.І. Вернадським особливість нашої історичної епохи як переломною, перехідною, доленосною для світової цивілізації і життя на Землі.

Вперше виникло і до межі загострилося протиріччя між безмежними можливостями розвитку предметно-практичної діяльності людей, що досягла планетарно-космічних масштабів і віз можноегямі біосфери забезпечити цей розвиток. Его чревате еклогіче- ської катастрофою протиріччя між людиною і біосферою, змінює реальну діалектику природного і штучного, суб'єктивного і об'єктивного в ній і становить сутність сучасного глобального соціально-екологічної кризи, ставить людство перед необхідністю радикальної зміни ставлення людини до природи (та й світовідношення в цілому ) і підвищення екологічної культури на основі розробки раціональних підстав ефективної діяльності людини в природі і оволодіння ними

Причини антропогенних криз, до яких можна віднести і сучасну екологічну ситуацію, кореняться у свідомості, ціннісних оріенаціях і установках людей. Тому намагатися вирішувати сучасні екологічні проблеми відразу і тільки в сфері безпосередніх контактів з природою, без попередньої перебудови діяльності в ідеальному плані неефективно і небезпечно.

Знання, ціннісні орієнтації, навички не успадковуються генетично, а виробляються людьми в результаті їх спільної діяльності і передаються з покоління в покоління в процесі освіти, яке є сполучною ланкою між теорій і практикою, минулим і майбутнім. Соціальна екологія є закономірним етапом розвитку сучасного екологічного знання, своєрідним інтелектуальним відповіддю на виклик історії. Вона покликана бути концептуально- теоретичним і науково-організаційним ядром сучасного екологічного знання, істотною умовою раціоналізації, гармонізації відносин людини з природою, забезпечення їх коеволюційної розвитку.

Свідченням досягнення соціальної екологією певній стадії зрілості як наукової дисципліни є процес технологи- зації її знань через освітній процес. Соціальна екологія як навчальна дисципліна, передбачена в якості обов'язкової для цілого ряду спеціальностей природного, технічного, соціального і гуманітарного профілю, покликана озброїти майбутнього фахівця знаннями закономірностей розвитку системи «суспільство-природа» і що випливають із цих закономірностей принципами і технологіями оптимізації відносин між суспільством і природою . У різних навчальних посібниках з соціальної екології, що згадуються в тексті і списку літератури, активно робляться спроби побудови оптимальної моделі курсу з урахуванням особливостей тієї чи іншої спеціальності.

Пропонований навчальний посібник побудовано з урахуванням особливостей професійних моделей і освітніх програм підготовки бакалаврів, фахівців і магістрів соціального і гу-манітарного профілю. Безпосередні природні і мають основне значення для людини і суспільства технологічес- кі зв'язку з природою представлені в контексті опосредствующих їх соціально-економічні, політико-правових та культурно-істо- деяких форм.

Структура і логіка навчального посібника підпорядковані завданням глибокого оволодіння предметним змістом навчального курсу, засобами і методами вирішення сучасних екологічних проблем, навичками застосування соціально-екологічних знань в теоретичній і практичній діяльності. Зміст і структура навчального посібника шикуються з урахуванням вихідного рівня знань, особливостей спеціальності, міждисциплінарних зв'язків, нових наукових і навчально-методичних досягнень в галузі соціальної екології, існуючої законодавчої бази.

Автор виходить з переконання, що ефективної екологізації предметно-практичної діяльності повинна передувати перебудова діяльності в ідеальному плані. Діяльність людей може зберегти якість раціональності і розумності, якщо вона стане планетарно розумною і узгоджується з законами загальної та соціальної екології. Глибоке освоєння пропонованого в навчальному посібнику матеріалу сприятиме розвитку загальної і професійної екологічної культури майбутнього фахівця, раціоналізації й оптимізації ставлення суспільства до природи. Оскільки з певної форми ставлення до природи випливає і певне ставлення один до одного, формування нового ставлення до природи не може не вести до формування нового ставлення людей один до одного, до суспільства і до себе. В умовах, коли об'єктом діяльності людини стає вся земна природа як ціле, а розумна діяльність людей стає провідним чинником збереження і розвитку біосфери, екологічна освіта та виховання сгановігся одним з провідних факторів возз'єднання людини і природи на новому рівні, натуралізації культури і гуманізації природи, становлення ноосфери.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >