Навігація
Головна
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія і методологія науки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Логічна структура гіпотетико-дедуктивних систем

Аналіз методології фізики показує, що гіпотетико-дедуктивний метод почав застосовуватися в природознавстві ще в XVII ст. Логіка зацікавилася цим методом лише в XIX ст.

Традиційна логіка обмежувалася вивченням найзагальніших принципів гіпотетичних умовиводів і майже зовсім не вникає алогічну структуру систем, використовуваних у розвинених емпіричних науках. Сучасна методологія емпіричних наук звертає увагу якраз на цю їхню особливість і розглядає кожну систему досвідченого наукового знання як гіпотетико-дедуктивну систему.

Нерідко гіпотетико-дедуктивні системи розглядаються в логіці як змістовні аксіоматичні системи, що допускають одну-єдину можливу інтерпретацію. Так, І. Ньютон називав свої принципи або закони механіки також аксіомами руху, маючи на увазі в тому числі єдиність їх інтерпретації.

Разом з тим в сучасній науці (і навіть в математиці) аксіоми допускають можливість різних конкретних інтерпретацій.

Наприклад, геометрія Евкліда протягом тривалого періоду вважалася єдино вірною теорією оточуючого нас фізичного простору. І. Кант висновки з евклідової геометрії звів навіть в ранг апріорного (переддослідні) знання. Однак після відкриття неевклідових геометрій такий підхід був визнаний помилковим. Неевклідові геометрії так само несуперечливі, як і геометрія Евкліда, тому з логічної точки зору вони всі однаково рівноцінні й припустимі в науці.

У тому випадку, коли абстрактним геометричним системам надається певна інтерпретація, такі абстрактні системи перетворюються на конкретні гіпотетико-дедуктивні системи, наприклад, фізичні. У цьому випадку засвідчити, яка з них краще відображає фізичні властивості простору, може тільки фізичний експеримент. Стосовно до неевклідової геометрії виявилося, що кожна з них знаходить своє підтвердження в експерименті та описує специфічні простору. Так, італійський математик Е. Бельтрамі в 1868 р зауважив, що геометрія на шматку площині Н. І. Лобачевського збігається з геометрією на поверхнях постійної негативної кривизни, простий приклад яких представляє псевдосфера - поверхня постійної негативної кривизни, утворена обертанням особливої кривої, так званої трактриса, близько її асимптоти.

Зміст гіпотетико-дедуктивного методу розрізняється залежно від специфіки наукового знання.

Так, досвідчені науки прагнуть до побудови інтерпретованих систем, в яких поняття і судження мають цілком конкретний сенс і зміст, які визначаються досліджуваної областю реального світу. У процесі математичного дослідження формуються абстрактні (позбавлені конкретизації) системи об'єктів. Ці об'єкти згодом можуть отримати найрізноманітніші інтерпретації, тому один і той же математичний апарат може використовуватися в самих різних науках: фізиці, хімії, біології, соціології та ін.

Г. І. Рузавин справедливо зазначає: "За своєю логічною структурі гіпотетико-дедуктивна система може розглядатися як ієрархія гіпотез, ступінь абстрактності яких збільшується в міру віддалення від свого емпіричного базису".

При такому розумінні на вершині піраміди, яку утворює гіпотетико-дедуктивна система, розташовуються саме ті гіпотези, при формулюванні яких використовуються найбільш абстрактні теоретичні поняття і судження. У силу цього гіпотези такого роду не можуть бути безпосередньо підтверджені фактами, тому наступний, нижележащий, рівень піраміди утворюють проміжні гіпотези, що забезпечують зв'язок між найбільш абстрактними гіпотезами і тими гіпотезами самого нижнього рівня, які можуть бути безпосередньо підтверджені фактами.

Чим вище рівень, на якому знаходиться гіпотеза, тим більше її "логічна сила". У свою чергу, чим більше логічна сила гіпотези, тим більша кількість наслідків можна вивести з неї, тим більше коло явищ вона може пояснити.

Можуть бути виділені різні групи (типи) гіпотетичних умовиводів (як практичної реалізації гіпотетико-дедуктивного методу) залежно від характеру посилок.

Першу групу складають проблематичні умовиводи, у яких як посилок виступають гіпотези або емпіричні узагальнення, які потребують перевірці їх істинності.

Друга група - умовиводи, посилки яких суперечать деяким тезам. Завдання таких умовиводів - не обгрунтовані істинність посилок, а показати їх неспроможність. Такого роду умовиводи широко використовуються при доказі від противного. Деякий теза допускається як помилкового. Тоді істинним буде суперечить йому тезу. З цієї тези (тобто контртез по відношенню до вихідного) виводять слідство. При істинності контртез слідство було б вірним, але воно виявляється невірним, що свідчить про хибність контртез. Тоді за законом виключеного третього укладають, що первинний теза повинна бути істинним.

Ще один варіант застосування умовиводів другої групи - приведення до абсурду, безглуздості (reduction ad absurdum). В даному випадку головне завдання - не обгрунтування, а спростування деякого тези. Спростовуваний теза тимчасово допускають істинним і виводять з нього слідство, яке виявляється абсурдним, тобто явно суперечить дійсності. Отже, й допускається теза також є помилковим.

Гіпотетико-дедуктивна модель науки

Пропагандистами гіпотетико-дедуктивної моделі науки в XX ст. виступили насамперед логічні позитивісти і критичні раціоналісти. Вони вважали, що гіпотетико-дедуктивна модель дає адекватне уявлення не тільки про логічну структуру емпіричних наук, але може претендувати і на роль нової моделі наукового знання, покликаної змінити індуктивну модель.

Однак вони пройшли повз того факту, що гіпотетико-дедуктивна модель не може замінити індуктивну модель в принципі (принаймні, з точки зору тих домагань, які висувалися індуктивної моделлю). Дійсно, індуктивна модель намагалася пояснити, як виникають відкриття в науці (принаймні, найпростіші відкриття). Гіпотетико-дедуктивна модель таких претензій не висуває і орієнтується виключно на обгрунтування і перевірку вже існуючого знання.

Про це пише К. Поппер: "Що ж стосується завдання логіки пізнання - на відміну від психології пізнання, - то я буду виходити з передумови, що вона складається виключно в дослідженні методів, використовуваних при тих систематичних перевірках, яким слід піддати будь-яку нову ідею, якщо вона, звичайно, заслуговує на серйозне ставлення до себе ".

Однак перш ніж піддати згадану К. Поппером нову ідею систематичній перевірці, цю ідею необхідно відшукати. В якості методу пошуку таких ідей і гіпотез К. Поппер висуває метод "проб і помилок", якому надає універсальний характер. Більше того, з точки зору К. Поппера, цей метод є тим же самим методом, який використовують живі організми в процесі їх адаптації: "Можна сказати: від амеби до Ейнштейна всього лише один крок. Обидва діють методом імовірних проб (ТТ) та усунення помилок (ЇЇ) ". Різниця між ними полягає в тому, що "амеба не зізнався своїх помилок і тому усунення її основних помилок досягається усуненням самої амеби".

К. Поппер показував: стикаючись з певною проблемою, вчений пропонує пробне її рішення у вигляді гіпотези або теорії, яке потім піддається систематичній перевірці і критиці. Гіпотеза, що витримала таку перевірку, включається до складу науки (цілком можливо, що лише на час, як це трапилося з гіпотезою корпускулярної природи світла І. Ньютона).

Якщо гіпотеза буде спростована, то вона виключається з науки (цілком можливо, що лише на час, як це трапилося з гіпотезою хвильової природи світла X. Гюйгенса).

Таким чином, успіх наукового пошуку в істотній мірі визначається тим, наскільки численними, різноманітними і сміливими будуть висунуті гіпотези і чи достатня кількість перевірок вони витримали.

Разом з тим К. Поппер нічого конкретнішого (чим теза про порівняння амеби і А. Ейнштейна) не говорить про самому процесі генерування і вибору гіпотез, абсолютизуючи метод проб і помилок, який, однак, не є універсальним методом пізнання, хоча в ряді випадків до нього вчені все ж змушені звертатися.

Таким чином, гіпотетико-дедуктивна модель вирішує завдання систематизації наукового знання, дедукції наслідків з гіпотез і їх перевірки. Разом з тим реалізація цієї моделі залишає за межами розгляду питання про генерування самих гіпотез, формуванні теорій та історії розвитку наукового знання в цілому.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук