Електронні ЗМІ і жанри спортивної журналістики

Розвиток вітчизняного радіо і телебачення як частини загальносвітової віщальної системи відбувається сьогодні в такому стрімкому ритмі, що на освоєння, наприклад, раніше невідомих способів організації спілкування глядацької і слухацької аудиторій з ведучим (і) тієї чи іншої програми йдуть аж ніяк не роки, а місяці. Крім того, революційних і концептуальних змін, які б з ніг на голову перевернули принципи використання аудіо- і візуальних виражальних можливостей і комунікативних переваг телебачення і радіо ми на початку XXI ст. просто-напросто не спостерігаємо. Можна стверджувати, що старі підходи до розподілу всіх можливих методів роботи журналістів з вихідним інформаційним емпіричним матеріалом в нинішній високотехнологічної комунікаційному середовищі залишилися практично в тому ж кількісному і якісному розподілі. Тобто журналіст, трудячись в електронному ЗМІ, може використовувати сьогодні і інформаційні, і аналітичні, і художньо-публіцистичні жанри (якщо не відмовлятися від традиційної жанрової структури). Інша справа, що в тому обширному сегменті електронного мовлення, який ми визначаємо як "ігрове" або "розважальне" телебачення (радіо), робота з початковим емпіричним матеріалом (інформацією) практично не має сенсу, так як онтологічно явища цього ряду вже виходять за межі інформаційного поля. Перед нами в такому випадку очевидний приклад функціонального дисбалансу в тих видах і формах АВП, де явно переважає дует рекреативной та економічних функцій ЗМІ. У кінцевому рахунку, якщо виходити з цієї об'єктивної тенденції, то більшість ефірного вітчизняного радіо- чи телеконтенту можна визначити як "радіо (телебачення) дозвілля", коли інші функції даного електронного ЗМІ практично дезавуюються з практики медіадеятелей. Причому подібна позиція топ-менеджерів вітчизняного ринку не тільки наполегливо реалізується на практиці, а й отримує публічне аргументоване теоретичне обгрунтування з їхніх вуст.

Варто звернути увагу на ті назви, які отримали інтерв'ю керівників каналів і найбільш знакових програм російського телебачення. Більшість назв явно свідчить про те, що розваги розуміються керівниками насамперед як цілком рентабельна і ефективна економічна діяльність. Для них всі жанри хороші, крім нудного. Втім, можна також зауважити, що найчастіше самі медіапрактікі воліють вживати терміни "формат" і "контент", вважаючи поняття жанру кілька старомодним і операційно невигідним.

Про те, як в умовах нинішньої конвергенції форм і видів електронного мовлення буває важко визначити якісь зовнішні, структурують приналежність конкретного АВП ознаки, свідчить і записаний у відповідному виданні підхід до визначення жанрів телевізійної журналістики [1]. У типології, розробленої Р. А. Борецьким і В. Л. Цвік [2], пропонується наступне розділення:

  • - Жанри телевізійної інформації;
  • - Жанри аналітичної публіцистики;
  • - Жанри художньої публіцистики.

Однак у своїй монографії В. Л. Цвік пропонує вже інше тлумачення традиційної жанрової тріади, визначаючи її як сукупність жанрів телепублицистике. Хоча у нього зберігається потрійний розподіл на інформаційні, аналітичні та художні жанри телебачення [3].[3]

Аналогічної точки зору на поділ жанрів телевізійної і радіожурналістики дотримується і група петербурзьких дослідників (Т. В. Васильєва, В. Г. Осинський і Г. Н. Петров), які в колективній праці "Курс радіотелевізійної журналістики" зберегли звичне розподіл на інформаційне, аналітичне та художньо-публіцистичне мовлення [4].[4]

Як ми зазначали раніше, спортивна журналістика при всій своїй тематичній специфіці зберігає в базисної основі принципові моменти, характерні для всієї професійної діяльності в цілому. У тому числі і в такому аспекті, як жанрова структура. Ми будемо далі розглядати сучасні жанри спортивної журналістики, виходячи з прийнятої в теорії тріади традиційних груп жанрів - інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні. Але в той же час ми приєднаємо до цієї типології і нову групу, яку будемо відносити до розважального електронного мовленню.

Нижче ми пропонуємо наступну термінологічну трактування понять.

Під "контентом" взагалі слід розуміти структурований обсяг сукупного ефірного продукту конкретного мовника або программопроізводітеля за певну фіксовану одиницю часу.

Тип (вид) мовлення визначається технологічною основою розповсюдження контенту - або в режимі прямого ефіру, або в записі. Отже, мовлення може бути прямим або здійснюватися у варіанті видачі в ефір заздалегідь записаних програмних і жанрових одиниць. Очевидно, що більшість новинних передач, які належать переважно до групи інформаційних жанрів, мають режим прямого мовлення, тоді як всередині цього "прямоефірного" контенту можуть розміщуватися заздалегідь записані репортажі і сюжети.

Спортивні трансляції також тяжіють до виходу в ефір у вигляді прямого мовлення. Інші ж одиниці ефірного контенту, що спираються на системи інформаційно-аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів, найбільше реалізуються у вигляді заздалегідь записаних програм і передач.

Зберігають свій статус ефірних продуктів в режимі прямого ефіру і деякі ігрові формати.

Одиниця ефірного контенту (програмна, жанрова) - завершений продукт журналістської творчості, що має конкретні часові та просторові характеристики, в основі якого - будь-яка інформація або відсутність такої. Дане поняття синонімічно колишнім професійним журналістським термінам "програма" і "передача", якими описувалися і визначалися в теорії і на практиці різні структурні елементи ефіру, несучі певну інформацію і смислове навантаження.

Одиницею ефірного контенту (ЄЕК) може бути не тільки конкретна завершена або записана програма. Піддано визначення потрапляють і прямі трансляції різних подій (візити, з'їзди, збори, спортивні змагання та ін.), І рекламні блоки, які розміщуються в міжпрограмному просторі, і анонси майбутніх програм і передач.

Формат одиниці ефірного контенту - це сукупний набір організаційних прийомів і структурних елементів телевізійного продукту, серед яких - драматургія конкретних ситуацій, характерний склад ведучих та запрошених учасників, система відносин між ними, тривалість даної ефірній одиниці, ступінь і якість участі публіки і т.п. Простіше кажучи, формат визначає для програми (передачі) всі ті зовнішні ознаки і якості, які відрізняють її від інших. У міжнародному телебізнесі під "форматом" також розуміють характеризує опис конкретної програми, що застосовується при продажу ліцензії на її відтворення в інших країнах і регіонах.

Так, наприклад, такий популярний формат "реаліті-шоу" може характеризуватися не тільки імітацією прямої трансляції з місця події (ий), але й участю цілком конкретних особистостей, як невідомих, так і відомих широкій глядацькій аудиторії, тоді як у форматі ток-шоу імітується не дія, а діалог чи полілог, переважно в студійних умовах з формальним участю (присутністю) сторонній публіки.

До найбільш популярним нині форматам ігрового телемовлення ми можемо віднести: реаліті-шоу, ток-шоу, кримінальні огляду, інтелектуальні вікторини, спортивні змагання та поєдинки, змагання в різних сферах людської діяльності (наприклад, "Кулінарний поєдинок").

Жанр одиниці ефірного контенту - сукупність формальних професійних прийомів в журналістській творчості, які використовуються при обробці інформації з метою надання їй необхідного завершеного вигляду як одиниці ефірного контенту, що охоплює власне конкретний зміст.

Що ж стосується жанрів сучасної спортивної тележурналістики, то вони, безумовно, потрапляють під загальну жанрову класифікацію, в якій виділяються три основних види: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. Однак ця теоретична база завжди була і досі залишається об'єктом постійних змін. Тому багато жанри сьогодні перестають існувати в чистому вигляді, трансформуючись у якісь нові різновиди, інші зливаються один з одним, утворюючи якийсь жанровий симбіоз.

Далі ми розглянемо їх відповідно до прийнятої нами типологією.

  • [1] Аналогічний підхід використаний і для визначення жанрів і видів радіожурналістики.
  • [2] Див .: Телевізійна журналістика: підручник. 5-е изд., Перераб. і доп. М., 2005.
  • [3] Цвік В. Л. Телевізійна журналістика: Історія, теорія, практика: навч. посібник. М., 2004.
  • [4] Васильєва Т. В., Осинський В. Г., Петров Г. Н. Курс радіотелевізійної журналістики: навч. посібник. СПб., 2004.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >