Тарифікація

Загальна характеристика

У силу принципу об'єднання економічного ризику в процесі страхування створюється єдиний страховий фонд страхової компанії для оплати випадковим чином виникаючих збитків. Відповідно до закону великих чисел страхова компанія має можливість спрогнозувати величину випадково виникаючих збитків, а отже, і розміру страхового фонду. Страховик формує страховий фонд із страхових премій, внесених страхувальниками в страхову компанію. Яким же чином визначається величина страхової премії для кожного страхувальника або кожного типу страхувальників? Чи повинна величина страхової премії бути однаковою для всіх страхувальників страхової компанії? Так чи інакше страхова компанія повинна розробити правила, за допомогою яких вона може призначати величину страхової премії, тобто може тарифікувати кожен договір страхування.

Тарифікація - процес визначення страхової премії як для сукупності потенційно застрахованих страхувальників, так і для кожного окремого страхувальника.

Зверніть увагу!

Величина страхової премії повинна залежати від обсягу послуг, що надається страховою компанією, і від ступеня ризику об'єкта, прийнятого на страхування, тобто від його власних властивостей.

Перше зрозуміло інтуїтивно огляду на те, що чим більше послуг надається, тим більше повинна бути їх ціна, і навпаки. Друге легко пояснити у зв'язку з тим, що чим більше ймовірність настання несприятливої події, тим більше шансів на виникнення страхового випадку. А так як наслідком цього є збільшення розміру страхових виплат, які справить страхова організація, то це призводить до збільшення вартості страхового продукту.

Ще одним важливим фактором, що впливає на ступінь ризику, є характеристики розміру індивідуального збитку, який виникає при настанні страхового випадку: середня величина і величина відхилення від середнього. Інтуїтивно зрозуміло, що чим більше такі показники, тим більше ймовірна величина виплат, тобто тим більшою частиною страхового фонду ризикує страховик при настанні страхового випадку.

Якщо страхова компанія продає всім своїм страхувальникам один і той же продукт, тобто надає одну і ту ж послугу, то можна припустити, що всі страхувальники опиняються в однакових умовах і повинні сплатити однакову величину страхової премії. Наприклад, страхова компанія приймає на страхування 10000 абсолютно однакових автомобілів. Це означає, що ступінь ризику кожного прийнятого на страхування об'єкта також однакова. Зауважимо, однак, що на практиці така ситуація є малоймовірною. В останньому прикладі автомобілі, швидше за все, будуть відрізнятися маркою, моделлю, роком випуску, кваліфікацією водія і т.п., що означатиме різну частку ступеня ризику для цих автомобілів.

Ризик для кожного застрахованого об'єкта відбивається в його індивідуальних характеристиках і властивостях. Тільки вивчивши його, страхова компанія може призначати страхову премію. Так як знання страховика про ступінь ризику ґрунтуються на статистиці відбулися в минулому страхових випадків, то для виявлення точних характеристик ризику і застосування закону великих чисел страховик повинен аналізувати досить велике число однорідних об'єктів страхування.

Однорідні групи

Для того щоб забезпечити однорідність, страхова компанія повинна ділити всю сукупність об'єктів, що приймаються на страхування, на однорідні за ступенем ризику групи і прогнозувати майбутню величину збитків не в цілому по всім застрахованим об'єктам, а окремо по кожній однорідній групі. З одного боку, груп повинно бути якомога більше, щоб об'єкти всередині них були якомога більш однорідні і щоб точність прогнозу була якомога вище. З іншого - для адекватного процесу прогнозування число об'єктів усередині кожної групи має бути достатньо великим.

На користь необхідності поділу об'єктів на однорідні групи можна додати ще один довід - справедливість призначеної страхової премії. Очевидно, що оскільки кожна однорідна група має різну ступінь ризику, очікувана величина ймовірних майбутніх збитків за страховими випадками також різна, а значить, в силу принципу фінансової еквівалентності, різна повинна бути і величина страхової премії для кожної однорідної групи. У цьому випадку страхова премія буде більш справедливою для кожної однорідної групи і принцип фінансової еквівалентності буде виконуватися більшою мірою, ніж у разі відсутності поділу на однорідні групи.

Зверніть увагу!

У своїх розрахунках страховик повинен прагнути якомога точніше дотримати принцип фінансової еквівалентності.

Якщо страхової компанії не вдалося виділити однорідні групи, то виникає перехресне субсидування. У цій ситуації для одних об'єктів страхування страхова премія призначається вище, ніж цього вимагає реальна ступінь ризику, а для інших - нижче. Іншими словами, по першій групі страховик одержує підвищений прибуток, а за другою - збитки. Це означає, що одні страхувальники сплачують за інших. Крім очевидної несправедливості такого положення наявність перехресного субсидування негативно впливає на фінансові результати діяльності страховика.

Наприклад, страховик 1 і страховик 2 приймають страхування об'єкти двох типів: з високим ступенем ризику (А) і низьким ступенем ризику (Б). Страховик 1, приймаючи на страхування ці об'єкти, диференціює страхову премію залежно від ступеня ризику об'єкта, тобто ситуації перехресного субсидування в його компанії немає. Страховик 2 призначає усереднену, однакову для всіх об'єктів премію, і в його компанії виникає перехресне субсидування. Отже, об'єкту з високим ступенем ризику А вигідно бути застрахованим у страховика 2, а об'єкту з низьким ступенем ризику - у страховика 1. Це означає можливість того, що всі об'єкти з високим ступенем ризику опиняться застрахованими страховиком 2, а з низькою - страховиком 1. Зрозуміло, що з часом у страховика 2 буде більше страхових виплат, ніж у страховика 1, що й відіб'ється на фінансових результатах. У разі швидкого збільшення частки ризиків, що приносять компанії збитки, страховий портфель може перестати бути дохідним в тій мірі, на яку страховик розраховував.

Зверніть увагу!

Перехресне субсидування призводить як до несправедливості страхового тарифу, так і до фінансових втрат страховика.

З урахуванням вищесказаного перехресного субсидування рекомендується уникати. Проте страховики іноді свідомо йдуть на його використання в якості особливої фінансової політики. Наприклад, такий підхід може зіграти позитивну роль з точки зору маркетингу, роблячи привабливими деякі типи продуктів для завоювання своєї ніші на ринку. Однак подібну політику слід використовувати тільки як тимчасовий захід.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >