ЕТИКА ЛІКАРЯ В НЕОНАТОЛОГІЇ

Під час вагітності майбутні мами завжди з хвилюванням очікують моменту пологів: це і радість від швидкої появи довгоочікуваного малюка, і тривога за процес пологів, але найголовніше - це занепокоєння за здоров'я дитини. Спілкування педіатра з дитиною починається з моменту народження. У сучасній медицині з'явилася нова спеціалізація педіатрії - неонатологія, відповідно, фахівець - неонатолог. Саме неонатолог ще в пологовому залі оцінює стану новонародженого і при необхідності приймає рішення (наприклад, про тактику виходжування недоношених дітей, реанімації та т.д.). Під час перебування матері і дитини в пологовому будинку педіатр-неонатолог спостерігає за новонародженим, відзначає динаміку його стану, дає рекомендації по догляду та годування. Тому жінки з особливою тривогою чекають першого огляду педіатра (особливо якщо це перша дитина).

У підручнику «Неонатологія» 1 даються рекомендації лікаря-неонато- балці по проведенню бесіди з матір'ю та родичами новонародженого. Особливо підкреслюються важливість встановлення контакту з матір'ю дитини, оцінка її стану, рівня знань по догляду за дитиною. «Хваліть дитину матері, підкреслюючи його індивідуальність, неповторність, красу, розум і т.д.» [1] [2] .

В даний час необхідною умовою лікування новонародженого є інформовану згоду матері на терапію дитини або відмова від неї (ст. 32, 33 Закону № 323-ФЗ). Але при цьому будь-який новонароджений, незалежно від стану, має право на підтримуючу терапію і реанімацію. Відмовитися від їх проведення можуть тільки батьки, які отримали об'єктивну інформацію від лікарів, по які самі лікарі. Якщо думка батьків і лікарів по тактиці ведення новонароджених розходяться, то подальші дії щодо здоров'я дитини визначають вищестоящі інстанції і суд.

Завдання неонатолога при важкому стані дитини, виявленні патології, в тому числі і про виниклі ускладнення при терапії, - тактовно інформувати матір, при цьому повнота інформації повинна співвідноситися з можливістю її розуміння і прийняття без руйнівних наслідків для самої жінки і її сімейних відносин. У такій ситуації необхідні підтримка фахівців, обговорення прогнозів розвитку, так як при зіткненні з гострою, травмуючої ситуацією можливі різні реакції, аж до відмови від дитини. Педіатр-неонатолог може за допомогою встановлення контакту, довірчих відносин з жінкою, спроб пробудження почуття прихильності до новонародженого (прикладання дитини до грудей відразу після народження; більш довгий, ніж зазвичай, спільне перебування з дитиною в палаті; бесіди з породіллею про новонародженого, вигодовуванні і лікуванні , догляді за ним) вплинути на її рішення.

У Хабаровську на початку 2000-х рр. різко зросла кількість випадків відмови жінок від своїх новонароджених дітей в пологовому будинку. Головний педіатр міста і лікарі дитячої лікарні забили на сполох з приводу ситуації, що склалася, ними був розроблений проект по організації допомоги матерям-отказ- ніцам і їх дітям. [3] Основною метою проекту стало повернення немовлят в біологічні сім'ї за допомогою втручання фахівців в ситуацію відмови матері від новонародженої (або запобігання самого факту відмови). У реалізації проекту брали участь лікарі пологового будинку та дитячої лікарні, соціальні працівники та психологи. Комплексний підхід до вирішення проблеми був продиктований причинами відмови від новонароджених. Типовими ситуаціями відмови були: проживання за межею бідності; алкогольна або наркотична залежність жінки; мати - вихованка дитячого будинку, яка не має ні досвіду самостійного проживання, ні житла; юний вік породіллі; народження хворої дитини. Найчастіше мотивацією відмови ставали не стільки реальні труднощі, скільки відчуття жінкою безсилля, неможливості впоратися з життєвими труднощами, відсутність підтримки з боку рідних і близьких, незнання своїх юридичних прав (посібники, пільги і т.п.).

Передбачалося, що участь в проекті матерів-отказніц скоротить терміни перебування дитини в лікарні, допоможе повністю виключити загибель дітей в сім'ях групи ризику, забезпечить своєчасне вилучення грудних дітей з сімей, де залишалася можливість загрози їхньому життю та здоров'ю, знизить матеріальні витрати на утримання дітей, які залишилися без піклування батьків.

Сучасне законодавство дозволяє жінці, яка народила дитину, але не бажає або нс має можливості ростити його, передати новонародженого на піклування держави. Для цього необхідно буде укласти декількох документів безпосередньо в пологовому будинку, але деякі «матері», уникаючи процедури юридичного відмови, просто йдуть - в цьому випадку органи опіки оформляють дитини як підкидька. Подальша його доля - перебування в дитячій лікарні, потім будинок дитини і зміна дитячих будинків. Звичайно, частина дітей усиновлять, але інші через все життя пронесуть гіркий досвід непотрібності, знедоленої людини.

На першому етапі виявлялися жінки, які мають намір не забирати дитину. Описано дві типові ситуації поведінки: одні жінки відкрито говорили про бажання відмовитися від дитини (під час пологів або пізніше), інші приховували від оточуючих свій намір, а просто через пару днів тихо йшли з пологового будинку. Для жінок другої групи були характерні певні ознаки: відсутність документів, медичної карти спостереження вагітності, алкогольне або наркотичне сп'яніння під час вступу до пологового будинку, відмова дивитися па новонародженого, прикладати до грудей, прагнення під будь-яким приводом покинути лікарню і т.п.

Після виявлення жінки, що відноситься до групи ризику щодо відмови від дитини, неонатолог повідомляла керівнику проекту про подібну можливість і намагалася встановити довірчі відносини з матір'ю, з'ясовувала причини її вчинку, отримувала згоду на участь в роботі з нею інших фахівців проекту. Основний акцент в роботі неонатолога був зроблений на пробудженні у матері почуття прихильності до новонародженого.

Далі керівник проекту підключав до роботи з жінкою соціального працівника і психолога; кожен з фахівців вирішував коло своїх завдань з надання допомоги матері. Такі заходи не обмежувалися часом перебування матері і дитини в пологовому будинку: медико-психолого-соціальний супровід сім'ї здійснювалося до повного зникнення ризику повторної відмови. У кожному разі це визначалося після обговорення фахівцями проекту. Підсумком стало повернення в біологічні сім'ї близько 30% дітей, для інших малюків був по можливості максимально продовжений період контакту з матір'ю. За період роботи не було зафіксовано випадків дитячої смертності або екстреної госпіталізації немовлят з сімей групи ризику, вилучення дитини з сім'ї в зв'язку з виникненням небезпеки для їхнього здоров'я і життя, повторних відмов від дітей.

Діагностика, профілактика і лікування хромосомних , спадкових , захворювань, а також захворювань з спадковою схильністю ставить безліч деонтологічних проблем. При діагностиці спадкових захворювань важливим етапом є аналіз родоводу дитини, який вимагає такту й обережності, так як навіть наявність підозри на спадковий характер хвороби може викликати почуття настороженості батьків і родичів, заперечення і навіть необгрунтованих підозр.

Усі новонароджені проходять скринінг-тестування на фенілкетону- рію, муковісцидоз і інші захворювання, результати можуть породити деон- тологических проблеми (див. Гл. 8) у зв'язку з тим, що діти в цьому віці ще не мають фенотипічних проявів спадкової або вродженої хвороби, які виникають пізніше. Інформування батьків про виявлене спадкове захворювання необхідно, але важливо також повідомляти про можливі помилки і необхідності подальшого поглибленого обстеження дитини.

  • [1] Шабалов Н. П. Неонатологія: навч, посібник. У 2 т. 4-е изд., Испр. і доп. М .: МЕДпресс-ііформ, 2006. Т. 1.
  • [2] Указ. соч. С. 34.
  • [3] Трушкина С. Проблема відмов від новонароджених дітей. // Соціальна робота. 2006.№ 3. С. 53.
 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >