Преморбидно-особистісні особливості формування Соматонозогнозия

Соматонозогнозия - це психологічна характеристика соматичного здоров'я, яка визначається змістом відносини людини до свого здоров'я і є результатом взаємодії особистості, хвороби і ситуації, пов'язаної з нею.

Визначальна роль у становленні Соматонозогнозия грає сама особистість з притаманними їй особливостями біологічного, психологічного та соціально-психологічного рівня. Особистісні особливості, відповідно, сприяють або перешкоджають реабілітації та адаптації хворого.

Біологічний рівень розгляду особистості передбачає аналіз насамперед фізіологічних показників реагування на хворобу: стійкості організму і його окремих систем до перенесення екстремальних умов життєдіяльності, специфіки функціонування сенсорних систем, особливостей розвитку опорно-рухової та м'язової системи, а також сили, рухливості і врівноваженості нервових процесів.

Психологічний рівень особистісного аналізу стосується переважно психічних пізнавальних процесів, психічних властивостей і станів, емоцій і волі хворого. Пізнавальні процеси виступають в цьому випадку первинними регуляторами поведінки, психічні властивості визначають якісно-кількісні характеристики реагування на хворобу і беруть участь у формуванні відносин особистості. Психічні стани, у свою чергу, виступають загальним тлом протікання психічних процесів і психічних властивостей, що проявляється в бадьорості або пригніченості, радості або смутності індивіда.

Соціально-психологічний рівень дає можливість проаналізувати зв'язку особистості з оточуючими і суспільством в цілому. На цьому рівні йде активний процес формування соціальних потреб, інтересів, мотивів і установок, тобто індивідуальна соціалізація людини. Сутність індивідуальної соціалізації полягає у формуванні внутрішнього світу людини, виробленню системи соціальних відносин і загальної лінії поведінки по відношенню до складається дійсності і самому собі.

У найзагальнішому вигляді можна сказати, що біологічний рівень аналізу особистості характеризує сенсологіческій етап становлення інвалідності, психологічний рівень більшою мірою пов'язаний з оцінним етапом, а соціально-психологічний рівень аналізу проявляє себе на етапі формування відношення хворого до своєї хвороби.

Особистісні реакції на соматичні страждання

Особистісні реакції на соматичні страждання можна класифікувати наступним чином: нормосоматонозогнозіі, гіперсоматонозогнозіі, гіпосоматонозогнозіі, діссоматонозогнозіі.

Нормосоматонозогнозіі - це такий тип особистісного реагування на соматичне страждання, при якому хворий правильно оцінює свій стан і перспективу, його оцінки збігаються з трактуванням лікарів, ставлення до хвороби адекватне і хворий позитивно ставиться до лікування (діагностичним і реабілітаційним процедурам). Хворі даної групи представлені двояким чином: одні виявляють активність у боротьбі з хворобою, прагнучи знайти найбільш оптимальний вихід зі сформованої ситуації, подолати її або пристосуватися до неї. Хворі з нормосоматонозогнозіей до хвороби зазвичай сильні, врівноважені і гармонійні особистості. Інші хворі відрізняються зниженням активності, нездатністю подолати негативні переживання, виступаючи в ролі пасивно-споглядального спостерігача. При цьому оціночні симптоми переважають над сенсологіческімі.

Гіперсоматонозогнозіі - це такий тип особистісної реакції на соматичне страждання, при якому хворі схильні переоцінювати значущість окремих симптомів і захворювання в цілому, їх наслідків, що не відповідає об'єктивній небезпеки клінічної картини. Така гіперактуалізація, афективна забарвленість хворобливих явищ призводить до концентрації уваги і зусиль людини, спрямованих на одужання. Переоцінка значущості захворювання може виражатися в уявленнях і вітальної загрозі, небезпеки обмеження (втрати) можливості професійно-трудової та громадської діяльності, а також гіпертрофованої оцінкою етичних, естетичних та інтимних компонентів наслідків хвороби. В одних випадках типові елементи тривоги, паніки, зниження настрою, прикутості думки до хвороби. Хворі кидаються у пошуках більш кваліфікованого, на їхню думку, лікаря; набувають новітні лікарські препарати; посилено читають спеціальну літературу по своїй хвороби. В інших випадках має місце зниження настрою, але без нальоту тривожності, апатичності та монотонності. Стверджуючи безцільність лікувально-реабілітаційних процедур, хворі, тим не менш, пунктуально виконують усі приписи фахівців і медикаментозне лікування.

Гіпосоматонозогнозіямі називають такий тип особистісного реагування на соматичне захворювання, при якому виявляється недооцінка людиною тяжкості і серйозності хвороби, її окремих ознак або симптоматики в цілому. Така недооцінка проявляється у висловлюваннях, твердженнях, уявленнях та поведінці.

Діссоматонозогнозіей називають своєрідну форму захисної психологічної реакції, коли при формальному усвідомлювати і захворювання воно фактично ігнорується в поведінці хворого. Як правило, має місце невизнання хвороби при слабкій виразності об'єктивних ознак, що таять у собі загрозу для здоров'я і навіть життя хворого. Страх наслідків захворювання веде до витіснення зі свідомості думок про хворобу, особливо коли намічається перспектива несприятливого результату в процесі соціальної взаємодії. Зовнішні ознаки такої поведінки хворого виявляються в прагненні заперечувати сам факт захворювання і відсутності бажання обговорювати хворобливі симптоми.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >