Навігація
Головна
 
Головна arrow Політологія arrow Геополітика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Причини і наслідки розширення НАТО

Каменем спотикання для відносин членів ЗЄС як між собою, так і з Росією, та й з усім іншим світом стало питання про розширення НАТО. Північноатлантичний альянс був задуманий передусім як військово-політичний союз, що становить військово-силову опору одного з двох полюсів біполярного світу. Його віссю були не тільки сила, а й ідеологія. У цьому сенсі НАТО охоплювала весь так званий вільний світ.

Після Другої світової війни зближення Західної Європи та Північної Америки відбулося не тільки через загрозу радянського вторгнення, по і в силу більш широкого комплексу проблем. По закінченні війни керівники європейських країн опинилися в ситуації, яка характеризується розпадом імперій і міжнародної торгівлі, загрозою економічного і соціального хаосу, крахом грошової системи, зростанням впливу радикальних ідеологій, нестачею продуктів харчування і т.д. У відповідь на це було створено безліч взаємно переплітаються, що суперечать один одному, дублюючих один одного інститутів, які в сукупності склали щось на зразок інституційної версії гнучкого реагування на складні й різноманітні проблеми. Саме в цьому руслі була створена НАТО.

Із закінченням холодної війни вона опинилася в зовсім іншій стратегічної ситуації. Так, до закінчення холодної війни НАТО являла собою єдиний ефективний інструмент, здатний протистояти військової могутності СРСР. Тепер же ця задача втратила свою актуальність. Як кажуть, організації створюються, по суті, не самими державами - учасницями цих організацій, а їх ворогами. У цьому твердженні є частка істини в тому сенсі, що союзи, блоки, організації виникають в силу наявності певної загрози або виклику їх учасникам. Історія являє нам безліч прикладів, які демонструють, що коаліції, які здобули перемогу у війні, розпадаються мало не на наступний день після перемоги. Чому цю долю повинна уникнути НАТО?

У розпал так званих "оксамитових" революцій, але до розпаду Радянського Союзу автори паризької Хартії для нової Європи 1990 бачили своє завдання в тому, щоб забезпечити умови для об'єднання розколотого континенту шляхом поступового зближення Сходу і Заходу.

У листопаді 1991 р на сесії Ради НАТО у Римі було прийнято "Нова стратегічна концепція НАТО", згідно з якою був введений принцип меншої залежності від ядерних озброєнь.

У 1993 р позначилися нові тенденції і акценти в підходах до вирішення даної проблеми. Верх взяла точка зору, яка передбачала поступову інтеграцію країн Центральної та Східної Європи в західні структури, насамперед структури НАТО. Так, Копенгагенська сесія ЄС в червні 1993 прийняла рішення про вступ цих країн у союз, коли вони будуть відповідати відповідним критеріям. 1993-1994 рр. стали переломними і в питанні про розширення НАТО за рахунок країн - членів колишнього Варшавського пакту. На своїй січневій зустрічі у верхах в 1994 році НАТО відкрито декларована цю мету, оприлюднивши одночасно програму "Партнерство заради миру". Під час свого візиту до Варшави липні 1994 р Б. Клінтон заявив, що відтепер розширення НАТО - це не питання про те, чи відбудеться воно чи ні, а про те, як і коли воно відбудеться.

У вересні 1995 р Рада НАТО за підсумками внутрішньої дискусії взяв документ, в якому були визначені умови і механізми розширення блоку. 28 вересня того ж року документ був офіційно представлений країнам Центральної та Східної Європи, а також Росії. У відповідності з цими умовами нові держави передбачалося допустити до альянсу поступово, а рішення приймати по кожній країні окремо, виходячи з оцінки міцності демократичних інститутів в цій країні, а також її бажання і здатності виконувати вельми серйозні зобов'язання, пов'язані з членством в НАТО. Документ передбачав синхронізацію прийому претендентів до альянсу з їх вступом до ЄС і ЗЄС. Результатом такого радикального курсу керівників провідних західних держав стало поглинання НАТО країн - колишніх членів Варшавського блоку та її просування до кордонів Російської Федерації.

Існують потужні сили, які кровно зацікавлені в збереженні Альянсу та будуть вживати всіх заходів для недопущення його розпуску. Позначається дію якогось закону самозбереження і самовідтворення, визначального сутність і діяльність будь-якої організації. Одним із шляхів прояви цього закону є процес розширення. У даному сенсі не є винятком і НАТО.

Благоприятствующим цього обставиною стало те, що східноєвропейські країни, що придбали фактичну національну незалежність з розпадом СРСР і східного блоку, вступили на європейську авансцену в якості самостійних і активних суб'єктів міжнародних відносин. У їхніх очах входження в НАТО - це, по суті, питання про затвердження насамперед у власних очах своєї європейської ідентичності, а також питання про інтеграцію в економічні та політичні структури ЄС.

Причинами, що підштовхують східноєвропейські країни в обійми НАТО, є не тільки привид СРСР, але і примари імперій минулого (Османської, Німецької, Австро-Угорської, Російської), для яких ці країни служили в якості арени суперництва або ж розмінної монети у великій геополітичній грі, були об'єктом торгу.

Тут в дію вступає психологічний фактор: імперій вже немає, в тому числі і Радянської, але їх тіні і примари залишилися.

Разом з тим багато європейців бачать в Північноатлантичному альянсі засіб запобігання ренаціоналізації політики безпеки в Європі. Ця проблема особливо актуальна в світлі кривавих подій у колишній Югославії. НАТО розглядається в якості гаранта європейської, та й не тільки європейської, безпеки, збереження американського політичного і військової присутності в Європі. США на сьогоднішній день залишається необхідним компонентом європейської балансу сил. А Північноатлантичний альянс являє собою основу військово-стратегічного партнерства США і Європи. США - це одна з двох головних опор НАТО, і очевидно, що у разі їх відходу з Європи ця опора сама собою зруйнується.

В очах керівників низки європейських країн НАТО являє собою ідеальний інструмент контролю над об'єднаною Німеччиною. На їхню думку, Німеччина, надана сама собі, може становити велику небезпеку для сусідів, ніж в рамках НАТО, під загальним контролем. З цієї точки зору інтерес представляє позиція Г. Кіссінджера, який писав: "Ніхто не зацікавлений в тому, щоб Німеччина і Росія сприймали один одного як свого головного партнера в політиці. Якщо вони занадто зблизяться, то виникне загроза гегемонізму, якщо ж вони посваряться, то залучать світ в ескалацію кризи "1.

Одним з важливих аргументів на користь прийняття нових членів у НАТО стала теза про прагнення союзників розширити демократію па Схід Європи. Б. Клінтон, який зіграв ключову роль у просуванні ідеї розширення НАТО, вважав, що альянс здатний зробити для Східної Європи те, що він раніше зробив для Західної Європи: запобігти поверненню до локальних конфліктів і зміцнити демократію проти майбутніх загроз.

Як стверджував колишній заступник державного секретаря США С. Телботт, розширення НАТО дасть додаткові стимули для зміцнення демократичних інститутів, лібералізації економічних систем, поваги прав людини та забезпечення цивільного контролю над збройними силами в державах Центральної Європи і колишнього Радянського Союзу.

Багато спостерігачів звертали увагу на той факт, що першими в списках претендентів на членство стояли якраз країни, для яких характерна стабільність, -Польща, Угорщина та Чехія, аж ніяк не обтяжені етнонаціональними конфліктами і територіальними суперечками. Це якраз ті країни, які традиційно орієнтувалися на Захід, і не було ніяких підстав припускати, що у разі неприйняття до альянсу вони раптом знову звернуть свій погляд до Сходу.

Серед причин, що зумовлюють розширення альянсу, важливу роль відіграє зацікавленість політичних і бюрократичних кіл у збереженні цієї організації як роботодавця та отриманні вигідних замовлень.

Інакше кажучи, в силу цілого комплексу причин в осяжній перспективі НАТО збережеться як істотного фактора світової політики і, відповідно, Росія повинна прийняти це як реальність, з якою треба рахуватися.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук