Загальні основи економічного розвитку

Основою існування і розвитку кожної країни є функціонуюча економічна система. Саме завдяки їй забезпечуються задоволення потреб населення і певний рівень його добробуту. Як зазначав лауреат Нобелівської премії В.В. Леонтьєв, економіка кожної країни - це велика система, кожен елемент якої знаходиться в тісному взаємозв'язку з іншими елементами. Центральним ланкою економічної системи служать суспільне виробництво і відтворення, процес реалізації відносин власності.

Суспільне виробництво і відтворення

Для того щоб почався виробничий процес, необхідно мати три його основних елементи, або простих моменту праці: предмет праці, засіб праці і людини, що приводить їх в рух, його жива праця.

Предмет праці - це те, що людина обробляє, то, на що спрямований його працю.

Первинні предмети праці людина знаходить у навколишньому його природі (ліс, руду, камінь, і ін.). Переробляючи їх, він перетворює первинні предмети праці в сирі матеріали (сировина) і напівфабрикати. Якщо на перших етапах розвитку суспільного виробництва предметом праці в основному служили природні матеріали, то з розвитком наукової та технічної думки вони все більше поступаються свою першість предметів праці, створеним штучно. Традиційні предмети праці також не залишаються незмінними: людина отримала можливість змінювати їх, посилюючи властивості, необхідні для виробництва певної продукції, тобто створювати матеріали з наперед заданими властивостями.

Характерною особливістю розвитку виробництва в Росії є те, що воно базується на власних сировинних ресурсах. У надрах нашої країни знаходяться практично всі елементи періодичної системи Менделєєва, і на світовому ринку ми дуже рідко бували покупцями сировини і матеріалів. І хоча, за даними статистики, ми виробляли більше всіх у світі сталі, цементу та іншої продукції, наше виробництво постійно зазнавало брак матеріалів. Пов'язано це з тим, що випускаються матеріали і напівфабрикати не відповідали сучасним вимогам виробництва за якістю й асортиментом. Результатом цього є низька якість продукції, що випускається, втрати у використанні матеріальних ресурсів.

Предмети праці обробляються за допомогою засобів праці.

Засіб праці - це річ або комплекс речей, які людина поміщає між собою і предметом праці і за допомогою яких він обробляє предмет праці.

У засобах праці розрізняють насамперед їх основний елемент - знаряддя праці, тобто різні машини, механізми, пристосування і т.п. Проста машина складається з трьох компонентів: робочої машини, двигуна і передавального пристрою. В умовах науково-технічної революції сюди додається ще один елемент - керуючий пристрій, і проста машина стає автоматичною. Одночасно в процесі розвитку суспільного виробництва окрема машина з простого елемента виробництва перетворюється на складову частину системи машин. Дана обставина лежить в основі процесу формування великого машинного виробництва. Саме таке виробництво, але вже має чітко виражену тенденцію до перетворення в автоматизоване виробництво, характерно для сучасного етапу розвитку суспільства.

Щорічно у виробництві з'являються і нові, прогресивні види обладнання, але, як правило, в нашій країні - лише на окремо взятих підприємствах, і обчислюється воно одиницями. Тому середній вік машин і механізмів на наших підприємствах досить високий і становить понад 10 років. Це говорить насамперед про те, що технічна база нашого виробництва не відповідає сучасним вимогам. Звичайно, на різних підприємствах ці характеристики різні, але в цілому говорити про можливість підвищення ефективності виробництва без кардинального оновлення технічної та технологічної бази неможливо. Якісні характеристики знову впроваджуваної техніки, виробленої в країні, також залишають бажати кращого. Все це говорить про наявність додаткових проблем, що виникають в процесі використання цих засобів виробництва: з одного боку, вони збільшують витрати і знижують рівень ефективності виробництва, а з іншого - не дозволяють випускати високоякісну продукцію. І хоча наявний технічний потенціал в країні досить великий, його якісний рівень необхідно суттєво підвищувати.

Коли говорять про засоби праці в широкому сенсі, то під ними розуміють ще й необхідні умови виробництва: будівлі, споруди, засоби зв'язку, комунікації та ін.

Засоби праці в сукупності з предметами праці утворюють засоби виробництва, які на будь-якому етапі розвитку є речовими факторами виробництва.

Самі по собі засоби виробництва нічого призвести не можуть. Для того щоб привести їх у рух, необхідний живий людський труд. І тому найважливішим чинником суспільного виробництва служить особистий фактор - людина, наділена робочою силою.

Під робочою силою розуміється сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці. Здібності кожної людини, як відомо, різні і обумовлюються насамперед, як здається на перший погляд, природою. Але чи тільки природний фактор бере участь у формуванні здібностей? Дійсно, певні здібності у кожної людини індивідуальні. Але проявляються ці здібності як фізичні, а особливо духовні, тільки в суспільному житті. Процес розвитку людини як особистості, розвиток її здібностей здійснюються тільки завдяки тому, що людина спілкується із собі подібними, використовує весь попередній досвід і знання людства. Фактично здібності людини формуються його вихованням, його громадською діяльністю, тобто суспільством, і тому є соціальною категорією.

Споживання робочої сили є праця, тобто цілеспрямована діяльність людини. Праця є не тільки умовою створення і розвитку самої людини. У виробничому процесі беруть участь безліч людей, але кожен з них виконує свою певну роботу, тобто виробництво будується на розподілі праці та спеціалізації виробників. Для створення будь-якого продукту необхідна певна комбінація спеціалізованих виробників, що веде до утворення сукупної робочої сили. З розвитком суспільного поділу праці і кооперації кордону сукупної робочої сили і відповідно сукупного працівника неминуче розширюються.

До останнього часу існувала загальноприйнята точка зору: при соціалізмі робоча сила не є товаром і існує у формі сукупної робочої сили. Одночасно стверджувалося, що власність на робочу силу відсутня. Загальновизнана необхідність переходу до ринку і формування ринкових відносин неминуче ставлять питання про формування ринку робочої сили, про визнання власності на робочу силу, отже, і про існування специфічного товару - робочої сили.

Процес з'єднання факторів виробництва, їх функціонування є процес виробництва.

Основоположним моментом будь-якого виробництва є продуктивні сили.

Загальновизнаними елементами продуктивних сил є робоча сила і засоби виробництва. Це так звані традиційні елементи продуктивних сил, іноді їх називають первісними продуктивними силами. І дійсно, засіб праці, предмет праці і робоча сила людини з'явилися першими виникли в ході історичного розвитку продуктивними силами. Але часто говорять і про природних продуктивних силах. До них відносяться природну родючість грунту, судноплавні річки, вітер, надра землі, ліс і т.д. Історично ці сили існують до виникнення виробництва матеріальних благ, але продуктивною силою вони стають лише при взаємодії з робочою силою людини. Тому якщо мова йде про первинні продуктивних силах, то, ймовірно, можна замовчувати і про природні.

Подальший розвиток первинних продуктивних сил і процесу суспільного виробництва в цілому викликає до життя нові продуктивні сили, які саме тому, що вони виникають як результат розвитку суспільства, можна назвати соціальними продуктивними силами. Вперше така продуктивна сила виникла у вигляді простої кооперації праці, породила на певній історичній ступіні поділ праці. Розглядаючи ці процеси в "Капіталі", Маркс неодноразово зазначає, що мова йде не тільки про підвищення індивідуальної продуктивної сили праці, а й про створення нової продуктивної сили, яка за самою своєю суттю є масова сила.

У сучасних умовах в продуктивну силу перетворюється наука. Виділившись в самостійну сферу діяльності, наука як загальне суспільне знання допомагає вирішувати виробничі проблеми, визначає напрями розвитку і вдосконалення суспільного виробництва в цілому та окремих його елементів - речових і особистих.

Особливістю сучасної системи продуктивних сил є те, що все більшого значення у розвитку всієї системи набуває зростання ролі людини у виробництві. Розвиток особистого чинника виробництва стає умовою розвитку речових факторів, вдосконалення форм громадської організації праці, використання у виробництві досягнень науки.

Таким чином, на сучасному етапі розвитку система продуктивних сил суспільства, що розглядаються як сукупність факторів, що визначають результативність суспільної праці, складається з безпосередніх продуктивних сил, що включають особисті і речові елементи, і науки, перетворюється в безпосередню продуктивну силу.

При аналізі структури продуктивних сил необхідно виходити із сутності даної категорії, тобто розглядати їх як фактори збільшення результативності впливу людини на природу. Продуктивні сили - історична категорія, постійно розвивається і вдосконалюється. Розвиток елементів продуктивних сил і вдосконалення їх структури багато в чому залежать від соціального середовища, від системи виробничих відносин, що діє в суспільстві на кожному історичному етапі розвитку.

Соціальна форма існування продуктивних сил представлена виробничими відносинами - відношенням між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання вироблених благ і послуг. Система виробничих відносин є багатоплановим, складним явищем, і її складові елементи утворюють всередині неї самостійні, найбільше прості підсистеми. Аналіз дозволяє виділити підсистеми виробничих відносин за фазами відтворювального процесу (виробництво, розподіл, обмін і споживання) на різних рівнях господарювання (у всьому народному господарстві, в окремих галузях, виробничих комплексах, на підприємствах та ін.), А також функціональні підсистеми, такі як товарно-грошові відносини, відносини госпрозрахунку, фінансові і кредитні відносини та ін.

Кожна підсистема є відносно самостійною в системі виробничих відносин, але існує в тісному зв'язку, взаємозалежності з усіма іншими підсистемами. І всі вони генетично єдині, так як формуються на одній основі - власності на засоби виробництва.

Продуктивні сили і відповідні їм виробничі відносини утворюють спосіб виробництва, а спосіб виробництва, що розглядається в єдності з надбудовними відносинами (соціальними, ідеологічними, юридичними, політичними та ін.), Утворює суспільно-економічну формацію. У цьому випадку виробничі відносини є базисом, що визначає формування надбудовних відносин. У свою чергу, надбудова може впливати на розвиток базису, прискорюючи або сповільнюючи його розвиток, надаючи йому певну соціальну спрямованість.

Останнім часом поряд з формаційного підходу все частіше використовується цивілізаційний підхід. Його прихильники вважають, що в сучасних умовах формаційний підхід не дозволяє зрозуміти суть і тенденції змін у суспільному розвитку і від нього потрібно відмовитися. Цивілізаційний підхід, на наш погляд, може вирішити лише завдання з'ясування загальних характеристик економічного розвитку, обгрунтувати теорію єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності розвитку окремих країн і народів, показати загальні соціальні цілі розвитку.

Але з точки зору економічної теорії повністю відмовитися від формаційного підходу, ймовірно, недоцільно. Це не дозволить виявити особливості розвитку окремих економічних систем, обґрунтовано прогнозувати напрямки їх розвитку.

Результатом функціонування виробництва є продукт, який може існувати не тільки в матеріальній формі, але й у формі нематеріальної послуги.

На кожному етапі суспільного розвитку виробництва належить вирішувати три взаємозалежні завдання: що, як і для кого виробляти. Ці питання особливо гостро стоять в сучасних умовах, коли швидко ростуть потреби людей, а ресурси для їх задоволення обмежені. Найбільш правильна відповідь на всі ці запитання дає ринок. Виробляти потрібно ті товари, які користуються попитом, які потрібні споживачеві. Відповідь на питання, як виробляти, теж пов'язаний з ринком. В даний час існує безліч способів виробництва одних і тих же товарів, значить, потрібно вибирати той спосіб, який вимагає найменших витрат, а отже, дає відносно дешевий товар без шкоди для його якості. Такий товар доступний для споживача, і проблем з його реалізацією не виникне. Відповідь на питання, для кого виробляти, пов'язаний з проблемою розподілу доходів у суспільстві та їх рівнем у окремих споживачів. Тому для людей з низьким рівнем доходів потрібні дешеві товари масового попиту, для людей із середніми доходами - товари підвищеної якості, і звичайно більш дорогі, а для високоприбуткових груп населення - дорогі товари престижного попиту.

Закономірності вибору при вирішенні проблеми, що виробляти, відображаються на кривій виробничих можливостей (рис. 2.1).

Крива виробничих можливостей

Рис. 2.1. Крива виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей показує всі варіанти виробництва двох груп товарів при наявних ресурсах. Кожна точка на цій кривій показує різні варіанти, перехід від точки А до точки В можливий, тільки якщо ми відмовимося від деякої кількості виробничих товарів, що дозволить збільшити виробництва предметів споживання. Точка, що лежить на кривій виробничих можливостей, говорить про те, що всі можливі ресурси використовуються повністю. Комбінація товарів в точці С, що лежить лівіше кривої, говорить про те, що ресурси недовикористовуються, а точка D правіше кривої, показує неможливість такої комбінації: для неї просто не вистачить ресурсів. Для її досягнення необхідно провести модернізацію діючого виробництва, тоді воно зможе працювати з більшою продуктивністю і крива виробничих можливостей зрушиться вправо.

Рівень розвитку суспільного виробництва завжди відбивається в його ефективності. На будь-якому етапі суспільству небайдуже, з якими витратами досягнутий результат виробництва. Порівнюючи результати з витратами, можна отримати загальний показник ефективності (Е):

Так як для створенні продукту (результату) необхідні предмети праці, засоби праці і жива праця людини, то використання цих факторів виробництва відображається в приватних показниках ефективності - матеріаломісткості продукції, фондоотдаче та продуктивності праці. Вони ж визначають і основні напрямки підвищення ефективності виробництва. У сучасних умовах краще використання матеріалів, обладнання і робочої сили неможливо без застосування у виробництві досягнень науки і техніки, і найважливішою умовою зростання ефективності стає прискорення науково-технічного прогресу. Саме він є основою розвитку суспільного виробництва, досягнення високих і стабільних темпів економічного зростання.

Для того щоб постійно споживати, потрібно відновлювати спожиті продукти, і тому процес виробництва безперервний. Такий безперервно повторюваний виробничий процес називається відтворенням; в його процесі відтворюються спожиті матеріальні блага, робоча сила і виробничі відносини. Процес відтворення складається з чотирьох фаз: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Найважливішою фазою є безпосереднє виробництво продукту, бо розподіляти, обмінювати і споживати можна тільки створений продукт. Виробництво завжди спрямоване на задоволення потреб суспільства. Звідси нерозривний зв'язок виробництва і споживання. Споживання і відповідно задоволення потреб повністю залежать від рівня розвитку і структури виробництва. У той же час потреби не є незмінними, раз і назавжди даними. Вони змінюються і ускладнюються під впливом закону узвишшя потреб. І виробництво змушене змінювати свою структуру, масштаби, пристосовуючись до змінених потребам.

Зв'язки між виробництвом і споживанням опосередковуються через відносини розподілу і обміну. Розподіл нерозривно пов'язане з виробництвом, і навіть саме є елементом виробництва у вигляді розподілу засобів виробництва і робочої сили. Особливу проблему на кожному етапі розвитку представляє розподіл чистого продукту. Воно залежить від існуючої форми власності та визначає частку різних класів, соціальних груп та індивідів в виробленому продукті. Саме тому розподіл завжди є стимулом зростання продуктивності праці і розвитку виробництва.

Розподіл продукту викликає до життя відносини обміну. Обмін також пов'язаний з безпосереднім виробництвом, оскільки існує в ньому у вигляді обміну діяльністю. Необхідність цієї форми - обміну - виникає у зв'язку з поділом праці. У процесі виробництва праця однієї людини доповнює працю іншої, і створений продукт завжди є результатом спільної праці.

Обмін продуктами виникає після розподілу. Його мета - задоволення потреб кожного суб'єкта. Ця стадія необхідна, оскільки потреби кожного різноманітні, а кожен виробник спеціалізується на виробництві певних споживчих вартостей. І щоб задовольнити свої потреби, він повинен здійснювати обмін продуктів своєї праці на продукти праці інших виробників. Добре організовані відносини обміну сприяють забезпеченню безперервності і результативності виробництва і, крім того, забезпечують більш повне задоволення суспільних потреб.

Завершальною стадією є споживання, в процесі якого реалізується створена споживна вартість. У споживанні також розрізняють дві форми: продуктивне і особисте. Продуктивне споживання пов'язане із задоволенням виробничих потреб у засобах виробництва і робочій силі. Приватне споживання пов'язане із задоволенням потреб кожної окремої людини в продуктах харчування, одязі, житлі, взуття, предмети культурно-побутового призначення. Його основна функція - відтворення робочої сили. Але крім того, розвиток особистого споживання служить і стимулом вдосконалення виробництва.

Після того як продукт спожитий, виникає об'єктивна необхідність виробляти даний продукт знову, і цей процес беспреривен. Існує відтворення просте і розширене. Якщо обсяги продукції, що випускається незмінні і не змінюються розміри функціонуючого капіталу - це просте відтворення. Якщо ж обсяги виробленої продукції збільшуються з року в рік, постійно зростає і вдосконалюється функціонуючий капітал - це розширене відтворення.

Для сучасного етапу суспільного розвитку характерне розширене відтворення. Розширюватися виробничий процес може двома шляхами. Якщо збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок створення нових робочих місць, залучення додаткової робочої сили, то здійснюється екстенсивне відтворення. Якщо ж зростання виробництва досягається за рахунок вдосконалення виробничого процесу, використання нових технологій і нової техніки, то такий тип відтворення називається інтенсивним. На практиці ні інтенсивне, ні екстенсивне відтворення не існують у чистому вигляді. Як правило, вони співіснують, і тип відтворення визначають по тому з них, який головує, дає велику частку приросту продукції.

У нашій країні розширене відтворення було в основному екстенсивного типу: адміністративна система господарства не стимулювала розвитку науково-технічного прогресу. Результатом цього стало поступове зниження темпів економічного розвитку, що призвело до кризового стану російської економіки, а в останні роки - до абсолютного зниження розмірів виробництва.

Кінцевою метою відтворювального процесу є задоволення потреб людини. Отже, людина є не тільки умовою функціонування виробництва, але і його кінцевою метою. У підсумку будь-яке виробництво працює заради задоволення людських потреб, заради забезпечення життєдіяльності людини. Розвиток продуктивних сил суспільства супроводжується зростанням можливостей вирішувати соціальні завдання суспільства, підвищувати добробут кожної людини. Все це веде до зростання соціальної орієнтації суспільного виробництва.

Однією з глобальних проблем сучасного відтворення є проблема взаємини виробництва і природи. Будь-яке виробництво, взаємодіючи з природою, при переробці речовини природи залишає відходи, які викидаються в навколишнє середовище: дим, пил, гази, стічні води і пр. І чим більше обсяги виробництва, тим більше маса відходів, і чим більше у виробництві використовується нових, штучно створених матеріалів, тим менше можливостей у природи з утилізації відходів. Тому забруднення навколишнього середовища являє собою одну з основних проблем сучасного виробництва.

Друга проблема пов'язана з порушенням екологічної рівноваги в природі. Використання природних ресурсів нерідко пов'язане з знищенням цілих лісових масивів, людина будує гідроелектростанції і затоплює величезні лісові масиви, луги або поля, осушує болота, проводить канали, відстрілює диких і цінних хутрових звірів та ін. Все це призводить до тяжких наслідків: на відтворення природних ресурсів потрібні десятиліття, якщо не століть, і великі грошові ресурси. Тому в аспекті ефективності життєдіяльності людини набагато вигідніше для суспільства використовувати безвідходні технології переробки, ніж відновлювати поранену природу.

У процесі безперервного відтворення формується національне багатство - накопичені в країні результати людської праці в різних формах.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >