Перспективи регіонального співробітництва

Регіональне співробітництво в сфері безпеки в Східній Азії набирає всезростаючі темпи. Початок цього процесу було покладено в 1967 р зі створенням Індонезією, Малайзією, Філіппінами, Сінгапуром, Таїландом і існуючим у той час Південним В'єтнамом Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). У Балійском договорі, підписаному главами держав Асоціації в 1976 р на індонезійському острові Валі, позначені принципи забезпечення миру і співробітництва її країн-членів. У 1984 р після отримання незалежності від Великобританії до АСЕАН приєднався Бруней, а в 1995 р се членом став В'єтнам. У 1997 р ряди цих країн доповнили Лаос і Бірма. До теперішнього часу АСЕАН стала вельми впливовою міжнародною організацією в усьому Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Головні цілі цієї організації - розвиток економічного, соціального, культурного та інших видів співробітництва країн - членів АСЕАН, сприяння встановленню миру і стабільності в Південно-Східній Азії. АСЕАН зіграла важливу роль в соціальному і економічному розвитку зазначених країн, сприяла зростанню їх політичного впливу в регіоні. Останнім часом намітилася тенденція до активізації діяльності АСЕАН. Деякі її лідери висловлюють думку про необхідність регіонального співробітництва в галузі оборони.

Однак тут відсутня загальний культурний, ідеологічний та історичний досвід, характерний для Західноєвропейського союзу чи Заходу в цілому. Ще більш важливо те, що немає загальної для всіх членів загрози. Успіхи, досягнуті АСЕАН, - відносні мир, стабільність і безпека - все ще не складають основу для більш широкого військового співробітництва. Швидше, вони дозволяють кожній державі йти власним шляхом.

Можна констатувати, що в регіоні поки що відсутні хоча б контури колективних механізмів спільного попередження криз і реагування на них, не відпрацьована модель миротворчості. Держави Східної Азії практично не готові до спільних відповідям на можливі непередбачувані ускладнення військово-політичної ситуації по яким би то не було причин. У цьому відношенні розвиток військово-стратегічної ситуації в регіоні за багатьма параметрами помітно відрізняється від ситуації на євроатлантичному напрямі.

У політичній свідомості керівників більшості азіатських держав не без певних підстав превалює переконання в тому, що європейський досвід не відповідає особливостям та реаліям сучасних міжнародних відносин в Азії. Тому тут поки що не простежується які б то не було ознаки формування системи безпеки але типу ОБСЄ. Важливим перешкодою на шляху регіональної інтеграції є висока динаміка відбуваються процесів і подій, етнонаціональні, конфесійні та інші відмінності, поєднання декількох типів культур, соціально-політичних систем та ін.

В цілому відродження азіатського самосвідомості багато в чому стимулюється викликами з боку Європи і США. Кроки країн ЄС щодо створення єдиного ринку і США по формуванню північноамериканської зони сопроцветания, природно, породжують у керівників азіатських країн прагнення до консолідації. Так, заклик колишнього прем'єр-міністра Малайзії М. Мохамеда створити Східноазіатський економічна рада можна розглядати в чому як реакцію на інтеграційні тенденції в Західній Європі та Північній Америці.

Вже створені такі впливові організації, як APEC - Міжурядова конференція по Азіатсько-Тихоокеанському економічному співробітництву (форум, організований в 1989 р країнами Азії та Північної Америки); Рессию - Тихоокеанський рада економічного співробітництва; РВЕС - Економічної рада басейну Тихого океану; АТЕС - Азіатсько-Тихоокеанський економічний рада та ін. Обговорюються грандіозні проекти економічної інтеграції Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР), який розглядається як виклик об'єднаній Європі і північноамериканської зону вільної торгівлі. Країни регіону, складові свого роду Східноазіатський "концерт держав", прагнуть взяти активну участь у формуванні нового світового порядку і зайняти в ньому гідне місце.

Показово, що вже міста регіону (Токіо, Сінгапур, Гонконг, Шанхай та ін.) Продовжують відвойовувати позиції у таких визнаних фінансово-економічних центрів, як Лондон, Нью-Йорк, Париж. Враховуючи ці реальності, колишній прем'єр-міністр Японії Я. Накасоне і його колеги виступили з пропозицією розширити цю концепцію в напрямку створення "Тихоокеанського економічного та культурного дому".

Але чи дає все сказане підставу для висновку, що на зміну американському століттю приходить японський або азіатсько-тихоокеанський століття? Неупереджений аналіз наміченої розстановки сил у рамках світового співтовариства дозволяє укласти, що сама постановка питання в такій формі страждає неприпустимими спрощенством і схематизацией, що не враховують нові світові реальності, які неможливо пояснити в традиційних поняттях і категоріях.

А реальності полягають у тому, що Східна Азія вже стала (або, у всякому разі, стає) рівновеликої Заходу несучою конструкцією світової спільноти, і ця її роль в осяжній перспективі, як показують тенденції розвитку регіону, буде неухильно зростати.

При цьому, відкидаючи можливі дозвільні думки про жовтою або іншої небезпеки для Заходу, ми з усією серйозністю повинні усвідомити, що індивідуалістична парадигма якщо повністю не вичерпала свої творчі потенції, то, у всякому разі, втратила своє колишнє повну перевагу над органічної парадигмою. Мабуть, XXI століття буде століттям тих народів і культур, які зуміють досягти оптимального синтезу індивідуалістичного і органічного, західного і східного почав.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >