Держава в ринковій економіці

Проблеми державного втручання в економіку актуальні протягом всієї історії держави. Особливо велике значення вони придбали в умовах ринкової економіки, коли виробництво стало здійснюватися в широких масштабах, а ринковому механізму відведена роль регулятора господарських зв'язків.

Велике виробництво і ринок немислимі без розвинених економічних відносин, які в сучасних умовах вже переростають національні кордони і стають міжнародними. Крім того, сучасне суспільство істотно відрізняється від суспільства періоду становлення ринкового господарства: йому притаманне не тільки більш велике і складне господарство, а й наявність практично раніше відсутнього соціального сектору.

Ці та ряд інших обставин з'явилися причиною радикальної зміни поглядів на роль і місце держави в період становлення і розвитку ринкової економіки і зараз. Більш того, у сучасних економістів є істотне неспівпадіння поглядів на необхідність і форми державного втручання в економіку. З'ясуванню необхідності і причин втручання держави в економіку, факторів і методів цього втручання, а також форм державної політики в галузі економіки присвячена дана глава.

Необхідність втручання держави в ринкову економіку

Великомасштабне виробництво, яке стало формуватися в сучасному світі з часу появи машин, немислимо без наявності розвинених господарських зв'язків і специфічних економічних відносин. Такого роду зв'язки і відносини встановлюються і реалізуються неоднаково. Їх зміст залежить як від ступеня соціально-економічної розвиненості даного суспільства, так і від обраної ним економічної моделі - адміністративно-командної або ринкової. Якщо для першої моделі головним засобом регулювання зв'язків і відносин служить державний директивний план, то для другої функцію регулювання виконує ринковий механізм. Життя показало, що кожній з цих моделей притаманні як позитивні, так і негативні властивості. Однак у сучасних умовах найбільш ефективною, а отже, і найбільш поширеною є ринкова модель (її модифікації) з властивим їй ринковим механізмом, що забезпечує регулювання господарських зв'язків.

Як і будь-яка соціально-економічна модель, ринкова модель не є абсолютно ідеальною: вона має суттєві дефекти. Прагнення позбутися від них протягом всієї історії ринку призводить до пошуку засобів і методів по удосконаленню її дії. Тому на практиці використання ринкової моделі завжди пов'язано не тільки з дією ринкового механізму, але і з іншими додатковими засобами і прийомами, здатними більш ефективно регулювати економічні зв'язки. Для визначення форм і методів регулювання економіки необхідно встановити найбільш вузькі місця в роботі ринкового механізму, які потребують додаткових заходів. Тільки визначивши такі місця, можна шукати способи їх ліквідації або зведення до мінімуму.

Найбільш суттєві дефекти ринкової моделі можна об'єднати в дві групи. До першої відносяться всі ті, що пов'язані з обмеженим масштабом дії ринкових відносин. Так, ряд важливих для суспільства галузей діяльності повністю або частково випадає із зони дії ринку взагалі і ринкового механізму зокрема. Це, наприклад, національна оборона, охорона громадського порядку, послуги пожежних, санітарно-епідеміологічна служба, охорона і репродукція навколишнього середовища. До другої групи належать дефекти ринку, пов'язані з тим, що останній не тільки не в змозі забезпечити соціальну справедливість, а навпаки, сприяє посиленню диференціації доходів і тим самим - розшарування суспільства на бідних і багатих.

Крім явних обмежених можливостей ринку, що вимагають доповнень до дії ринкового механізму, існує і ще ряд обставин, об'єктивно визначають необхідність стороннього втручання в роботу ринку, для чого потрібен спеціальний орган, здатний істотно доповнити і вдосконалити ринковий механізм і тим самим підвищити його ефективність. Історія існування ринку показана, що таким органом може бути тільки держава. Тільки воно може створити повний набір інститутів, призначених для реалізації заходів і засобів, що поліпшують дію ринку.

Серед різноманіття форм державного втручання в ринкову економіку особливе місце займає створення і регулювання правової та інституційної ринкового середовища. Правове поле для дії єдиних ринкових відносин не може виникнути і вдосконалюватися саме по собі. Тільки спеціальний авторитетний і владний орган здатний створити, повсюдно поширити і контролювати дієвість загальнонаціональних правил гри в економічній сфері. При цьому чим більш розвиненим і сильним є держава, тим досконаліше якість і рівень його правової бази взагалі, і в тому числі економічної, а масштаби правового поля набувають все більш загальний характер.

Досвід промислово розвинених країн показує, що в сучасних умовах для забезпечення нормального правового регулювання економічних відносин потрібно від трьох до шести тисяч державних законів і підзаконних актів.

Державі належить важлива роль у створенні і розвитку складових частин ринкового механізму - ціни, ринкового попиту та пропозиції. Так, в перехідний період від адміністративно-командної моделі до ринкової держава здійснює лібералізацію цін. З цим процесом пов'язано перетворення монопольного ринку в конкурентний з усіма витікаючими наслідками як позитивної властивості, коли конкуренція виступає двигуном прогресу, так і негативного, якщо конкуренція підсилює диференціацію суспільства. Тільки держава має можливість пом'якшити гостроту процесу лібералізації цін, звести до мінімуму його негативні наслідки і сприяти максимізації наслідків позитивного ефекту.

Здійснюючи лібералізацію, держава створює сприятливі умови для зародження і розвитку малого та середнього бізнесу, робить ринки більш вільними для входу на них нових продавців-виробників.

Крім того, в інтересах суспільства держава навіть в умовах ринкової економіки може регулювати систему цін. Можливі три варіанти державного впливу на рівень цін:

  • 1) непряме, за допомогою маніпуляцій з податковими ставками, акцизами, митними та іншими зборами, що буде впливати на зниження або підвищення цін;
  • 2) за допомогою заморожування цін на певний ряд товарів (як правило, на життєво необхідні товари), виробництво яких тимчасово обмежено;
  • 3) встановлення ціни вольовим рішенням.

Впливаючи на попит, держава в змозі здійснювати регулювання ринку, а через нього - і всього економічного процесу. Так, в періоди економічних спадів держава, використовуючи певні інструменти і прийоми, здатне істотно впливати на попит. Зростання попиту служить сигналом для збільшення пропозиції з усіма витікаючими звідси наслідками: пожвавленням виробництва, відновленням економічних зв'язків і пропорцій, тобто створенням передумов для економічного зростання.

Одним із центральних завдань держави в умовах ринку є сприяння у формуванні економічного, підприємницького та інвестиційного клімату. У цих цілях держава розробляє і приймає звід законів, які декларують права економічних суб'єктів на власність, на заняття підприємницькою діяльністю, на єдиний економічний простір, преференції для інвесторів та ін. Кожен документ повинен містити перелік умов і обмежень для певної сфери діяльності (у тому числі і антимонопольної спрямованості), а також умов і переваг для інвесторів. Для сучасного етапу розвитку найбільш характерно пом'якшення економічного клімату, що означає прагнення до більшої економічної свободи та глобалізації. На практиці це виражається в тому, що держава послідовно послаблює бар'єри входу на ринок, наприклад за рахунок скорочення кількості дозвільних інстанцій, зменшення обсягу документації для відкриття фірм і ін. Крім того, держава сприяє створенню сприятливих умов для підтримки конкурентного середовища всередині країни, а також здійснення ефективної зовнішньоекономічної діяльності.

Важлива роль належить державі у створенні сприятливого інвестиційного клімату в країні, оскільки обсяг і спрямування інвестицій в економіку є головними матеріальними чинниками економічного зростання.

Створення умов для притоку інвестицій і найбільш ефективного їх застосування вимагає комплексу обставин, більша частина яких значною мірою залежить від держави. Обставинами такого роду є чинне в країні законодавство, економічна стабільність; державні гарантії інвесторам, що забезпечують безпеку їх вкладень; діюча в країні система оподаткування; митна і зовнішньоекономічна політика. Крім того, серйозним умовою для створення сприятливого інвестиційного клімату в країні (особливо для іноземних інвесторів) є авторитет даної держави на світовій економічній та політичній арені: чим він вищий, тим за інших рівних умов держава більш привабливо для інвесторів.

Важливе місце в діяльності ринку займає його інфраструктура, що складається з допоміжних елементів, що забезпечують нормальну діяльність ринкового механізму.

Сучасна ринкова інфраструктура являє собою складний і розгалужений організм, що включає фінансову, інформаційну, транспортну, функціональну (ринки з їх територіями та спорудами), науково-дослідну та інші системи. Від набору і якості інфраструктури в чому залежать діяльність і ефективність ринку.

Суб'єктами ринкової інфраструктури можуть бути як приватні компанії, так і державні підприємства та організації. Відносини, що складаються між ринковими суб'єктами та представниками ринкової інфраструктури, визначаються в основному дією ринкового механізму. Разом з тим це не означає, що організація (формування) і дію системи ринкової інфраструктури здійснюються виключно автоматично, без будь-якого стороннього втручання.

Для ринкової інфраструктури об'єктивно необхідна участь держави у її формуванні, регулюванні та контролі за діяльністю. За допомогою фінансової системи - через центральний банк і державний бюджет - держава виконує наступні функції:

  • o організовує грошовий обіг і регулює грошові потоки;
  • o формує умови або створює режим найбільшого сприяння для функціонування інформаційних систем, транспортних комунікацій;
  • o надає території під ринки і ринкові споруди;
  • o організовує підготовку та перепідготовку кваліфікованих кадрів і бере участь у цьому процесі;
  • o розробляє кон'юнктурні прогнози і створює програми розвитку ринкової економіки.

Крім того, держава здійснює контроль за діяльністю всіх структурних ланок ринкової інфраструктури та сприяє підвищенню ефективності їх роботи.

Таким чином, основними напрямами втручання держави є формування правової та інституційної ринкового середовища, економічного, підприємницького та інвестиційного клімату, а також організація, підтримка і контроль діяльності ринкової інфраструктури.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >