Навігація
Головна
 
Головна arrow Історія arrow Історія історичного знання
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Загальна історія

У процесі пізнання історик завжди вибирає масштаб і ракурс вивчення предмета. Такий вибір передбачає певну інтерпретацію історичного минулого.

В історіографії є чимало дослідів написання "великих" історій, які, за задумом їх авторів, охоплюють різні аспекти людського буття у світовому історичному просторі та часі. З глибокої давнини, коли складалися основи історіописання, і аж до теперішнього часу вчені не залишають надій уявити історію людства в цілісному вигляді. Грандіозність завдань і явна неможливість виконання такого проекту аж ніяк не можуть служити перешкодами для тих, хто зважився писати загальну (світову) історію.

Ідеї створення історії всього людства знайшли своє вираження в працях античних авторів. Проте пошуки для неї єдиних підстав в кінцевому рахунку приводили до написання історії народів Середземномор'я, "зразковим" центром якого був еллінський світ. Саме за його мірками розглядалася життя "варварської" окраїни.

У європейській середньовічній культурі досліди створення загальної історії були пов'язані з намірами християнських вчених (Євсевія Кесарійського, Аврелія Августина, Ріхер Реймського та ін.) Обгрунтувати ідею безперервності і цілісності минулого, сьогодення і майбутнього людського роду на основі Старого і Нового Завіту. У такому вигляді загальна, або світова, історія поставала як процес руху народів від варварства (язичництва) до християнства. Центром християнської історії по Божественним планом був "богообраний" народ, минуле ж "варварів", або "іновірців", цілком підкорялося логіці загальної історії з властивим їй універсальним миропорядком.

У новий час, у міру формування раціоналістичної наукової картини світу, схеми загальної історії, що пропонувалися послідовниками гуманістів наприкінці XVI-XVII ст. (наприклад, Боденом, Боссюе, Рейлі та ін.) і філософами у XVIII ст. (Вольтером, Монтеск'є, гібонів та ін.), Мали на увазі існування цілісного всесвітньо-історичного процесу на інших підставах - через розвиток світового духу або прогрес універсального розуму. У таких концепціях центром людства ставала Європа, відповідно до "зразковим" історичним досвідом якій розглядався минуле народів інших регіонів. Цей европоцентрістскій принцип написання загальної історії (незважаючи на його критику самими дослідниками) в зміненому вигляді був успадкований професійної історіографією XIX - першої половини XX ст.

У XIX ст. в Європі завершувалися процеси становлення національних держав. У зв'язку з цим стала розглядатися можливість створення єдиної загальної історії, своєрідного кінцевого продукту праці вчених, який був би написаний в результаті ретельної наукової розробки та узагальнення національних історій. Таку позицію, наприклад, займав Леопольд фон Ранке, який бачив у написанні загальної історії здійснення ідеалу (Божественного плану); цей ідеал опинявся досяжний допомогою всеосяжного дослідження взаємовідносин націй, мов, громадянських інститутів, релігій, причин і наслідків воєн та ін.

На рубежі нового і новітнього часу концепції загальної історії стали втрачати привабливість. Частково це було пов'язано з суспільними очікуваннями і потребами в розробці концепцій національно-державних і локальних історій. Однак були й інші, внутрішні причини, які спонукали вчених у міру професіоналізації історіографії поступово зміщувати дослідницькі інтереси в інші сфери. У їх числі - зростання спеціалізації історичного знання, формування таких самостійних областей, як політична, економічна, соціальна, культурна історія. У пояснювальний апарат дисципліни міцно увійшли поняття "культура" і "цивілізація", за допомогою яких виявилося можливим розглянути історію людства в новому масштабі та інших ракурсах.

Застосування культурно-історичного підходу до національної, регіональної та локальної історії в роботах Я. Буркхарта, К. Лампрехта, Й. Хейзінги, М. І. Кареєва, Л. П. Карсавіна та інших відомих істориків-професіоналів другої половини XIX - першої третини XX в. помітно вплинуло на концепції загальної історії. Уявлення істориків про зміст і динаміці всесвітньо-історичного процесу помітно ускладнилися.

Важливе значення для перетворення змісту і вигляду загальної історії мала розробка концепцій локальних цивілізацій як складних суспільств, що володіють протяжністю в історичному часі і просторі (Н. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, К. Ясперс та ін.). Такі концепції сприяли ослабленню принципів європоцентризму і лінійного прогресу в "великих" теоріях історії людства.

У середині XX ст. концепції загальної історії були помітно оновлені і підкріплені громадськими теоріями модернізації, економічного зростання. Роль зразка історичного, соціально-політичного, культурного розвитку в них як і раніше виконували країни Заходу. Однак у нових спробах написання загальної історії простежувалося прагнення не тільки включати в світові процеси історичний досвід не-західних регіонів, а й представляти його невід'ємною частиною цілого. Загальна історія будувалася на підставах модернізаційної схеми, згідно з якою суспільство мало три форми: доіндустріальну (традиційну), індустріальну, постіндустріальну.

У другій половині XX ст., Коли відбулися якісні зміни у світовій економіці, політиці і культурі, а також у самому розумінні науки, інформації, природи суспільного і гуманітарного пізнання, ідеї написання загальної історії стали поступатися місцем новим теоріям всесвітньої (міросістемного) історії (Ф . Бродель, І. Валлерстайн, У. Макніл та ін.). Громадська критика лінійного ходу всесвітньо-історичного процесу і універсальних суспільних законів, відповідно до яких історики писали "великі" історії людства, сприяла перегляду самих уявлень про всемирности, ролі європейських і західних "зразків" для інших регіонів і народів світу. У концепціях нової всесвітньої (міросістемного) історії, докорінно відмінних від звичних схем лінійного розвитку і прогресу, затверджуються принципи взаємозалежності різних історико-культурних світів.

У той же час усвідомлення світовою спільнотою економічного, політичного, інформаційного єдності сучасного світу (виразимого в процесах глобалізації) породило потребу в написанні глобальної історії, концепція якої відрізнялася від сформованих універсалістських концепцій загальної і національно-державної історії. Разом з тим поборники глобальної історії, використовуючи багато побудов "міросістемщіков", не прагнуть, тим не менш, акцентувати увагу на ідеї полікультурності. У глобальній історії ця ідея підпорядкована пошуку чорт єдності, схожості різних народів, що живуть в різних регіонах Землі. Прагнення побачити велике в малому дає фахівцям в області макроісторії можливість по-новому інтерпретувати зміст звичних понять "Європа", "Латинська Америка", "Африка", "християнський світ", "ісламський світ", "людство" та ін., Їх ролі у всесвітньому історичному процесі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук