Організаційна структура. Основні види діяльності підприємства

Всі внутрішньоорганізаційні процеси протікають в рамках організаційної структури, яка відображає внутрішню будову підприємства, що склалося на ньому поділ праці, зв'язки і взаємодію його підрозділів. Організаційна структура закріплює завдання, функції, права та обов'язки за кожним структурним підрозділом. Існують різні варіанти побудови підприємства - від жорсткого централізованого до гнучкого, динамічного. Від вибору типу організаційної структури, вмілого проектування та своєчасної зміни багато в чому залежить ефективність діяльності підприємства в цілому.

Організаційні структури, використовувані при підприємницькому підході, характеризуються гнучкістю, невеликим числом ієрархічних рівнів, децентралізацією, низьким ступенем формалізації.

Досвід провідних підприємств показує, що ключ до успішної діяльності підприємства - це, насамперед, чітка організація управління підприємством. Вона характеризується низкою причинно-наслідкових зв'язків (рис. 13.2).

Фахівці з менеджменту вважають, що найбільшого ефекту в роботі підприємства здатні домогтися вмілі, продумані дії його керівників. Кваліфіковані дії керівництва дають можливість направити в потрібне русло поведінку працівників, створити необхідну виробничу орієнтацію і порушити мотивацію їх дій, сприяти ефективній роботі. У результаті виробнича діяльність колективу набуває потрібної цілеспрямованість, організованість і продуктивність. Таким чином, успіх приходить тоді, коли якісне керівництво породжує активна поведінка працівників, а їх взаємодія проявляється в ефективній виробничій діяльності.

Логічна послідовність управління підприємством  (непрямий зв'язок)

Рис. 13.2. Логічна послідовність управління підприємством (непрямий зв'язок)

У сучасному менеджменті прийнято розрізняти три основних види (напрямки) діяльності:

  • (1) технічну діяльність по створенню та освоєнню, застосуванню у виробництві прогресивних видів матеріалів, техніки, технології. Головне в цьому виді діяльності - вміння генерувати технічну ідею. Завдання менеджера - шукати здібних людей і забезпечувати їм творчі умови (створювати інноваційні групи, відділи, фірми, венчурні відділення);
  • (2) управлінську діяльність з координації дій, забезпеченню впорядкованості та узгодженості виробничих процесів. В управлінській діяльності успіх досягається в основному умінням отримувати результат за рахунок зусиль підлеглих (власне менеджмент - управління внутрішніми факторами виробництва);
  • (3) управлінську діяльність по організації дій підприємства на ринку товарів і послуг (система стратегічного управління і тактика діяльності підприємства на ринку). Вона отримала особливу назву - маркетингова управлінська діяльність (управління підприємством з урахуванням зовнішніх факторів).

Маркетинг і менеджмент - це дві нерозривні сторони управління підприємством, при цьому маркетинг виконує функції генератора ідей, а менеджмент повинен забезпечити їх досягнення.

Розглянемо зміст менеджменту підприємства та його основні завдання.

Керівник-менеджер повинен:

  • (1) знати, вивчати і аналізувати факти, пов'язані з діяльністю підприємства; регулярно проводити ретроспективний аналіз; виявляти логіку розвитку подій на підприємстві і в середовищі, з якою доводиться взаємодіяти; вивчати споживача; діагностувати внутрішні проблеми виробничого колективу; прогнозувати дію зовнішніх чинників;
  • (2) намічати поточні та перспективні цілі; тримати поточні цілі і завдання під постійним контролем; виробляти стратегічну концепцію, розробляти конкурентоспроможну стратегію дій, спрямовану на використання потенційних можливостей колективу; визначати власну соціально-економічну, виробничу, підприємницьку тактику;
  • (3) організовувати, забезпечувати, об'єднувати ресурси і кошти (працівників, машини, матеріали, фінанси, інформацію) для досягнення цілей; координувати виробничі програми з позицій їх загальної ресурсного забезпечення; визначати допустимі масштаби витрачання ресурсів за кошторисами та балансах з використанням нормативної бази; приділяти особливу увагу контролю над ключовими ресурсами;
  • (4) створювати дієві виконавчі структури; використовувати програмні управлінські структури; поєднувати децентралізацію з необхідною централізацією; в допустимих межах делегувати повноваження з управління; створювати тимчасово або постійно діючі спеціалізовані структури для реалізації особливо важливих функцій;
  • (5) вміти вибирати людей, своєчасно просувати ініціативних і здібних фахівців; інформувати колективи про цілі і завдання управління; навчати людей і розвивати їх здібності, особливу увагу приділяючи талантам: вміти зацікавити і змусити працювати, позбавляючись від свідомо непотрібних і безперспективних працівників;
  • (6) забезпечувати координацію і інтеграцію діяльності всіх підрозділів і фахівців підприємства.

Еволюція систем внутрішньофірмового управління дасть можливість зрозуміти, що змінили один одного системи розраховувалися на зростаючий рівень нестабільності (невизначеності), і особливо на все більшу незвичність (новизну) подій і все меншу передбачуваність майбутнього.

На початку XX ст. застосовували два типи систем управління підприємствами: (1) на основі контролю за виконанням; (2) на основі екстраполяції минулого.

До теперішнього часу склалися два типи систем управління.

  • (1) пов'язаний з визначенням позиції (управління на основі передбачення змін, коли почали виникати несподівані явища і темп змін прискорювався, однак не настільки, щоб не можна було вчасно визначити реакцію на них). Цей тип управління включає довгострокове і стратегічне планування і вибір стратегічних позицій;
  • (2) пов'язаний зі своєчасною реакцією, що дає відповідь на швидкі і несподівані зміни в навколишньому середовищі (управління на основі гнучких екстрених рішень). Цей тип включає управління на основі ранжирування стратегічних завдань: по сильним і слабким сигналам і в умовах стратегічних несподіванок.

Вибір поєднань систем для конкретного підприємства залежить від середовища, в якому воно діє або збирається діяти. Вибір необхідної системи визначення позицій залежить від новизни і складності завдань. Вибір системи своєчасної реакції визначається темпом змін і передбачуваністю завдань.

Інтеграція цих систем управління дозволяє сформувати метод стратегічного управління, найбільш повно відповідає умовам гнучкості і невизначеності зовнішнього середовища.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >