Навігація
Головна
 
Головна arrow Політологія arrow Геополітика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Єдина Європа: проблеми формування, успіхи і перспективи

У травні 2004 р надбанням громадськості став конфіденційну доповідь "Створюючи політичну Європу" про перспективи ЄС, підготовлений спеціально створеної для цієї мети групою експертів на чолі з колишнім міністром економіки і фінансів Франції Д. Стросс-Каном за особистою вказівкою глави Єврокомісії на той момент Р . Проді. На думку авторів доповіді, ЄС подолає структурна криза, який з'явився в результаті його розширення, тільки за рахунок створення "загальноєвропейського політичного союзу". Це передбачає введення єдиних соціальних, політичних і економічних структур, розробку єдиної промислової політики, загальноєвропейських політичних партій, які повинні стати основою нового державного утворення - Сполучених Штатів Европи1.

Європейський союз, який бачить свою далеку перспективу на шляхах федералізації, встав перед необхідністю введення конституції. Однак розробка і прийняття конституції зіткнулися з досить серйозними труднощами. Проект конституції, представлений на обговорення в кінці 2003 р, з'явився результатом півторарічної роботи спеціальної комісії під головуванням колишнього президента Франції В. Жискар д'Естена. 108 членів цієї комісії представляли різні країни ЄС і загальноєвропейські інститути. 12 грудня 2003 в Брюсселі розпочався саміт, на якому були присутні лідери як 15 дійсних, так і 10 майбутніх членів ЄС.

Кінцевим результатом зустрічі повинно було стати угода з приводу проекту конституції. Якби це сталося, то на наступному етапі основний закон ЄС був би ратифікований в країнах-членах шляхом парламентського голосування або всенародного референдуму. Проте переговори чинності вималювалися розбіжностей між державами - членами ЄС були перервані. Останні не могли домовитися з питання про кількість членів найвпливовішого адміністративного органу ЄС - Єврокомісії, яка здійснює такі ключові функції, як внесення законопроектів до Європарламенту, нагляд за виконанням існуючого законодавства і контроль над повсякденною діяльністю ЄС та його бюджетом та ін.

Необхідно відзначити, що дискусії з даного питання йшли дуже важко. Серйозні сумніви виражалися в політичних колах таких ключових країн ЄС, як Німеччина і Великобританія. У найбільш очевидною формі ці труднощі проявилися в тому факті, що на референдумах, проведених у Франції, Нідерландах та Ірландії, проект конституції отримав вотум недовіри. Проте чиновницькому апарату ЄС в кінцевому рахунку вдалося "вламати" незгодних і прийняти компромісний документ, який був названий конституцією.

Очевидно, що сам феномен об'єднання європейських пародов мушу оцінювати позитивно, оскільки в результаті позначених в даній главі тенденцій і процесів регіон, який протягом всієї історії був охоплений різного роду конфліктами і війнами, перетворився на зразок миру і взаємовигідного співробітництва між населяють його пародами. Але при цьому не можна ігнорувати цілий ряд факторів, які здатні породжувати протиріччя і конфлікти між ними.

Як відомо, глобалізація та інтернаціоналізація мають своєї зворотним боком відродження націоналізму, різних форм фундаменталізму, племінних, кланових, місницьких та інших приверженностей. Це особливо вірно стосовно до такого пасастого й багатоликого в національно-етнічному, конфесійному, культурному та політичному відношенні регіону, як Центрально-Східна Європа. Приміром, Болгарія, Албанія, Румунія досить істотно відстають від більш просунутих в економічному і політичному відношенні Угорщини, Чехословаччини, Польщі. Притаманний регіону потенціал балканізації і конфліктогенності не може бути подоланий одним лише поверненням або, кажучи точніше, вступом до Європи.

Кожен з нових членів ЄС прийшов сюди зі своїм історичним, політичним та економічним спадщиною, і, відповідно, кожен з них впливає на НАТО і ЄС по-різному. Вони можуть в одному випадку виступати разом з Францією і Німеччиною, в іншому випадку - з Великобританією, Італією та Іспанією і т.д. При цьому звертає на себе увагу відсутність яких би то не було ознак, які б свідчили про прагнення народів і країн відмовитися від своєї національно-державної та історико-культурної ідентичності.

Одним із серйозних викликів, з яким зіткнувся ЄС, є досить несприятлива демографічна ситуація. Ця проблема більш докладно розглядалася у другому розділі. Тут відзначимо лише те, що до кінця XX ст. чітко окреслилася тенденція до абсолютного і відносного скорочення чисельності населення континенту.

Не можна не відзначити, що зазнають змін конфесійна і соціокультурна ситуації. Приміром, в даний час іслам в Німеччині є другою за значимістю релігією. За оцінкою федеральної статистичної служби та інших інститутів, від 2,8 до 4,1 млн жителів Німеччини сповідують іслам. Переважна більшість серед них складають турки (більше 70%). Крім турків у Німеччині багато мусульман - уродженців Північної Африки, колишньої Югославії, а більше 150 тис. Мусульман є етнічними німцями.

Досить серйозні дилеми для Європи створили розпад багатонаціональної Югославії та почалася там громадянська війна. Югославський криза навіч продемонстрував факт відсутності єдності країн - членів ЄС у підході до вирішення міжнародних проблем, у тому числі і в самій Європі. Їх позиції і дії відносно громадянської війни в Югославії були настільки некоординованими, що у багатьох спостерігачів виникли сумніви в здатності європейських держав діяти єдиним фронтом навіть на власному континенті.

Час від часу на поверхню виходять досить серйозні розбіжності і протиріччя між країнами - членами ЄС з тих чи інших важливих питань світової політики. Мова не в останню чергу йде про питання зовнішньої політики і оборони. Узгодження спільних інтересів у цій області як і раніше стикається з великими труднощами. У процесі здійснення спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (СЗБП) вага виразніше став виявлятися ряд негативних чинників, що перешкоджають її реалізації: відсутність політичної єдності, труднощі зі створенням механізму прийняття рішень, складні бюджетні процедури і т.д.

Постало питання про характер взаємин між ЄС та його військовим компонентом - Західноєвропейським союзом, уточненні місця і ролі останнього як силовий європейської опори НАТО і одночасно самостійного оборонного компонента ЄС. Не визначена спільна позиція по формуванню єдиної системи європейської безпеки.

Так, Фінляндія і Швеція виступають за покладання на ЗЄС суто гуманітарних функцій, таких як виконання миротворчих операцій і дозвіл кризових ситуацій у відповідності з міжнародним мандатом. За НАТО залишаються функції гаранта захисту у разі реальної загрози безпеці країн - членів блоку. Франція і Німеччина пропонують компромісний варіант, який передбачає використання НАТО для виконання завдань гуманітарного характеру. Цей варіант передбачає злиття в кінцевому підсумку ЗЄС з ЄС.

Іншої точки зору дотримується Великобританія, яка вважає за необхідне збереження відносної самостійності ЄС і ЗЄС, в результаті чого ЄС може лише просити ЗЄС діяти на підтримку його політичних рішень. Цієї позиції підтримуються Нідерланди і Португалія, які побоюються, що посилення ЗЄС в якості оборонної складової ЄС може мати своїм результатом підрив атлантичної солідарності і послаблення ролі НАТО.

При цьому підкреслюється ідея про те, що з питань оборони ЗЄС повинен продовжувати пошук нових форм співпраці з ЄС, НАТО, ОБСЄ. До того ж Великобританія не налаштована обговорювати ядерні аспекти європейської оборони в рамках ЄС. У той же час з приходом до влади у Франції Н. Саркозі почався процес повернення цієї країни у військову організацію НАТО, з якої вона за ініціативою президента Ш. Де Голля вийшла в 1966 р

Не можна не згадати і той факт, що Ірландія, Швеція, Австрія, Фінляндія не є членами НАТО, а Данія, Ірландія та Греція не входять до складу ЗЄС. Члени НАТО Ісландія, Норвегія і Туреччина не входять до ЄС і є лише асоційованими членами ЗЄС. Слід врахувати, що повноправним членом ЗЄС може бути тільки член НАТО.

Найбільш серйозні протиріччя між країнами - членами ЄС виникли при оцінці наслідків терористичних актів у США 11 вересня 2001 р Одностайно засудивши ці акти, різні країни зробили з них різні висновки. Ще більш разючими ці розходження виявилися в підході до американської агресії в Іраку. Якщо Великобританія та Іспанія стали відданими союзниками США, то Франція і Німеччина виступили в Раді Безпеки ООН проти проекту резолюції США і Великобританії. Слід врахувати і те, що після терористичних актів у Мадриді 11 березня 2004 і перемоги на чергових парламентських виборах соціалістичної партії Іспанія також відмовилася від підтримки американської агресії і вивела свій військовий контингент з Іраку.

Труднощі і проблеми, що стоять на шляху подальшого вдосконалення інститутів, що забезпечують єдність європейських народів, особливо наочно оголилися під час світової економічної кризи. У питаннях пошуків шляхів виходу з кризи керівники кожного з окремо взятих держав захищали насамперед свої національні інтереси, часто відсуваючи на задній план загальноєвропейські.

Завершуючи розділ, у дещо іншій формі слід повторити висновок, суть якого полягає в тому, що Європа, охоплювана кордонами ЄС, служить в якості однієї з ключових несучих конструкцій нового поліцентричної світопорядку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук