ОСНОВНІ СПОСОБИ ЗНИЖЕННЯ РИЗИКУ

Як уже зазначалося, більшість проектів характеризується підвищеним ступенем ризику. У свою чергу, високий ступінь ризику проекту призводить до необхідності пошуку шляхів її зниження. У практиці управління проектами існує кілька способів зниження ризику.

Ризик проекту на етапі його реалізації можна зменшити, передбачивши диверсифікацію - розподіл зусиль підприємства між видами діяльності, результати яких безпосередньо не пов'язані між собою.

Приймаючи рішення про інвестиції в який-небудь проект, інвестор повинен розглядати його не ізольовано, а у взаємозв'язку з іншими проектами і з уже наявними видами діяльності підприємства. З метою зниження ризику бажано вибирати виробництво таких товарів або послуг, попит на які змінюється в протилежних напрямках.

Для вимірювання взаємозв'язку між будь-якими видами діяльності підприємства використовується показник кореляції. Якщо зміна однієї ознаки в зв'язку зі зміною іншого відбувається в одному напрямку, то кореляція вважається позитивною. Якщо ж ці зміни різноспрямовані, то між даними ознаками існує негативна кореляція.

Припустимо, що підприємство, яке реалізує проект, випускає продукт А. У нього є можливість на тих же виробничих площах налагодити виробництво продуктів Б або В. Який з альтернативних варіантів слід віддати перевагу?

Для вибору варіантів диверсифікації слід по роках реалізації проектів визначити індивідуальну економічну рентабельність виробництва продуктів А, Б і В, середню рентабельність по кожному виду продукції, відхилення поточних значень рентабельності від середньої і визначити кореляцію між випуском продуктів А і Б, А і В. Знак кореляції покаже найкращий варіант диверсифікації. Диверсифікація з негативною кореляцією зменшує сукупну віддачу від проектів, але в той же час скорочує ризик різкого зменшення доходів.

Розподіл ризику між учасниками проекту також є одним із способів його зниження. Звичайна практика розподілу ризику полягає в тому, щоб зробити відповідальним за конкретний вид ризику того учасника проекту, який в стані краще за всіх інших розраховувати і контролювати цей ризик. Розподіл ризику реалізується при розробці фінансового плану проекту та контрактних документів. Так, для реалізації проекту розробки родовища залучаються багато організацій: бурові, будівельні, транспортні та ін. Ці організації мають обмежені можливості для компенсації ризику, які вони можуть використовувати, не наражаючи на небезпеку своє існування. Цей фактор також слід врахувати при вирішенні питань, пов'язаних з розподілом ризику.

Проблема розподілу ризику носить двоїстий характер, обумовлений участю в інвестиційному проекті щонайменше двох учасників: продавця і покупця або замовника і виконавця (підрядника). Замовник прагне по можливості зменшити вартість контракту при виконанні всіх вимог щодо термінів введення об'єкта в експлуатацію. З іншого боку, виконавець робіт при формуванні портфеля замовлень прагне до отримання прийнятною для нього прибули яка може бути визначена за формулою

де Я - прибуток з урахуванням ризику; До - початковий капітал; Л) - можлива прибуток виконавця при реалізації j -го результату робіт; Р (Xj) - ймовірність j -го результату; j = 1,2, ..., п - число можливих результатів.

Зростання обсягів інвестування, збільшення термінів реалізації проектів, впровадження нових технологій, висока динамічність зовнішнього середовища, конкуренція, інфляційні процеси та інші чинники призводять до зростання ступеня ризику проектів і викликають необхідність її комплексної оцінки. Слід враховувати і та обставина, що чим більший ступінь ризику учасники проекту мають намір покласти на інвесторів, тим складніше залучити інвесторів до фінансування проекту. Тому учасники проекту повинні проявляти максимальну гнучкість щодо того, яку частку ризику вони згодні на себе прийняти в межах своїх фінансових можливостей. Бажання учасників проекту прийняти на себе більшу частку ризику може переконати досвідчених інвесторів знизити свої вимоги.

При визначенні суми резерву необхідно враховувати точність первісної оцінки вартості проекту і його елементів в залежності від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Якщо оцінка в повній мірі не враховує реальний вплив на проект потенційного ризику, то неминучий значний перевитрата коштів.

Визначення структури резерву на покриття непередбачених витрат може проводитися з використанням одного з двох підходів.

При першому підході резерв ділиться на дві частини: на загальний і спеціальний. Загальний резерв повинен покривати зміни в кошторисі, добавки до загальної суми контракту та інші зміни в аналогічних елементах. Спеціальний резерв може включати надбавки на покриття зростання цін на споживчі ресурси, на збільшення витрат по окремих позиціях, а також на оплату позовів по контрактах.

Другий підхід до створення структури резерву передбачає визначення непередбачених витрат за видами витрат: основні та допоміжні матеріали, обладнання, заробітна плата і т.д. Резерв на непередбачені витрати визначається тільки за тими видами витрат, які входять до первісної кошторис.

У загальному випадку резерв не повинен використовуватися для компенсації втрат, яких вони зазнали внаслідок незадовільної роботи учасників проекту.

Основне призначення аналізу ризику полягає в наданні учасникам проекту необхідної інформації для прийняття рішення про доцільність участі в проекті.

При аналізі ризику кожного з учасників проекту необхідно дотримуватися деяких умов: втрати від ризику незалежні один від одного; втрати по одному напрямку з портфеля ризиків не обов'язково збільшують ймовірність втрат по іншому (за винятком форс-мажорних обставин); максимальний щодо завдання шкоди не повинен перевищувати фінансових можливостей учасника.

Ризик зазвичай поділяється на два типи-динамічний і статичний.

Динамічний - це ризик непередбачених змін вартості основного капіталу внаслідок прийняття управлінських рішень або несподіваних змін ринкових чи політичних обставин. Такі зміни можуть призвести як до втрат, так і до додаткових доходів.

Статичний - це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення шкоди власності, а також втрат доходів через недієздатність організації. Ці обставини призводять тільки до втрат.

Всі чинники, які потенційно можуть вплинути на збільшення ступеня ризику проекту, доцільно розділити на дві групи: об'єктивні і суб'єктивні.

До об'єктивних належать чинники, які залежать безпосередньо від самого учасника проекту: політичні та економічні кризи, конкуренція, інфляція, економічна обстановка, митні збори, наявність або відсутність режиму найбільшого сприяння і т.д. У теорії менеджменту ці фактори називають факторами зовнішнього середовища.

Суб'єктивні чинники характеризують внутрішнє середовище організації. До них відносяться виробничий потенціал, рівень технічного оснащення, предметної та технологічної спеціалізації, організації праці, ступінь кооперованих зв'язків, рівень продуктивності праці, вибір типу контрактів з інвестором, замовником і т.д. Останній фактор має особливо важливе значення для організації, оскільки від типу контракту залежить ступінь ризику і величина винагороди за участь в проекті.

Кількісний аналіз ризику може проводитися з використанням різних методів - аналогій, статистичних, аналітичних, експертних оцінок і т.д.

Суть методу аналогій полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі наявні дані, що стосуються здійснення організацією аналогічних проектів в минулому. Цей метод доцільно використовувати при оцінці ризику часто повторюваних проектів, наприклад, що реалізуються будівельними організаціями. Якщо організація намітила до реалізації проект, аналогічний уже завершеним проектам, то для визначення рівня ризику по новому проекту можна побудувати криву ризику на підставі наявного статистичного матеріалу.

Відповідно до фінансової теорії, віддача, яка очікується від реалізації інвестиційного проекту, включає дві складові - вільну від ризику ставку і страхову премію (премію за ризик):

де Е - необхідна віддача (норма дисконту); Е з - вільна від ризику ставка; Е сп - страхова премія.

Вільна від ризику ставка є базовою або опорної. Вона являє собою мінімально прийнятний дохід від інвестицій за відсутності практично всіх ризиків. Хорошим наближенням для вільної від ризику ставки служить дохід, що отримується за короткостроковими урядовим позикам. Ця ставка буває на кілька пунктів вище рівня інфляції, що перешкоджає ерозії капіталу інвестора і візьме до уваги міркування ліквідності. Ставка дисконтування, або бар'єрна ставка, приблизно оцінюється як зважена середня вартість капіталу, яка обчислюється таким чином:

гранична вартість боргу після вирахування податків множиться на частку боргу в структурі капіталу;

вартість акціонерного капіталу множиться на частку акціонерного капіталу в структурі капіталу; обидва результату складаються.

Внутрішня норма рентабельності (прибутковості, прибутковості) може інтерпретувати як річні чисті готівкові надходження (прибуток або дохід в фінансових термінах), створювані на капітал, не реалізований протягом певного періоду; іншими словами, її можна трактувати як найвищу ставку ануїтету після сплати податку (річну норму погашення боргу), при якій проект може нарощувати кошти за умови, що річні грошові потоки більш-менш постійні.

Чим вище значення внутрішньої норми рентабельності і більше різниця між її значенням та обраної ставкою дисконту, тим більший запас міцності має даний проект.

Термін повернення (відшкодування) початкових інвестиційних витрат, званий також терміном окупності інвестицій, визначається як період, необхідний для відшкодування початкового капіталу за допомогою накопичених чистих потоків реальних грошей, отриманих за допомогою проекту.

У сукупності з іншими критеріями (чистої поточної вартістю, внутрішньою нормою рентабельності та ін.) Метод розрахунку терміну повернення початкових інвестицій може виявитися досить корисним. Особи, які приймають рішення про інвестиції, повинні знати орієнтовний термін окупності вкладеного капіталу і таким чином оцінити ризик проекту. Можна визначити термін окупності всіх інвестиційних витрат (звичайний термін відшкодування) або термін окупності цих витрат і забезпечення мінімальної прибутковості (чиста поточна вартість при заданій нормі дисконту для періоду відшкодування дорівнюватиме нулю, тобто в цій точці настає беззбитковість, а в наступні роки відбувається отримання додаткового доходу).

Ризик, пов'язаний з небажаним зміною цін на продукцію в порівнянні з динамікою, прийнятої в проекті, можна приблизно оцінити, розрахувавши мінімальну середню за період ціну одиниці продукції (нафти, газу, нафтопродуктів), що забезпечує отримання доходу відповідно до обраної нормою дисконту. Для цього значення чистої поточної вартості прирівнюється нулю і вирішується рівняння щодо ціни одиниці продукції. Якщо ціна буде менше цього критичного значення, то при даній нормі дисконту чиста поточна вартість стане негативною. Порівнюючи отримане значення ціни з наявними прогнозами цін на ринку цього товару, можна оцінити ступінь ризику втрат через зниження цін.

Кількісну порівняльну оцінку ризику декількох проектів (або декількох варіантів одного проекту) можна провести з використанням показників дисперсії і середньоквадратичного (стандартного) відхилення. Якщо проекти мають кілька можливих результатів, то дисперсія характеризує ступінь неуважності випадкової величини (наприклад, чистої поточної вартості) навколо свого середнього значення (математичного очікування).

Для дискретної величини дисперсію можна визначити за формулою

де Xj - значення випадкової величини д: при у-м результаті; Щх) - математичне сподівання випадкової величини х Pj - імовірність у-го результату.

Для безперервної величини дисперсія визначається наступним чином:

де f (x) - функція щільності ймовірності.

Як видно з наведених формул, дисперсія являє собою математичне сподівання квадрата відхилення випадкової величини від її математичного очікування.

Середнє квадратичне відхилення ст (х) має ту ж розмірність, що і дисперсія, і так само

Чим вище дисперсія і, природно, середнє квадратичне відхилення, тим вище ризик проекту. Порівнюючи отримані значення дисперсії і середнього квадратичного відхилення за різними проектами (варіантів), можна вибрати найменш ризикований з них.

Одним з найбільш поширених та зручних методів аналізу ризику є аналіз чутливості (уразливості) критеріїв ефективності до зміни змінних параметрів, що становлять частину вигод або витрат. Аналіз чутливості покликаний дати оцінку того, наскільки зміниться ефективність проекту при певному зміні одного з його вихідних параметрів (цін на продукцію, обсягів виробництва і продажів, розміру інвестицій, поточних витрат, податкових ставок і т.д.). Чим сильніше залежність критеріїв ефективності від зміни будь-яких змінних факторів, тим вище ризик.

Аналіз чутливості може застосовуватися як для визначення факторів, які найбільшою мірою впливають на ефективність проекту, так і для порівняльної оцінки ризику двох або більше конкуруючих проектів. Для проведення аналізу чутливості необхідно мати результати розрахунку критеріїв ефективності (чистої поточної вартості, внутрішньої норми рентабельності, індексу прибутковості і т.д.) при прийнятих в проекті базових значеннях всіх параметрів, що беруть участь у формуванні вигод і витрат.

Найбільш складним, трудомістким і дорогим методом аналізу ризиків є метод Монте-Карло. Він в основному використовується для аналізу ризиків великих проектів в умовах недостатнього обсягу апріорної інформації. Цей метод полягає в побудові імітаційних моделей, що дозволяють створити безліч сценаріїв, які узгоджуються із заданими обмеженнями на вихідні змінні.

При реалізації цього методу послідовність дій повинна бути наступною:

створення прогнозної моделі (використовуються математичні залежності, отримані при розрахунку критеріїв ефективності);

виявлення факторів, що досить сильний вплив на критерії ефективності і мають високу ймовірність настання (використовуються результати аналізу чутливості);

оцінка розподілу ймовірності знаходження змінних параметрів в можливих діапазонах;

виявлення кореляційних залежностей між змінними параметрами;

генерування безлічі випадкових сценаріїв, заснованих на заданих обмеженнях;

статистичний аналіз результатів імітаційного моделювання - математичного очікування значення критеріїв, дисперсії, середнього квадратичного відхилення, очікуваних втрат інвестора, очікуваних доходів від проекту і т.д.

У загальному випадку розрахунок очікуваного інтегрального ефекту можна провести за формулою

де В ож , 5 | Пах , В тт - очікуване, найбільше та найменше з математичних очікувань виграшу (ефекту) від реалізації проекту з допустимим імовірнісним розподілом; р - коефіцієнт, що відображає систему переваг осіб, що приймають інвестиційне рішення в умовах ризику (0 <р <1).

Крім розглянутих методів аналізу ризиків проектних рішень можна використовувати і інші: метод експертних оцінок, аналіз доцільності витрат, перевірку стійкості проекту, коригування параметрів, побудова дерева рішень і т.д.

Важливо підкреслити, що з метою зниження ймовірності прийняття "невдалого" рішення доцільно використовувати комплексний підхід до аналізу ризику із застосуванням різних методів, що дозволяє оцінити можливість виникнення ризиків з різних точок зору і підвищити обґрунтованість проекту.

Як уже зазначалося, ризик проекту в багатьох випадках викликається неповнотою і неточністю вихідної інформації, наявної на момент його розробки. Показником, що відображає зв'язок кількості одержуваної інформації зі ступенем невизначеності знань про хід реалізації проекту, є ентропія, яка характеризує міру невизначеності події, явища, процесу. В основу цього поняття було покладено формальну спільність ентропії подій з її термодинамічних аналогом.

Якщо випадкова подія А задано можливими взаємовиключними один одного наслідками A h A 2 ..... А " і відповідними їм

можливостями Р (А |), Р (А 2 ), .... Р (А "), то міра невизначеності М" події А дорівнює

Для випадку, в якому замість ансамблю кінцевого числа можливих результатів (дискретний випадок) розглядається випадкова безперервна величина ХТЛ щільність її розподілу / (х), ентропію можна визначити за формулою

За допомогою поняття ентропії виявляється можливим визначити кількість інформації, отримання якої дозволить зменшити ризик проектного рішення. Під кількістю інформації розуміють міру того нового, що дізнаються про ймовірне результаті події А г після того, як стає відомий результат Л ,.

Кількість інформації Л 2 , що міститься в А ,, можна визначити наступним чином:

де Мн (А 2 ) - ентропія події Л 2 ; М НА , 2 ) - середня умовна ентропія події А 2 при здійсненні події А ,.

Використання такого підходу дозволяє оцінити ризики проектів і порівняти їх між собою, а також визначити кількість інформації, яке може знизити ризик проекту. Зв'язавши кількість інформації з вартістю її отримання та оцінивши мінімальний середній ризик, можна або відмовитися від придбання інформації (проведення експерименту), або здійснити цю дію і знизити невизначеність щодо розвитку проекту в майбутньому.

Як уже зазначалося, проектні рішення можуть прийматися в умовах визначеності (детермінованості) ризику (ймовірнісної визначеності) і невизначеності.

В умовах визначеності вибір раціонального рішення може здійснюватися або за критерієм максимуму виграшу (В, max), або за критерієм мінімуму (В, min) інтегральних витрат (в разі рівності за варіантами проекту вигод від його реалізації). Під виграшем можуть розумітися відомі критерії ефективності проектних рішень: чиста поточна вартість, внутрішня норма рентабельності, індекс прибутковості і т.д.

В умовах ризику замість критерію максимуму виграшу використовується критерій максимуму математичного очікування виіг-

п

риша (max [B, cp] = тах [ХВ, ; Р,]). Крім того, в цій ситуації мож-

У-1

але використовувати критерій мінімуму математичного очікування ризику (мінімуму середнього ризику). Слід враховувати, що в теорії статистичних рішень доведено, що стратегія (проект, варіант), найкраща за критерієм максимуму середнього виграшу, буде такий і за критерієм мінімуму середнього ризику. У деяких випадках при відсутності надійної апріорної інформації про можливості можливих результатів можна використовувати принцип недостатнього освоєння Лапласа, прийнявши значення цих ймовірностей рівними один одному.

Якщо проектні рішення приймаються в умовах невизначеності, то для вибору найбільш раціонального з них рекомендується використовувати критерії Вальда, Севіджа і Гурвіца.

Критерій Вальда є критерій крайнього песимізму і орієнтує особа, яка приймає рішення, на найгірші умови реалізації проекту.

Мінімаксний критерій ризику Севіджа також є песимістичним, але при виборі найкращого рішення орієнтує нема на виграш, а на ризик. Найбільш прийнятним рішенням вважається те, при якому величина ризику в найгірших умовах мінімальна.

Критерій песимізму-оптимізму Гурвіца рекомендує при виборі рішення не керуватися ні крайнім песимізмом, ні крайнім оптимізмом.

У формулі цього критерію присутній коефіцієнт а, значення якого встановлюється в залежності від ступеня впевненості особи, що приймає рішення, в правильності свого вибору, яким сценарієм реалізації проекту слід віддати перевагу. Значення а вибирається в інтервалі від 0 до 1. При а = 0 критерій Гурвіца перетворюється в критерій крайнього оптимізму; при а = 1 - в критерій Вальда. При 0 <а $ 1 виходить щось середнє між крайнім оптимізмом і крайнім песимізмом. Чим небезпечніше ситуації, які можуть виникнути в ході реалізації проекту, тим більше бажання "підстрахуватися", тим ближче до 1 вибирається коефіцієнт.

При прийнятті рішень в умовах невизначеності слід оцінити різні варіанти з точки зору декількох критеріїв. Якщо рекомендації, що випливають з різних критеріїв, збігаються, можна з великою впевненістю вибрати найкращі рішення. Якщо рекомендації суперечать один одному, остаточне рішення треба приймати з урахуванням його сильних і слабких сторін (соціальної значущості проекту, екологічної безпеки і т.д.). У будь-якому випадку аналіз матриці виграшів або ризиків з урахуванням різних критеріїв буде корисний. Він дасть краще уявлення про ситуацію, про переваги і недоліки кожного рішення, ніж безпосереднє розгляд матриці, особливо коли розміри її великі. Вибір рішення на підставі того чи іншого критерію буде більш обґрунтованим, ніж вольовий вибір, який також виходить з деяких критеріїв, проте інтуїтивних і точно несформульованих.

Розвиток ринкових економічних відносин, зростання інвестиційної активності, в тому числі і в нафтогазовому комплексі, будуть супроводжуватися зростанням потоку проектних рішень, що зробить проблему оцінки ризиків при розробці та реалізації проектів ще більш актуальною.

 
Переглянути оригінал
< Попер   ЗМІСТ   ОРИГІНАЛ   Наст >