Давня Русь

Передмова

Як вже зазначалося у передмові до всього VIII Тому, перший його розділ присвячений стародавньому періоду в історії країни, який позначений поняттям "Давня Русь". Але де та точка відліку, з якої починається історія Росії? Ця точка, а вірніше рубіж відстоїть від нас щонайменше на 2,5 млн. Років, коли на Землі з тваринного світу виділилася гілка гуманоїдів, що поклала початок Людському роду. Цей рубіж ставиться, як вказується в I томі "Історії Людства", до всього Людству, а значить, і до мешканців території Росії, хоча перші сліди людиноподібних істот ведуть нас до територій Західної Африки, Індії, островам Індонезії, а пізніше, вже у міру подальшої еволюції людини, виявляються і в інших регіонах світу, в тому числі на Східно-Європейській рівнині, на Кавказі, в Сибіру.

При цьому автори "Історії Людства" словами одного з ініціаторів і авторів видання Шарля Мораз підкреслюють, що "краще уникати надмірного виділення своїх предків серед наших віддалених спільних предків", оскільки це порушує наукову основу історії Людства і викликає необгрунтовані національні пристрасті і амбіції. Ми підемо цій раді і в свою чергу звернемо увагу на те, що в I і II томах "Історії Людства" автори (серед яких чимало відомих російських археологів і антропологів), висвітлюючи тему появи і розселення людей на території Росії, також ведуть мову про загальні предків чоловіки в досліджуваних ними регіонах, але аж ніяк не про предків того чи іншого народу. У цьому виданні, спираючись на дані попередніх томів і лише коротко повторюючи їх висновки, ми в основному визначаємо рубіж для більш детального викладу історії Росії, починаючи з часу появи індоєвропейців на євразійських просторах і їх взаємодії з вже обозначившимися в тому ж регіоні предками угро-фінських і тюркських народів, оскільки значна частина народів Росії в тій чи іншій мірі сходить саме до цих історичних спільнотам людей.

У цьому зв'язку варто торкнутися поставленого в "Історії Людства" питання про співвідношення передісторії та історії Людства. Перший найбільш тривалий період життя людей визначається як їх передісторія та охоплює час від 2,5 млн. Років тому до появи писемності, тобто приблизно до 5 тис. років до н.е., з якою Людство вступає в свою вже письмову історію. Прийнятний для найбільш просунутих на той час в цивілізаційному відношенні регіонів планети, тобто для так званих "ключових культурних регіонів" - Північної Африки (Стародавній Єгипет), Близького Сходу (шумерська цивілізація), Індії, Китаю, цей підхід виявляється абсолютно немислимим для території Західної, Центральної, а також Східної Європи і значної частини Азії, що опинилися в подальшому територією Росії, оскільки до V тисячоліття до н.е. ці регіони являли собою глуху і малообжита периферію "ключових культурних регіонів" Того часу і продовжували залишатися на рівні передісторії Людства. Торкаючись історії Росії цього часу і подальших тисячоліть і століть, ми опинялися на цуги асинхронного підходу до історії Росії, при якому історичні категорії, що відносяться до "ключовим культурним регіонам", виявляються абсурдними в додатку їх до інших регіонів світу, зокрема, до Східної Європи та Євразії.

Це також відноситься до історії найдавнішого періоду історії Росії, входять період із IX ст. н.е., тобто з рубежу освіти давньоруської держави до 1230 рр. - До межі, за якою припиняється його політична цілісність і починається період політичної роздробленості. Політичний державний ознака виступає тут, як і в подальшому, в якості початку, концентрирующего і визначального основні цивілізаційні процеси. Однак у міру зміни історії Росії, в першу чергу її найдавнішого і стародавнього періоду, нам доведеться розглядати не тільки цей виступаючий як би на історичній поверхні цивілізаційний ознака, на перший погляд слабо сумісний з прогресом якості життя людей і вдосконаленням особистості людини, хоча такий зв'язок між розвитком і вдосконаленням політичних почав і прогресом Людського роду є історично коректною. Йтиметься і про інші глобальних історичних явищах, які визначили цивілізаційний розвиток регіону на тлі загальноєвропейського розвитку і в зв'язку з ним привели до оволодіння писемністю, прийняттю християнства, участі в європейської та євразійської політиці і т.д.

Особливо слід визначити державно-територіальний ареал Давньої Русі. Спочатку його складовими частинами були давньоруський Північ на чолі з Новгородом, давньоруський Південь на чолі з Києвом, які вже в X ст. були багатонаціональними конгломератами. Надалі ця територія, що знаходилася під державним контролем єдиного центру - Києва, "матері міст руських", як кажуть у Літописі, і охоплює величезні простори від Карпат До Середньої Волги, від берегів Балтики і Білого моря до Північного Причорномор'я, Таманського півострова, Керченської протоки і передгір'їв Кавказу, була Руссю, давньоруським державою. Така держава продовжувало існувати і в міру переміщення центру Давньоруської державності на північний схід, у межиріччі Оки, Волги і Клязьми, а також у міру переміщення титулу великого князя з Києва до Чернігова, а потім на північний схід, у Володимир на Клязьмі. Життя цієї держави, як і сам цей період, закінчувалася в міру розпаду його політичного, економічного єдності, у міру того, як окремі його частини опинялися в складі інших державних утворень, а нові державні утворення і нові явища в економіці, соціальних відносинах, культурі владно прокладали собі дорогу в майбутнє.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >