Навігація
Головна
 
Головна arrow Етика та Естетика arrow Ділова етика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Кодекс кооперативності Г. Грайса - етика поведінки при груповому обговоренні

Основою побудови правил поведінки в групі в процесі обговорення і прийняття колективного рішення може служити так званий Кодекс Грайса. Г. П. Грайс і Дж. Ліч висувають два основних принципи будь-якого спілкування. Це принцип кооперативності і в декількох постулатах:

1) перший постулат кількості - твоє висловлювання повинно містити не менше інформації, ніж потрібно;

2) другий постулат кількості твоє висловлювання не повинно містити більше інформації, ніж потрібно;

3) перший постулат якості - старайся, щоб твоє висловлювання було істинним;

4) другий постулат якості, що розвиває перший, - не говори того, що ти вважаєш помилковим;

5) третій постулат якості, теж розвиває перший, -не кажи того, для чого у тебе немає достатніх підстав (або не використовуй недостовірних відомостей);

6) постулат релевантності - чи не відхилявся від теми (суті справи);

7) перше (загальний) постулат прозорості - виражайся ясно; з нього випливають ще три:

- Уникай незрозумілих виразів;

- Уникай неоднозначності;

- Уникай непотрібного багатослів'я.

Що стосується принципу ввічливості, то він (але Личу) передбачає наступні постулати:

1) постулат такту - дотримуйся інтереси інших і не порушуй меж їх особистої сфери; одним словом, створюй максимум зручностей для іншого;

2) постулат великодушності - не утруднює інших, тобто створюй для себе мінімум зручностей, а для інших - мінімум незручностей;

3) постулат схвалення - мінімізуй число негативних оцінок, прагни до максимально позитивній оцінці інших;

4) постулат скромності - мінімально схвалюй себе і максимально критикуй себе виходячи з припущення, що ти не правий;

5) постулат згоди - прагни до максимального згодою з іншими, усувай можливі розбіжності;

6) постулат симпатії - привілей до інших максимум доброзичливості.

Можна додати до перерахованим рекомендацій ще три правила:

1) правило пріоритету: намагайся аргументувати не якість чи сформованим в суспільній свідомості чином тієї чи іншої людини, а його вчинками, діями (не йди на особистості);

2) правило конкретності: намагайся говорити не про дії взагалі, а про конкретний вчинок у конкретній ситуації;

3) правило позитивної мотивації: намагайся шукати в першу чергу позитивні рушійні сили вчинку ("Хотіли як краще, а вийшло як завжди").

Ці рекомендації тільки здаються на перший погляд дуже абстрактними. Насправді їх цілком конкретні і ними неважко керуватися на практиці. Наприклад, постулат великодушності вимагає від журналіста, щоб він в самому повідомленні привів і аргументовано відкинув трактування події, що суперечать його власній трактуванні.

Крім цих рекомендацій є так звані стратегія позитивної ввічливості, негативної ввічливості і стратегія вуалювання, також корисні лідеру для налагодження взаєморозуміння і доброзичливих відносин з підлеглим.

Стратегія позитивної ввічливості (II. Браун і Стівенсон) включають в себе, зокрема, наступні прийоми, використовувані В. В. Познером у своїх телепередачах:

1) демонстрація інтересу до співрозмовника;

2) створення атмосфери ідентичності: "Ми з вами";

3) прагнення до згоди зі співрозмовником, підкреслення спільних позицій;

4) уникнення незгоди: "Так, але ..." завжди краще, ніж "Ні". Стосовно до діяльності журналіста це показує,

зокрема, що в чомусь його потенційний або реальний опонент прав, хоча в головному і помиляється.

Стратегії негативної ввічливості в основному орієнтовані на спілкування з конкретним співрозмовником. Що стосується ЗМІ вони актуальні насамперед для інтерв'ю і передач з участю непрофесіоналів (типу щойно згаданих передач Познера):

1) уникнення прямих прохань і тим більше вимог, їх "об'єктивізація";

2) формування висловлювань в "модальної упаковці»: не "Ви говорили ...", а "Наскільки я пам'ятаю, Ви говорили ...";

3) вираз "песимізму" в проханні, сумніви в тому, що вона здійсненна: "Ви навряд чи погодитеся розповісти нам все, що Вам відомо про ...";

4) піднесення адресата і приниження самого себе: "Я не знаю цього, але Ви щось не можете не знати";

5) готовність вибачитися: "Звичайно, Вам важко ... але я змушений ...";

6) "імперсоналізація" співрозмовників: чи не "Я" і "Ви", а: "припустимо, хтось ...", "людина Вашого віку та освіти" та ін .;

7) генералізація вимог: не «Не робіть так", а "Так зазвичай не робиться";

8) номинализация тверджень, переклад конкретних подій в розряд більш загальних явищ.

По можливості слід уникати натяків (які кожен може розуміти по-своєму), багатозначності, невизначеності, двозначності, безособовості і повністю відмовитися від так званої инвективной ("обвинувальної") лексики. Прикметник "инвективная" - похідне від іменника "інвектива". Це іменник, що означає "різкий виступ проти кого, чого-небудь; образлива мова; лайка, випад", сходить до лат. (лайлива мова).

На жаль, саме инвективная внутрішньолітературної слова і вирази стали такими популярними в соціально орієнтованому спілкуванні, зокрема в засобах масової інформації, і не без причини.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук