РИНОК І ПЛАН

Існує думка, що ринок і план - антиподи. Воно засноване на примітивному і дилетантському поданні про сучасний ринок. Однак жодне підприємство в умовах ринку без плану не діє. Тільки план в цьому випадку не спускається йому вищестоящою організацією, а складається їм самим. Це необхідна форма неринковою координації ^[1] в межах конкретного підприємства. План, крім того, потрібен і для звітності перед акціонерами, хто б вони не були. Потрібен і поточний (річний) план, і перспективні (п'ятирічні, десятирічні) плани. Без розробки чіткої ринкової тактики і стратегії підприємство може загинути. Регульований ринок сучасної змішаної економіки характеризується, таким чином, обов'язковим поєднанням як ринкових, так і планових елементів. Причому існують дві концепції співвідношення ринку і плану.

Відповідно до першої концепції ринковий механізм необхідно доповнювати плановими елементами. Цей підхід пов'язаний насамперед з ім'ям Дж. Кейнса, який вважав планування раціональним способом вирішення проблем суспільного розвитку.

Найбільш лаконічно даний підхід виражений у формулі: «Конкуренція - наскільки можлива, планування - наскільки необхідно».

При такому підході практичні завдання планування визначаються двома обставинами:

• 1) обмеженістю природних ресурсів;
• 2) зростаючої соціальною напруженістю, пов'язаною з посиленням диференціації доходів між заможними і незаможними класами.

Крім усунення негативних наслідків функціонування ринку ця концепція спрямована на підтримку галузей, що зазнають кризи.

Друга концепція, так звана японська модель, ставить головним завданням плану (природно, поряд з вирішенням соціальних проблем) створення нових виробництв, заснованих па новітні технології, іншими словами, значна частина державного бюджету спрямовується на створення «висхідних галузей» ( «галузей майбутнього») . При цьому на бюджет держави покладається фінансування проекту від ідеї до першого промислового зразка, після чого це виробництво передається в руки приватного бізнесу.

Таким чином, ці концепції з точки зору простору і часу відводять різне місце співвідношенню плану і ринку. Перша ставить план після ринку, друга - перед ним.

Регулююча роль держави особливо зростає на переломних етапах реформування економічних систем. Досвід економічного реформування багатьох країн переконливо свідчить: перевага повинна віддаватися економіці з дуже сильним державним впливом (післявоєнні Німеччина і Японія, «нові тихоокеанські тигри»). Країни саме з такою економікою домоглися найзначніших економічних успіхів протягом життя практично одного покоління.

У країнах же, які але рекомендації Міжнародного валютного фонду (МВФ) віддали перевагу ліберальної ринкової економіки, результати зовсім інші. Тут переважають млявість економіки, галопуюча інфляція, низький рівень життя, панування компрадорської ^[2] буржуазії, глибоке зрощення державних структур зі злочинними елементами.

Досить повчальний досвід країн, що розвиваються, продемонстрували світу «економічне диво»: Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та ін. Цей досвід переконливо свідчить про те, що всі їхні досягнення моделювалися і здійснювалися під талановитим керівництвом держави. Воно прокладало шлях кращим економічним процесам, енергійно в них втручалася, направляло їх протягом за бажаним руслу.

У країни, волею історії опинилася в положенні наздоганяючої, немає іншого способу різко прискорити темпи свого розвитку і зайняти гідне місце на світовій ринку, як опора на силу і міць держави.

• [1] Ринковий механізм «працює» лише на межфирменном рівні, на внутрифирменном рівні в умовах ринкової економіки використовуються командні методи коордінацііуправленческіх рішень.
• [2] Компрадор - місцевий торговець або підприємець, виконувала роль посередника між іноземним капіталом і національним ринком, що розвивається.