Оцінка готової продукції

Вибір оптимального варіанту одного із способів оцінки готової продукції залежить від особливостей організації, специфіки її виробничо-господарської діяльності, цілей економічної політики на порівняно тривалий період часу. Жоден з можливих варіантів не є ідеальним для всіх умов, кожен має свої плюси і мінуси і повинен застосовуватися після ретельного аналізу можливих наслідків і впливу на основні показники фінансово-господарської діяльності організації та величину сплачуваних нею податків.

Отже, готова продукція (виконані роботи, надані послуги) в бухгалтерському обліку може оцінюватися по одному з наступних способів:

  • - По фактичної виробничої собівартості продукції, яка дорівнює сумі всіх витрат на її виготовлення. Цей спосіб оцінки застосовується порівняно рідко, в основному на підприємствах індивідуального виробництва, в організаціях з обмеженим асортиментом продукції і стійким або точно прогнозованим попитом. При цьому калькульовані об'єкти іноді розчленовують по вузлах і великим конструктивним елементам. У підсумку виробнича собівартість виробу складається із суми витрат на окремі його складові частини. Доцільна оцінка готової продукції за виробничою собівартістю і на підприємствах з обмеженою номенклатурою продукції, коли її випуск і продаж здійснюються щодня. Недолік даного варіанту оцінки - неточності в обчисленні собівартості до завершення всіх робіт по об'єкту і закінчення звітного місяця. У той же час ця система оцінки громіздка, трудомістка, при недостатньо обгрунтованих базах розподілу накладних витрат допускає спотворення реальної собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг;
  • - Плановою (нормативною) виробничої собівартості. При цьому визначають і окремо враховують відхилення фактичної виробничої собівартості за звітний місяць від планової (нормативної) собівартості. Позитивною стороною зазначеної оцінки є її єдність в поточному обліку, при плануванні та складанні звітності. Однак якщо планова (нормативна) собівартість протягом року часто змінюється, приходиться виконувати досить трудомістку роботу з уточнення оцінки залишків готової продукції;
  • - Обліковими цінами. У цьому випадку відокремлено враховується різниця між фактичною собівартістю і облікової ціною. До останнього часу даний варіант оцінки готової продукції був найбільш поширений. Його перевага проявляється у можливості зіставлення оцінки продукції в поточному обліку і звітності, що важливо для контролю за правильним визначенням обсягу товарного випуску;
  • - Продажними (регульованим або вільним, ринковими) цінами і тарифами (без ПДВ). Цей вид оцінки отримує в даний час все більшого поширення. Його використовують для обліку виконаних замовлень, продукції і робіт, ціна розрахунків за які базується на попередньо складеної та узгодженої із замовником калькуляції собівартості, коли для розрахунків застосовують заздалегідь обумовлені індивідуальні ціпи або коли продукція надходить за стійким цінами ринку;
  • - Прямими статтями витрат або скороченою собівартості. Цей спосіб оцінки передбачає віднесення загальногосподарських витрат на рахунок 90 "Продажі" в тому періоді, в якому вони мали місце. Їх не потрібно розподіляти між готовими виробами і незавершеним виробництвом, відносити на залишки готової продукції на складі, побічно враховувати у складі вартості відвантажених товарів. В результаті знижується трудомісткість розрахунків, підвищується їх точність. Прийнято вважати, що оцінка готової продукції за рівнем прямих витрат переважніше для організацій з широким асортиментом виробів, а також під час економічних спадів, простоювання виробничих потужностей.

При застосуванні в обліку готової продукції облікових цін і планової (нормативної) собівартості виникає необхідність обчислення відхилень в оцінці товарного випуску за обліковими цінами від його фактичної виробничої собівартості. Це дозволяє незалежно від виду оцінки в поточному обліку визначити в кінцевому результаті фактичну собівартість відвантаженої і відпущеної в порядку продажу продукції (робіт, послуг), а також залишків готових виробів на складах до кінця місяця.

Відсоток відхилення обчислюється як відношення фактичної собівартості залишку продукції на початок місяця і продукції, випущеної з виробництва в даному місяці, до вартості цього ж обсягу продукції в облікових цінах.

За даними табл. 7.1 цей відсоток виявився рівним 1% від вартості за обліковими цінами.

Таблиця 7.1

Розрахунок фактичної собівартості відвантаженої продукції

п / п

Показник

За твердими обліковими цінами (руб.)

За фактичною собівартістю (руб.)

Відхилення (+, -)

1

Залишок готової продукції на початок місяця

300000

306000

+6000

2

Надійшло з виробництва

2700000

2724000

+24 000

3

Разом:

3000000

3030000

+30 000

4

Відхилення,%

×

×

1,0

5

Відвантажено готової продукції

2500000

2525000

+25 000

6

Залишок готової продукції на кінець місяця

500000

505000

+5000

Множенням вартості відвантаженої продукції та вартості її залишку на складі на кінець місяця на обчислений відсоток визначають, яка частина відхилень відноситься на відвантажену і що залишилася на складі продукцію:

  • 2500000 × 1: 100 = 25000; 2500000 + 25000 = 2525000;
  • 500000 × 1; 100 = 5000; 500000 + 5000 = 505000.

Негативна сума відхилень фіксується методом червоного сторно, позитивна - звичайної записом.

Подібний розрахунок складають і при використанні неповної виробничої собівартості. У цьому розрахунку немає необхідності, якщо організація використовує для обліку випуску продукції рахунок 40 "Випуск продукції (робіт, послуг)".

Дані про залишки готової продукції на початок місяця беруть з аналогічної відомості за минулий місяць або з регістрів поточного обліку. Вартість надійшла з виробництва продукції визначають за обліковими цінами на основі даних аналітичного обліку її оприбуткування.

На практиці зазначені в табл. 7.1 розрахунки становлять за однорідними групами товарів (приблизно з однаковою рентабельністю), що забезпечує точність в розрахунках відхилень.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >