Фемінізм

Фемінізм зумовлений низкою факторів, до яких відносяться:

  • • загострення уваги до гендерних факторів персонології: філософії, теорії та практиці (у тому числі правової та політичної) ідентифікації, самосвідомості та позиціонування особистості;
  • • тілесні практики, включаючи можливості зміни статі;
  • • рівноправність статей - економічний, правовий і політичний.

У результаті осмислення цих факторів склалися дві точки зору:

  • • або гендер - природна основа формування свідомості і поведінки, фактично фактор їх зумовленості;
  • • або він продукт і результат соціалізації особистості, специфічної причетності соціальному миру, играния у ньому певних ролей.

З одного боку, неважко помітити, що перша крайність властива фундаменталістським, традиціоналістстичним установкам. Друга - ліберально-конструктивистским.

У цьому зв'язку фемінізм можна розглядати як прояв общеліберальних інтенцій стосовно до специфічно конкретній сфері прав людини.

З іншого боку, осмислення проблеми статі (гендеру) у вітчизняній філософії показало її метафізичну світоглядну значимість. Так, згідно В. В. Розанова, підлога - споконвічна характеристика людського буття і повинен лежати в основі всіх форм соціального життя. Згідно ж В. С. Соловйову, завдання соціального облаштування полягає в утвердженні "всеєдності", загальлюдяності ("богочеловечности", "сверхчеловечності"), висхідній, на його думку, до суті християнського віровчення про людину взагалі.

Таким чином, гендерна тематика зачіпає не тільки питання персонології, ідентичності особистості, практик соціалізації, проблеми права, а й фундаментальні проблеми гуманітарного та соціально-політичного порядку.

Неомарксизм

Під неомарксизмом розуміють сукупність соціально-філософських та економічних концепцій XIX-XXI ст. в руслі ідейної традиції, висхідній до К. Маркса, які протиставили себе раніше марксизму як у версії Ф. Енгельса - К.Каутського - Г. В. Плеханова, так і тим більше у версії Леніна - Сталіна. Даний напрямок стало своєрідною відповіддю інтелектуалів Заходу на загрози та виклики XX в. Поява тоталітарних політичних режимів у 1920-1930-х рр. і стало тим викликом, який змусив західних теоретиків переглянути своє ставлення до марксизму. Можна виділити два основних напрямки дослідження в рамках неомарксизма: специфіка політичних режимів і проблема революційних перетворень в умовах капіталістичного суспільства.

Найбільш відомий неомарксизм Франкфуртської школи, основні ідеї якої щодо історичного розвитку суспільства сформувалися до 1960-м рр. Так, Т. Адорно і М. Хоркхаймер підкреслюють, що якщо раніше людина була частиною природи, то в міру історичного розвитку людства природа стала для нього об'єктом панування, яке і називається прогресом. З розвитком сучасного західного суспільства ідеї Просвітництва стали своєрідним міфом: технічний прогрес поглинув усі сфери життя людини, а індивід вже не пов'язаний стандартними моральними нормами і догмами, а суспільство трансформувалося в безформну масу атомізованих суб'єктів. Ці оцінки явно перегукуються з ідеями X. Ортеги-і-Гассета, який констатував на початку XX сторіччя формування масового суспільства.

Ще один представник Франкфуртської школи - Г. Маркузе зазначав, що науковий метод призвів не тільки до панування людини над природою, але - за допомогою цього - до ще більшого панування людини над людиною. Це виражається крім іншого в "репресивної десублімації" - перетворенні революційних проявів в легальні норми і практики, ефективному "приборканні здатності до трансцендірованію". У такій ситуації суспільство прагне мінімізувати будь опозиційні прояви в просторі політичного. Е. Фромм також зазначав, що людина володіє не тільки здатністю передбачати реальну небезпеку, але він ще дозволяє, щоб ним маніпулювали. Фромм підкреслював, що радикалізм як політична практика може залучати не тільки особистостей, схильних до злоякісної агресії ("некрофілії"), але й індивідів з доброякісною, оборонної агресією, яка може бути викликана, наприклад, незадовільними соціально-політичними потребами.

Подальші дослідження Франкфуртської школи були продовжені Ю. Хабермасом, згідно з яким К. Маркс недооцінював відмінності між працею і соціальною взаємодією, акцентуючи увагу виключно на трудової діяльності, виносячи за дужки все інше. Тому Хабермасом була представлена концепція "громадськості", яка заснована на протиріччях демократичного соціуму і автократичних тенденцій. Крім цього, "громадськості" загрожує державна бюрократія, загроза внутрішньої бюрократизації, протидіяти якій може організована громадськість.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >