Навігація
Головна
 
Головна arrow Політологія arrow Геополітика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Загальна оборонна та зовнішня політика

Природно, держави - члени ЄС ставлять перед собою завдання розробити і здійснювати єдину політику в різних сферах суспільного життя, не в останню чергу у сфері зовнішньої політики. Так, робляться спроби з формування спільної європейської зовнішньої і оборонної політики. Намітки з розробки загальної політики з оборони і безпеки і створення власних збройних сил ЄС були позначені в 1993 р на конференції в Маастрихті. В якості основи такої політики розглядалися так звані "Завдання Петерсберзі", прийняті Західноєвропейським союзом (попередником ЄС) в 1992 р У цьому документі були сформульовані цілі, заради яких і покликане було створення збройних сил. Це гуманітарні акції, миротворчість, дозвіл різного роду криз.

Така політика обгрунтовувалася необхідністю забезпечити:

  • - Захист спільних цінностей і основних інтересів, а також безпеки як самого ЄС в цілому, так і окремо взятих його членів;
  • - Збереження миру і зміцнення міжнародної безпеки відповідно до принципів Статуту ООН, Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р та Паризької хартії 1990 р .;
  • - Розвиток і зміцнення демократії, гарантію прав і основних свобод людини і т.д.

У якості найважливіших напрямків спільних дій були позначені роззброєння та контроль над озброєннями в Європі, нерозповсюдження ядерної зброї, контроль над передачею технологій озброєнь третім країнам і т.д.

Посилення крену в бік європеїзації політики все чіткіше проявляється в нарощуванні так званого європейського виміру оборони як в надрах НАТО, так і поза нею. Європейці все відвертіше висловлюють бажання вийти з-під єдиноначальності Вашингтона. Вони висловлюють готовність нести велике навантаження і відповідальність при врегулюванні конфліктів і, відповідно, збільшити свою роль в блоці і па міжнародній арені. Є міркування щодо доцільності демонтажу старих структур альянсу часів холодної війни з метою уникнути невдоволення Росії в реальностях його розширення на Схід.

Все більш зростаюча роль в даному контексті відводиться Західноєвропейського союзу (ЗЄС), створеному в 1954 р і є зовнішньополітичним альянсом країн Західної Європи. В якості основних цілей ЗЄС, до складу якого входить обмежена кількість європейських держав (Бельгія, Великобританія, Греція, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Франція, ФРН), були позначені:

  • - Надання відповідно в Статутом ООН військової та іншої взаємодопомоги як у підтримці міжнародного миру і безпеки, так і в протидії будь агресивній політиці;
  • - Сприяння єдності Європи;
  • - Тісна співпраця з НАТО та ЄС;
  • - Зміцнення і забезпечення демократії, особистої та політичної свободи і т.д.

В установчому договорі ЗЄС міститься не менш жорстка, ніж відповідна в договорі НАТО, п'ята стаття про взаємні військових грунтах країн-членів. Західноєвропейський союз розглядається на Заході як європейська опора НАТО. У цій якості він грає роль свого роду сполучної ланки між НАТО і ЄС. Після Маастрихтських угод 1991 ЗЄС перетворився як би в складову частину ЄС, його оборонну структуру. У грудні 199 ^ 1 м НАТО офіційно схвалила діяльність ЗЄС з формування європейської ідентичності у сфері безпеки.

У документі "Європейська безпека: загальна концепція 27 країн ЗЄС", схваленому 14 листопада 1995 на Мадридській зустрічі міністрів закордонних справ і міністрів оборони країн - членів ЗЄС, відзначалася необхідність подальшого розвитку концепції європейської оборони і безпеки. У ньому підкреслювалася можливість більш широкого використання НАТО для вирішення чисто європейських військових проблем.

У 1999 р було здійснено ряд кроків у напрямку розробки спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО) та інтенсифікації співробітництва в галузі зовнішньої політики. На ювілейному Вашингтонському саміті НАТО (23-24 квітня 1999) була висловлена підтримка рішучості ЄС мати здатність до самостійних дій, що передбачає прийняття рішень та затвердження військових акцій тоді, коли альянс як такої не задіяний.

1 травня 1999 набув чинності Амстердамський договір, в якому вперше сформульовані правові рамки і принципи розповсюдження компетенцій ЄС на сферу безпеки і оборони. За рішенням, прийнятим в 1999 р на засіданні країн - членів ЗЄС, нових членів в особі Польщі, Угорщини та Чехії і в той час кандидатів у члени - Болгарії, Литви, Латвії, Словаччини та інших держав Східної Європи, створена Рада з координації зовнішньої політики і безпеки.

Природно, реалізація цих та пов'язаних з ними ідей і планів може викликати суттєві зміни всередині ЄС. Так, створення самостійної європейської системи оборони потребують структурної перебудови виробництва озброєнь. Інакше європейська оборонна промисловість не зможе конкурувати з США. Тому цілком зрозумілий той факт, що серйозні зміни відбуваються в європейській оборонній індустрії.

Так, в 1995 р з ініціативи Франції та Німеччини створена Організація спільної кооперації з озброєнь (OCCAR - Organisation de Cooperation Conjointe en Matiere d'Armement), в яку пізніше вступили Великобританія і Італія. В даний час ця організація займається виконанням 14 спільних європейських проектів. З метою об'єднання промислових ресурсів та технологічного потенціалу створені великі концерни з виробництва оборонних технологій і продукції. У цьому напрямку ключову роль відіграють Німеччина і Франція.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук