Навігація
Головна
 
Головна arrow Політологія arrow Геополітика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Відносини мусульманських країн з неісламським світом

У відносинах з державами неісламського світу мусульманські держави прагнуть встановити двосторонні взаємовигідні економічні, політичні та інші зв'язки. Вплив мусульманського світу вони у все більш зростаючій мірі пов'язують не стільки з діяльністю різного роду ісламських організацій, скільки з активністю економічних і політичних об'єднань, таких як ОПЕК, група 77, Рада арабського співробітництва, РСАДПЗ, Союз арабського Магрибу та ін.

У цьому плані особливо показовий зовнішньополітичний курс ісламської Республіки Іран. На словах офіційні особи цієї країни всіляко підкреслюють, що у своїй зовнішній політиці Іран віддає пріоритет відносинам з мусульманськими державами, потім - з країнами світу, що розвивається, і лише після цього - з усіма іншими країнами.

Вельми сприятливо розвиваються взаємини Ірану з Росією. Важливим їх напрямком є військово-технічне співробітництво. Однак у цій області, так само як і в питанні про будівництво АЕС в Бушері, Росія стикається з потужною протидією США. Чи не послаблюється тиск на Іран, що виражається у звинуваченнях, ніби його керівництво здійснює програму створення зброї масового ураження і засобів її доставки. У зв'язку з цим на адресу російських установ також лунають звинувачення в порушенні режиму нерозповсюдження технологій подвійного призначення. У цьому ж руслі слід розглядати налаштованість іранського керівництва на налагодження тісних економічних і політичних зв'язків з Китаєм.

Монархи Саудівської Аравії постійно підкреслюють, що пріоритетом зовнішньої політики королівства є досягнення ісламської солідарності і арабської єдності. На практиці ж в основі зовнішньої політики королівства лежить політичний реалізм і прагматизм. Про це, зокрема, свідчить той факт, що Саудівська Аравія входить до числа найвідданіших союзників США. Така позиція цілком зрозуміла, якщо врахувати, що близько 95% зовнішньої торгівлі Саудівської Аравії припадає на країни Заходу. Проте присутність в цій країні американських військ, по суті справи, перетворило її в один з головних об'єктів атак терористів.

Не настільки безхмарними виглядають відносини Вашингтона зі своєю традиційною союзницею в особі Туреччини. Ці відносини у все більш зростаючої ступеня захмарюються загостренням курдської проблеми, викликаним відкрилися перед курдським населенням Іраку можливостями отримати самостійність аж до створення свого де-факто незалежної національної держави. Показово, що під час агресії проти Іраку в березні 2003 р Туреччина не дозволила американським військам пройти через свою територію і відкрити проти С. Хусейна другий фронт на півночі Іраку. Це цілком зрозуміло, якщо врахувати, що американо-британська агресія створила досить серйозні проблеми для єдності Туреччини.

Розвиток подій в цьому напрямку неминуче викликало б ланцюгову реакцію і поставило під питання територіальну цілісність не лише Туреччини, а також Ірану та Сирії, де курди становлять значну частину населення. Інакше кажучи, будь-яка ескалація курдського руху за незалежність здатна викликати далекосяжні зміни, чреваті широкомасштабної перекроюванням політичної карти регіону.

Можна констатувати неоднозначність позицій мусульманських країн у відносинах як із Заходом в цілому, так і з США та Ізраїлем зокрема. Так, Єгипет на відміну від багатьох арабських країн має дипломатичні відносини з Ізраїлем. На саміті Ліги арабських країн в Бейруті в 2002 р була схвалена ініціатива Саудівської Аравії, суть якої полягала в готовності арабських держав піти на нормалізацію відносин з Ізраїлем. В якості умов такого визнання ставилися звільнення ізраїльтянами територій, окупованих ними в ході війни 1967 р створення незалежної палестинської держави зі столицею в Єрусалимі та ін. Ця позиція була підтверджена на саміті ЛАД, що відбувся в березні 2005 р в столиці Алжиру. При всіх можливих тут застереженнях досить інтенсивно розвиваються відносини Туреччини з Ізраїлем.

У зв'язку з російсько-чеченським конфліктом у політиці більшості країн мусульманського світу (незважаючи на риторику про мусульманську солідарності) на офіційному рівні не простежувалися скільки-небудь помітні прочеченская тенденції. Уявний парадокс полягає в тому, що радикальне керівництво ісламської Республіки Іран в обох чеченських війнах не висловило (у всякому разі, відкрито і офіційно) підтримку північнокавказьким моджахедам.

Висловлюючи подібну позицію, керівництво ОВК вустами міністра закордонних справ Ірану Харразі заявило, що чеченський конфлікт - це "абсолютно внутрішньоросійська константа, відносно якої недозволено втручання ззовні". Експерти ОВК не знайшли в цій кризі якого б то не було релігійного аспекту, не кажучи про попрання міжнародно-правових норм.

Зближення шиїтської-ісламського Ірану з григоріанської Вірменією на противагу альянсу шиїтського Азербайджану та сунітської Туреччини говорить про переоцінку конфесійного чинника у відносинах між державами в сучасному світі. У той же час християнський Захід через вуглеводневих ресурсів проявляє більше інтересу до мусульманського Азербайджану, ніж до більш бідної в ресурсному відношенні християнської Вірменії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук