Навігація
Головна
 
Головна arrow Політологія arrow Геополітика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Повернення країн Центрально-Східної Європи до Європи

Донині не припиняються дискусії про те, де починається і де закінчується Європа взагалі і Центрально-Східна Європа зокрема. Більш того, деякі автори навіть висловлювали сумнів щодо правомірності виділення даного регіону в якості самостійного культурно-історичної освіти. Так, Т. Г. Еш за три роки до подій 1989 У своїй статті "Чи існує Центральна Європа?" писав: "Ми повинні зрозуміти, що істинно центрально-європейське завжди було західним, раціональним, гуманістичним, демократичним, скептичним і толерантним. Інше було східно-європейським, російським чи, можливо, німецьким" 1.

Іноді для характеристики цього регіону вживається поняття "друга Європа". Більшість дослідників сходяться у визнанні того, що даний регіон дійсно володіє певними історично зумовленими стійкими особливостями політичного, соціального, культурного характеру, типологічно відрізняють його від сусідніх регіонів. У країнах Центрально-Східної Європи в силу національно-культурних та історичних традицій, стійкості консервативних цінностей повільно изживались феодальні, патріархальні, кліентелістскіе та інші елементи політичної культури, які суттєво гальмували розвиток економіки і політичної системи. У зв'язку з цим регіон значно пізніше, ніж західні сусіди, вступив на шлях капіталістичної модернізації.

Значний відбиток на політичний ландшафт і стан умів даного регіону накладало те, що він був в деякому роді яблуком розбрату між змагаються великими державами, що межують з ним на заході, сході і півдні. Не можна не врахувати і існування вельми складного і заплутаного клубка проблем і протиріч, які часто ставали причиною суперечок і конфліктів між самими країнами регіону.

Треба відзначити, що в Центральній і Східній Європі переважна більшість народів придбали національну незалежність (а в ряді випадків і державність) лише в кінці XIX - початку XX ст. Вони вирвалися з лещат залежності тільки після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорської, Османської і почасти Російської імперій. Мирні договори, в сукупності склали Версальсько-Вашингтонську систему, внесли істотний внесок у їх національно-державне будівництво. Однією із загальновизнаних цілей Версальської мирної конференції 1919 було оголошено здійснення права націй па самовизначення. Згідно з цим принципом, на місці розпалися багатонаціональних був створений цілий ряд самостійних національних держав: Югославія, Чехословаччина, Польща, Фінляндія, Естонія, Литва, Латвія.

Але при цьому не можна обійтися без відповідних застережень. Вже в той період виявилися майже нездоланні труднощі шляху реалізації принципу національного самовизначення. Так, на практиці він був виконаний лише відносно деяких народів Османської та Австро-Угорської імперій, які зазнали поразки у війні, а також в силу ряду обставин (більшовицька революція і громадянська війна) в Росії, зі складу якої вийшли Фінляндія, Польща і Прибалтійські країни .

Причому багато хто з новоутворених держав у Європі чи правомірно було називати національними у власному розумінні слова. Так, Чехословаччина стала державним утворенням, сформованим з двох народів - чехів і словаків, а Югославія - з сербів, хорватів, словенців, македонців, боснійців-мусульман. У ряді східноєвропейських країн збереглися значні національні меншини, які не зуміли отримати свою державність.

Між двома світовими війнами робилися спроби створення якихось об'єднань та спілок нових держав Центрально-Східної Європи, орієнтованих насамперед на Англію і Францію. Однак у кінцевому рахунку ці спроби не дали скільки-небудь помітних результатів. Та й наступні події показали, що вступ в ті чи інші союзи та блоки аж ніяк не охороняло малі країни від зазіхань і поневолення з боку Німеччини та Італії. У найбільш крайній формі це проявилося в горезвісному Мюнхенську змову.

Після Другої світової війни країни Центрально-Східної Європи, що опинилися по радянську лінію вододілу, фактично знову втратили свою незалежність. Безпрецедентні можливості для самовизначення та реалізації проектів регіонального єднання перед пародами Центрально-Східної Європи відкрилися в кінці 80-х -початку 90-х рр. минулого століття, коли цей регіон і СРСР стали епіцентром широкомасштабних подій і процесів, що мають всесвітньо-історичне значення.

У ході розгорнулися антитоталітарних революцій як би відразу сталася делегітимація правлячих режимів одночасно у всіх країнах Центрально-Східної Європи. Закінчення холодної війни поклало край такому аномальному явищу, як поділ Європи залізною завісою на два ворожі табори. По суті справи, країни Центрально-Східної Європи в буквальному сенсі слова возз'єдналися з Європою.

Слід зазначити, що дрейф у бік Заходу країн, знову обретших самостійність, був неминучий. Однак з жалем доводиться констатувати, що в цих країнах в належній мірі не зжиті традиційні підходи, побудовані на не завжди коректної трактуванні місця і ролі Росії у світовій і європейській політиці. В очах народів даного регіону Росія придбала роль свого роду маяка зі знаком мінус. Саме в питанні про вступ до ЄС і НАТО найбільш чітко проявилося сприйняття ними Росії як негативної величини, від якої потрібно за всяку ціну дистанціюватися.

Як би там не було, країни Центрально-Східної Європи взяли на озброєння стратегію інтеграції в структури ЄС та НАТО. У 1997 р Амстердамський договір в якості однієї з найважливіших завдань майбутнього десятиліття визначив розширення ЄС за рахунок ряду країн Центральної та Східної Європи. Новий договір, що регулює діяльність ЄС і підписаний 26 лютого 2001, накреслив заходи з підготовки інституційної структури для розширення ЄС та адаптації країн Центральної та Східної Європи до реальностей Євросоюзу.

1 травня 2004 вісім країн Центральної та Східної Європи (Угорщина, Латвія, Литва, Естонія, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія), а також Кіпр і Мальта знайшли статус повноправних членів ЄС. У результаті число членів Євросоюзу зросла до 25, і він став гігантським міждержавним об'єднанням з населенням понад 450 млн чол. і сукупним валовим внутрішнім продуктом порядку 10000 млрд євро. 1 січня 2007 до ЄС приєдналися також Болгарія та Румунія.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук