РОЗУМНІСТЬ ВІРИ І РЕЛІГІЙНІ ЦІННОСТІ

Формалізація і стандартизація стосувалися не тільки виробництва і побуту, а й світогляду, вірувань, стосунків між людьми. Вже було згадано про розумове, функціональному відношенні до Бога, стверджують в буржуазному суспільстві. Християнська Церква після її розпаду на католицизм і протестантські конфесії не тільки встояла, але й начебто знайшла домінуюче світоглядне положення. Але в той же час поширився матеріалістичний атеїзм, розвиток природних і точних наук підривали основи віри. Церква, пристосовуючись до нової ситуації, сама не те щоб «онаучівалась», але «приземлялася», намагаючись не вступати в конфлікт з наукою, з прогресом. Люди XIX в. відвідували церкви, виконували обрядовість, але емоційність віри явно згасала. Релігійність ставала тверезою. Уже в середині XIX в. датський філософ Серен К'єркегор виступив з нещадною критикою «християнства професорів», занадто розумного християнства, та ще з Церквою, в якій процвітали погано приховувані розпуста, ненажерливість, лицемірство. І якщо Вольтер у XVIII ст. повставав саме проти Церкви, проти забобонів, то у К'єркегора, також критикував Церква, сумнів викликала вже істинність і цінність християнства в тому вигляді, в якому воно існувало, а саме християнства, який втратив пристрасної віри, яке обрало тверезе, корисливе і вульгарне існування без прагнення до істинних цінностей духу, втіленням яких і є Бог. І дійсно, віра XIX в. - спокійна, розумна, «корисна» і формальна - як би перестає бути воістину релігійною вірою.

У XIX ст. починається взагалі процес краху цінностей, які тривалий час вважались абсолютними, що яскраво висловив Ф. Ніцше, - краху цінностей і стійких сформованих зв'язків, світоглядних та інших систем.

Гегелівська філософська система, про яку йшла мова вище, стала світоглядної вершиною всього розвитку європейської думки, швидко почала піддаватися нападкам з самих різних сторін і фактично розкладатися. Її початково роз'їдали протиріччя. Учні та послідовники Гегеля тлумачили її в різних сенсах: і в християнському, і нехристиянських. Поступово німецькі мислителі прийшли не тільки майже до атеїзму (Л. А. Фейєрбах) і до прямого атеїзму (Маркс, Енгельс), але і до заперечення розумності як принципу людського буття і дії, основи гармонійного і цілісного буття, єдності протилежностей. Вже у М. Штірнера йшлося про примат волі над інтелектом, над розумом. В ту ж сторону еволюціонувала філософія Шеллінга, з її зрушенням до ірраціоналізму в поглядах на пізнання, на людину, на мистецтво. Те ж саме впевнено і очевидно висловив Шопенгауер, який, виходячи з примату волі, стверджував нез'ясовність свободи, її фактичну нерозумність, невмотивованість дій, поведінки людини. З цього випливало багато. Але в нашому контексті важливо наголосити на тому, що ясніше всього прозвучало у Штирнера, відкрито заявив, що здаються розумними підстави людської моралі, совісті - оманливі, ілюзорні, що конкретний реальна людина за своєю природою є аморальним. Штирнер до Ніцше висловив те, що було характерним для буття і розвитку моральності і моральної культури в XIX ст.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >