Навігація
Головна
 
Головна arrow Політологія arrow Геополітика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Тенденції до нормалізації відносин у регіоні

Країни регіону неодноразово робили спроби до зближення і врегулювання відносин. Так, в лютому 1999 р відбулася зустріч прем'єр-міністрів Індії та Пакистану А. Ваджпаі і Н. Шаріфа в Лахорі, за підсумками якої була прийнята лахорскій декларація, в якій проголошувалися принципи мирного співіснування двох держав, заходи щодо запобігання збройних конфліктів, розвитку добросусідських зв'язків і т.д. Однак ці принципи виявилися лише нічого не значущими обіцянками, оскільки незабаром після підписання декларації пакистанські війська здійснили вторгнення на контрольовану Індією територію в районі Каргіл, що закінчилося військовою поразкою Пакистану. На перевірку неспроможними виявилися і запевнення керівників Індії та Пакистану про готовність до зближення, які вони давали один одному в індійському місті Агра в 2002 р

На початку 2004 р президент Пакистану П. Мушарраф і прем'єр-міністр Індії А. Б. Ваджпаї прийшли до згоди з питання про початок переговорів по всьому спектру двосторонніх відносин, включаючи кашмірську проблему. Однак при всій важливості цих переговорів було б передчасно очікувати від них скільки-небудь серйозних зрушень у відносинах між двома країнами. Занадто складний і заплутаний клубок протиріч, які вже понад півстоліття затьмарюють відносини між ними, протиріч, які не раз приводили до збройних конфліктів. До того ж у кожній з цих країн існує потужна внутрішня опозиція, виступаюча проти їх зближення.

Питання зближення актуальний також стосовно Китаю та Індії. Немаловажним подразником у відносинах між цими країнами стала проблема розповсюдження ядерної зброї. При існуючі розбіжності між двома державами було природно, що Індія дуже болісно реагувала на випробування Китаєм ядерного пристрою у вересні 1964 і приступила до розробки власної ядерної програми для забезпечення військового паритету з КНР: в 1974 р Індія вперше провела ядерні випробування, а в 1998 завершила роботи зі створення ядерної бомби.

Прикладом Індії послідував і Пакистан, який кілька тижнів потому після закінчення індійської серії ядерних вибухів провів шість своїх. В результаті після 30 років дії Договору про нерозповсюдження ядерної зброї де-факто з'явилися дві нові ядерні держави.

Поступово все більш виразно виявлялася тенденція до усвідомлення Китаєм та Індією безперспективності продовження прикордонного протистояння і тим більше збройної конфронтації. Ставала очевидною необхідність пошуку взаємоприйнятного компромісу. Перші реальні результати в цьому напрямку були отримані в 1993 р, коли в ході візиту в Китай тодішнього прем'єр-міністра Індії Нарасімха Pao було підписано Угоду про підтримку миру і спокою в прикордонних районах уздовж лінії фактичного контролю.

Головне значення даної угоди складалося у відмові сторін від застосування сили або загрози силою вирішити територіальні проблеми. У 1996 року під час візиту до Індії тодішнього голови КНР Цзяп Цземіня між двома країнами було підписано повноформатне Угода про створення заходів довіри у військовій області вздовж лінії фактичного контролю в районах китайсько-індійського кордону. Проте надалі (особливо після випробування Індією ядерної зброї в 1998 р) процес розв'язання прикордонно-територіальних протиріч помітно сповільнився.

У червні 2000 р відбувся державний візит президента Індії К. Р. Нарайяпана в Китай, в ході якого обидві сторони підтвердили взаємне прагнення до справедливого і розумного рішення всіх спірних прикордонних питань та ухвалили рішення про створення так званої "Групи видатних особистостей", у завдання якою було поставлено розробка шляхів розвитку двосторонніх відносин. В даний час ні Індія, ні Китай не зацікавлені у вирішенні прикордонного питання шляхом збройного конфлікту.

В останні роки має місце тенденція до зростання ваги і впливу Індії як потужної регіональної держави. Більш того, в політичних колах Заходу протягом останнього десятиліття поступово утвердилася думка щодо стабілізуючою ролі Індії в регіоні, що, безумовно, сприяло посиленню її зовнішньополітичних позицій. Треба відзначити, що Індія у все більш зростаючій мірі проявляла прагнення до перегляду деяких основоположних принципів своєї зовнішньої політики. Зокрема, було взято курс на розвиток відносин з США та країнами Європи, нормалізацію відносин з Китаєм, пошук нових партнерів і союзників серед країн світу, що розвивається. Були зроблені кроки з розвитку відносин у трикутнику Індія - Китай - Пакистан.

У 90-і рр. минулого століття але наростаючою розвивалися відносини між Китаєм і Японією. Різко зріс обсяг взаємної торгівлі та інвестицій Країни висхідного сонця в економіку Китаю. Помітно розширилися політичні контакти, зросла інтенсивність гуманітарних взаємодій між громадянами двох країн. Однак це не привело до зближення позицій двох країн з цілого ряду ключових питань.

Найбільш гострою у відносинах між Китаєм і Японією залишається тайванська проблема. У цьому питанні японське керівництво проводить проамериканський політичний курс, що, природно, не може влаштовувати Пекін, на думку якого поширення на Тайванський протоку японо-американського співробітництва в галузі оборони порушує суверенітет Китаю. Японія володіє власними інтересами на Тайвані, які обумовлені не тільки значним об'ємом взаємної торгівлі та масштабами японських інвестицій на острові, а й військово-стратегічними міркуваннями: у разі возз'єднання Тайваню Китай отримає можливість домінувати над життєво важливими транспортними комунікаціями Японії з країнами Південно-Східної Азії, а також з Індією та Європою.

У цьому плані важливе значення має територіальний спір щодо приналежності островів Сенкаку (кит. - Дяоюйдао). Серйозним подразником є також невирішеність питань про моральну та матеріальну компенсації збитку, нанесеного Японією Китаю під час Другої світової війни.

Японо-американський договір безпеки залишається основою і наріжним каменем японської зовнішньої політики. Разом з тим керівництво Країни висхідного сонця проголосило в якості головних завдань XXI ст. розвиток і розширення відносин із сусідніми країнами та сприяння регіональному співробітництву. В даний час Японія є активним учасником більшості регіональних організацій. Вона підтримує і активізує економічні зв'язки і політичний діалог з країнами АСЕАН, КНР, Індією. Особливо динамічно розвиваються відносини з Індією, що не в останню чергу пояснюється прагненням обох сторін до приборкання надмірних, з їхньої точки зору, амбіцій Китаю на лідерство в азіатському регіоні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук