Розділ 4. ГЕОПОЛІТИЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ БІЛОРУСІ В СЕРЕДИНІ XX СТ.

Питання 60. Західна Білорусь у складі Польської держави (1921-1939 рр.)

За умовами Ризького мирного договором 1921 р західно-білоруські землі відійшли до Польщі. Вони були поділені на 4 воєводства: Новогрудське, Віленське, Поліське, Білостоцького. Більшість населення цих воєводств становили білоруси. Цю територію поляки називали "східними кресами" (окраїнами).

Західна Білорусь була аграрно-сировинний частиною економіки Польської держави, а також була джерелом дешевої робочої сили. У промисловості Західної Білорусі переважали підприємства, які були пов'язані з переробкою продукції тваринництва. 85% населення займалося сільським господарством. У Польщі існувала приватна власність на землю, майже половина якої належала поміщикам. У 1920-1930-і рр. польський уряд провело земельні реформи. Дрібні ділянки (парцелли) поміщицьких і державних земель продавалися через Земельний банк. З метою ліквідації межполосіци проводилася користування поміщиками і селянами сіножатями, пасовищами, вигонами). Реформи створювали сприятливі умови для розвитку заможних селянських господарств і погіршували економічне становище більшої частини білоруського селянства. Одночасно польський уряд почав заселяти білоруські землі колоністами - вершниками, більшість яких становили колишні офіцери і чиновники. За пільговими цінами вони отримували ділянки землі від 15 до 45 гл.

У 1926 р в Польщі відбувся державний переворот, в результаті якого встановився військово-авторитарний режим Ю. Пілсудського, що отримав назву "санації" (оздоровлення). Режим "санації", серед інших заходів, передбачав примусову полонізацію і асиміляцію непольського населення. Протягом другої половини 1920-х і в 1930-і рр. постійно скорочувалася кількість білоруських шкіл, в державних установах Західної Білорусі заборонялося користуватися білоруською мовою. Були закриті білоруські вчительські семінарії, Віленська білоруська гімназія перетворена на філію польської. Ліквідовувалися православні парафії, а храми переобладнувалися в костели. Учасники національно-визвольного руху піддавалися переслідуванням.

Питання 61. Національно-визвольний рух і розвиток культури в Західній Білорусі (1921-1939 рр.)

Землі Західної Білорусі за умовами Ризького мирного договором 1921 р відійшли до Польщі. Незважаючи на що містяться в договорі статті про забезпечення рівноправності церковних організацій, права на вільний розвиток мови і культури білоруського, українського та інших народів, що проживали на території Польщі, польський уряд проводив політику, спрямовану на ополячення населення західнобілоруських і західноукраїнських земель.

З початку 1920-х рр. в Західній Білорусі виникло національно-визвольний рух. У першій половині 1920-х рр. переважали нелегальні форми (партизанські загони, підпільні повстанські організації та групи). Організаторами виступали комуністи і білоруські есери. У 1923 р оформилася Комуністична партія Західної Білорусі (КПЗБ), що була складовою частиною Комуністичної партії Польщі на правах територіально-автономної організації. У 1924 р був створений Комуністичний союз молоді Західної Білорусі (КСМЗБ). Ці політичні організації виступали за збройне повстання і звершення соціалістичної революції в Польщі, за ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу селянам землі, за входження Західної Білорусі до складу БССР. У 1925 р в умовах спаду масового руху КПЗБ відмовилася від підготовки збройного повстання, партизанський рух припинилося.

У 1922 р в польському сеймі з депутатів від Західної Білорусі була створена фракція (група) - Білоруський посольський клуб (БПК), який захищав національні та соціальні інтереси білоруського народу легальними засобами. У БПК входили 14 чоловік, що представляли різні політичні партії (Б. Тарашкевич, С. Рак-Михайловський, А. Станкевич та ін.). У середині 1920-х рр. в національно-визвольному русі Західної Білорусі визначилися два напрямки. Перше - революційно-демократичний на чолі з КПЗБ, яке на перше місце в національно-визвольній боротьбі висувало соціально-класові проблеми. Під його впливом перебувала масова легальна революційно-демократична організація Білоруська селянсько-робоча громада (БКРГ), яку створила група депутатів сейму, покинувшая ВПК (Б. Тарашкевич, С. Рак-Михайлівський, П. Волошин, П. Мітла). БКРГ остаточно оформилася в травні 1926 г. Вона виступала за самовизначення Західної Білорусі, створення робітничо-селянського уряду, за конфіскацію поміщицької землі і передачу її без викупу селянам. У тому 1927 року діяльність БКРГ була заборонена польською владою, її лідери віддані під суд.

Національно-демократичне напрям представляли Білоруська християнська демократія (БХД), група А. Луцкевича - Р. Островського та інші культурно-просвітницькі, благодійні, наукові організації і суспільства. Націонал-демократи негативно ставилися до ідеї соціалістичної революції, будучи прихильниками БНР, виступали за парламентські форми боротьби і. в перспективі, за створення білоруської держави в кордонах етнічної території проживання білорусів. У другій половині 1930-х рр. обидва напрямки національно-визвольного руху разом брали участь у боротьбі за створення єдиного антифашистського народного фронту в Західній Білорусі. В кінці 1930-х рр. польська влада заборонили діяльність майже всіх білоруських організацій.

Масовий рух в Західній Білорусі проявлялося в різних формах. Найбільші виступи селян відбулися в містечку Косові (1927), під Кобрином (1933). У 1935-1939 рр. було великий виступ Нарочанському рибалок.

Основною тенденцією культурного життя Західної Білорусі була боротьба проти полонізації, за збереження білоруської мови, культури та національної самосвідомості. Масовою підтримкою білоруського населення користувалася діяльність Товариства білоруської школи (ТБШ), заснованого в 1921 р у Вільно Б. Тарашкевич. Ця легальна культурно-просвітницька організація мала право відкривати народні школи, вчительські семінарії, бібліотеки. Діяльність ТБШ була заборонена в 1936 р

Політика полонізації перешкоджала розвитку національної професійної художньої культури. У Західній Білорусі найбільший розвиток отримали література (М. Танк, П. Пестрак, В. Жилка та ін.), Образотворче мистецтво (І. Дроздович, П. Сергійович, Н. Севрук та ін.). Національне театральне і музичне мистецтво існували на аматорському рівні в культурно-просвітницьких гуртках і суспільствах. Збиранням музичного фольклору і створенням аматорських хорових колективів займалися р Ширма, м Цитович та ін.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >