Основи динаміки національної економіки

Проблеми динаміки національної економіки все більше привертають увагу вчених. Аналіз темпів економічного зростання, зміни факторів, що впливають на нього, що перемежовуються спадів і підйомів економічного розвитку лежить в основі робіт з прогнозування економіки, служить базою для вироблення економічної політики держави.

Економічне зростання як критерій розвитку суспільства є своєрідним підсумком господарської діяльності держави, індикатором його благополуччя і гарантом економічної незалежності. По стійкості темпів економічного зростання, рівня і якісному наповненню можна досить надійно судити про економічний здоров'я суспільства.

В даний час економічне зростання залишається центральною проблемою макроекономічної політики всіх держав. Різницю становить лише щабель, на якій знаходиться та чи інша держава і яка визначає конкретний коло проблем, пов'язаних з економічним зростанням. Економічне зростання - складне і багатогранне явище. За, здавалося б, простим способом його вираження, таким як приріст ВНП, ВВП і НД, стоїть система взаємодії різних сторін економічного життя.

Економічне зростання і його чинники

Економічне зростання у вузькому сенсі - це процес взаємодії системи екзогенних і ендогенних факторів, який народжується на стадії безпосереднього виробництва, набуває стійкий характер на інших стадіях суспільного відтворення, призводить до кількісного та якісного зміни продуктивних сил, збільшення суспільного продукту за певний період часу і зростанню народного добробуту.

У широкому сенсі: економічне зростання - це відображення сформованих економічних та інституційних умов, що визначають поряд з іншими показниками напрямок руху товариства, що встановлюють характер суспільного розвитку в цілому (прогресивний, регресивний або інерційний). Як об'єкт дослідження теорії розвитку, економічне зростання має якісну і кількісну визначеність; субстанція його розкривається за допомогою аналізу єдності якісно-кількісних характеристик; він наділений властивостями безперервності і дискретності (наявність тієї чи іншої властивості визначається часової і просторової визначеністю); при кожному новому своєму рівні переходить межі старого стану і набуває нову якість, яка є закономірним процесом внутрішніх перетворень економічної системи, результатом придбання нею нових форм, властивостей і рис на основі планомірного накопичення певного кількісного заділу, вимірюваного як в економічних, так і в соціальних складових .

Необхідно чітко розмежовувати поняття "економічне зростання" і "економічний розвиток". По-перше, розвиток відбувається і тоді, коли зростання немає, але закладаються передумови для нього. По-друге, воно може виражатися в структурних перетвореннях, всіляких новаціях, які безпосередньо до економічного зростання не приводять. По-третє, розвиток може здійснюватися і по низхідній лінії, коли не тільки немає кількісного зростання, але і йде процес убування властивостей, якостей продукту, послуг.

Економічне зростання можна представити у вигляді траєкторії, по якій рухається суспільство у своєму економічному розвитку. Не завжди треба гнатися за короткими успіхами і за допомогою певного впливу на макроекономічні показники домагатися короткострокового економічного зростання. Таке зростання ще не говорить про економічний здоров'я суспільства. Він служить лише одним з критеріїв нормального економічного розвитку. У сукупності ж з іншими критеріями (соціальними, демографічними, політичними та ін.) Він являє собою індикатор планомірного, стабільного і прогресуючого розвитку.

Будучи за своєю суттю результатом суспільного відтворення, економічне зростання не є атрибутом тільки безпосереднього виробництва. Народившись на стадії виробництва, пройшовши через стадії розподілу, обміну, він проявляється і в споживанні. Між виробництвом і споживанням існує складний зв'язок. При всій важливості виробництва воно має сенс лише тоді, коли служить споживанню, тобто економічне зростання, що зародився в надрах виробничого процесу, знаходить своє справжнє зміст і сутність тільки в кінці відтворювальної ланцюжки, коли вироблений продукт стає і реалізованим, і спожитим.

Економічне зростання як складне і комплексне явище може бути представлений в якості не тільки критерію економічного розвитку, а й процесу, що має безліч кількісних і якісних показників, що характеризують не тільки економічні, але й соціальні результати. Серед них виділяють в першу чергу такі показники, як абсолютне збільшення реального валового національного та внутрішнього продукту (ВНП і ВВП), а також національного доходу (НД) за деякий період, зміна цих показників у розрахунку на душу населення. Використовуватися можуть і ті й інші показники. Наприклад, якщо в центрі уваги перебувають проблеми економічного і військово-політичного потенціалу, то більш придатної представляється перша група показників. Однак при порівнянні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах більш краща друга група показників. Так, ВНП Індії майже на 70% перевершує ВНП Швейцарії, однак за рівнем життя населення Індія відстає від Швейцарії більш ніж в 60 разів.

Темпи і якість економічного зростання ще точніше виражаються за допомогою такого показника, як зростання національного доходу на душу населення, бо максимізація доходів громадян країни - більш важлива мета, ніж максимізація виробництва в межах її географічних кордонів.

Аналіз економічного зростання набуває дійсно обгрунтований і науковий характер, якщо проводиться в історичній ретроспективі, які задаються пріоритетністю в різні історичні періоди (або факторів живого або минулої праці). Ці фактори визначають той чи інший тип економічного зростання.

В якості головного критерію типологізації використовується представлення про основний чинник суспільного виробництва. З урахуванням цього можна виділити три типи економічного зростання, кожен з яких має в своїй основі характерні риси і відмінності:

  • 1) доіндустріальний зростання; провідні чинники - природно-природні. Характеризується спрямованістю на прирощення багатства в натуральній формі;
  • 2) індустріальний зростання; відрізняється домінуванням матеріально-речових умов виробництва, цільовою спрямованістю на виробництво. Показником індустріального зростання є динаміка сукупного суспільного продукту;
  • 3) постіндустріальний зростання; характеризується подоланням факторної функції людини. Відбувається переміщення людини з розряду "засобів досягнення цілей" в систему цілей управління, а потім і цілей виробництва.

Також прийнято розрізняти екстенсивний і інтенсивний економічний ріст. Різниця між ними закладено в співвідношенні результатів і факторів виробництва. Якщо зростання результатів і факторів виробництва здійснюється за рахунок їх кількісного збільшення, відбувається економічне зростання екстенсивного твань. У цьому випадку приріст продукції відбувається за рахунок кількісного зростання вкладених виробничих ресурсів.

При економічному зростанні інтенсивного типу збільшення обсягу продукції досягається шляхом якісного зміни факторів виробництва на основі застосування більш прогресивних засобів, предметів праці та підвищення кваліфікації робочої сили, а також поліпшення їх використання. Інтенсивний тип економічного зростання виражається у зростанні виходу продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, підвищенні якості продукції і базується на науково-технічному прогресі, ресурсозбереженні, прогресивному вдосконаленні структури відтворення.

У реальному житті екстенсивний та інтенсивний типи використання факторів виробництва не існують у чистому вигляді, а певним чином поєднуються один з одним. У цьому зв'язку розрізняють переважно екстенсивний і переважно інтенсивний типи економічного зростання.

Основу класифікації факторів економічного зростання заклав К. Маркс, виділивши два основоположні чинники: особистий і речовий.

Пізніше проблема факторів економічного зростання висунулася на перший план в західній економічній літературі. Найпростіша модель зростання, в якій присутні два фактори, і відома як виробнича функція Кобба-Дугласа також ставить обсяг виробництва в залежність від впливу двох факторів: кількості праці і капіталу. Залежність між обсягом виробництва (результатом) і зазначеними виробничими витратами тут пряма:

Y = А К a L b,

де До - кількість капіталу (використовуваних засобів виробництва);

L - кількість праці;

а, в - статечні показники, які показують, на скільки відсотків збільшиться валовий продукт, якщо збільшити на 1% відповідно кількість капіталу і купа, щоразу залишаючи кількість іншого фактора фіксованим;

А - коефіцієнт пропорційності; його можна трактувати також як величину, що враховує всі якісні, не виражаються в кількостях капіталу і праці, фактори виробництва.

Американський економіст Е. Денісон вважав доцільним піти шляхом розукрупнення і деталізації факторів. Він розділив всі фактори на дві групи: фізичні (капітал і праця) і продуктивність (технологія, розміщення, масштаби, спеціалізація). У свою чергу, укрупнені фактори поділяються на більш деталізовані. В даний час багато економістів визнають три основні групи факторів: фактори пропозиції (природні і трудові ресурси), фактори попиту і фактори розподілу. Оскільки виділити якісь фактори в чистому вигляді неможливо, класифікація факторів економічного зростання певною мірою умовна.

З розвитком суспільного виробництва змінюються вигляд його факторів і характер їх взаємодії. Ускладнення факторів суспільного виробництва і посилення їх взаємозв'язку не скасовують того, що найважливішими серед них, загальними для всіх етапів розвитку суспільства залишаються робоча сила, засоби і предмети праці. Ці фактори набувають особливої актуальності в умовах сучасної російської економіки: необхідно повернути господарську ініціативу, ресурси, підприємництво у бік виробництва, оскільки без нього не може бути повноцінної національної економіки.

Важливим чинником розвитку виробництва служить також поділ праці. Розвиток поділу праці сприяє зростанню суспільного характеру виробництва, підвищує роль пропорційності в національному господарстві. Це обумовлює необхідність підтримки пропорційності, регулювання структурних змін різними способами. Серед них не остання роль належить державній технічній політиці, що спирається на досягнення науково-технічного прогресу.

Науково-технічний прогрес - провідний чинник економічного зростання, пронизливий всі інші фактори. За наявними оцінками, до 90% збільшення випуску продукції на душу населення в розвинених країнах досягається за рахунок факторів, що не мають прямого відношення до збільшення обсягів виробничих ресурсів, причому до 40% приросту фізичного обсягу національного доходу відбувається за рахунок прогресу в знаннях. Реалізація наукових досягнень забезпечує, наприклад, в США від 50 до 80% приросту валового національного продукту.

Для того щоб перевести економіку країни в якісно новий за технологіями стан, забезпечити конкурентоспроможність і гнучкість, вітчизняним виробництвам необхідні значні інвестиції. Для російської економіки створення сприятливого інвестиційного клімату - найперша умова виходу з кризи, забезпечення стабільності та подальшого економічного зростання. Наростання інвестиційного голоду - основний обмежувач, гальмо економічного зростання як основи підвищення життєвого рівня населення.

Сьогодні в Росії окрім проблеми активізації інвестиційних процесів не менше гостра проблема ефективного використання вже наявних інвестиційних ресурсів. Залучення та розумне використання інвестицій підстьобують розвиток конкуренції. Як стимулюючий фактор економічного зростання, вона, як правило, змушує виробників впроваджувати у виробничий процес нововведення, випускати більш якісну продукцію і застосовувати ресурсозберігаючі технології.

Серед загальновизнаних у економічній науці факторів економічного зростання важлива роль належить морально-етичним. На економічний розвиток вони впливають опосередковано, через свідомість людей. З одного боку, вони виражаються в поліпшенні загального емоційного фону в суспільстві, а з іншого - в поглибленні моральних основ суспільства.

Серед факторів економічного зростання особливе значення сьогодні набувають фактори, умовно віднесені до розряду підтримуючих. Стосовно до кризового стану економіки державна політика щодо стимулювання економічного зростання висувається на перший план, і від її реалізації залежить успішне використання всіх інших факторів, у тому числі і основоположних.

Економічне зростання, як і будь-який процес, йде через розв'язання суперечностей. Суперечності економічного зростання, втім як і протиріччя взагалі, виникають як підсумок протистояння різних інтересів і цілей.

Виділення основних суперечностей, властивих тому чи іншому об'єкту дослідження, дозволяє розкрити основний зміст аналізованого процесу. Крім того, аналіз суперечностей сприяє виробленню конкретних практичних заходів для розв'язання і подолання певних економічних проблем.

Особливе місце в системі економічних протиріч займає протиріччя, що відбиває взаємозв'язок природи і суспільства. У міру збільшення темпів і масштабів економічного зростання в умовах НТП невідновлювані природні ресурси стають все більш обмеженими, лимитирующими економічне зростання. Тут виникає суперечність між безмежним зростанням соціальних і економічних потреб (інтересів і мотивів) і обмеженістю ресурсів. Існуюча на даному етапі модель реалізації економічного зростання несе в собі глобальну загрозу природному балансу Землі. Але відмова від прогресивного розвитку економіки також чреватий несприятливими наслідками. Вирішити це протиріччя можна забезпеченням гармонійної єдності економічної та екологічної політики держави.

Одним з основних протиріч економічного зростання є також суперечність між споживанням і накопиченням. Воно виникає, коли зростання частки національного доходу, що йде на споживання, скорочує можливості накопичення, що забезпечує майбутнє споживання. У заспіваю чергу, надмірний ріст частки нагромадження заважає поточним задоволенню потреб аж до падіння рівня життя. Щоб вирішити це протиріччя, необхідно визначити і реалізувати найбільш сприятливі пропорції між ними. В умовах ринкової економіки усереднення суперечності між накопиченням і споживанням дещо ускладнено, бо в частнокапиталистической формі присвоєння передбачається незалежність суб'єктів ринку у виборі напрямку використання отримуваних доходів. У цьому випадку широко використовується державне регулювання.

Наступне протиріччя також породжене НТП. Це протиріччя між необхідністю забезпечення повної зайнятості і вивільненням людських ресурсів під впливом впровадження більш продуктивної техніки. Вирішити цю проблему, по-перше, можна за допомогою залучення робочої сили в нові виробництва. По-друге, безробіття може запобігти держава, залучаючи населення на державні підприємства, громадські роботи або у сферу послуг.

На сучасному етапі, на шляху вдосконалення методів управління економікою, неминуче поява нових протиріч. Зокрема, в даний момент при формуванні розумної економічної політики в Росії необхідно враховувати суперечність між забезпеченням стабілізації параметрів інфляції, валютного курсу і необхідністю пожвавлення реального сектору економіки, що задихається від відсутності грошових коштів. В області розвитку банківського сектора економіки необхідно знайти оптимальні форми розв'язання протиріччя між необхідністю збереження банківської системи Росії і потребою в інвестиційних ресурсах західних банків, що при вільному допуск останніх на банківський ринок може призвести до виникнення загрози по відношенню до національної економічної безпеки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >