Навігація
Головна
 
Головна arrow Педагогіка arrow Полікультурна освіта в багатонаціональному соціумі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вища школа та виклики мультикультуралізму

Цілі, програма, проблеми

Перед вищими навчальними закладами стоять цілі готувати молодих людей будь-яких спеціальностей, готових відповісти на виклики мультикультурного соціуму і сприяти міжкультурному діалогу. У багатьох країнах зростає розуміння необхідності масштабної підготовки студентства в дусі мультикультуралізму. Облік расового та етнічного різноманіття, відмінностей інтелектуальних, світоглядних орієнтирів студентів є найважливішою умовою подібної підготовки. Компонентами такої роботи виявляється перегляд навчальних програм, методів навчання, вдосконалення професіоналізму викладачів і т.д.

Організація полікультурного освіти не терпить зволікань зважаючи виразної тенденції диверсифікації студентства по етнокультурним ознаками. Мультикультурна підготовка багатонаціонального за складом студентства виглядає цілком органічним компонентом демократизації вищої школи.

У такій ситуації тривожна інша, що протистоїть ідеям мультикультуралізму, тенденція - збереження і посилення в ряді випадків монорасовості і моноетнічності корпусу студентів і викладачів у закладах вищої освіти. Така тенденція проявляється по-своєму в різних країнах: у США - у діяльності етноцентристських університетів для чорношкірих, в Казахстані та Молдові - при перетворенні державних вузів в установи, де навчаються переважно представники домінуючих етносів, і появі приватних вищих шкіл, де вважають за краще вчитися росіяни і російськомовні студенти і т.д. Зрозуміло, що такий дуалізм у вищій освіті аж ніяк не служить задумам налагодження в соціумі міжнаціональної злагоди.

Існує кілька моделей орієнтації змісту вищої освіти на полікультурності підготовку. Парциальная модель передбачає включення ідей полікультурності в усі теми навчальних курсів. Модульна модель означає наявність окремих тем з полікультурному вихованню в тому чи іншому навчальному курсі, можливість застосування особливих - нормативних або елективних - курсів з питань полікультурної освіти. І нарешті, інтегративна модель - це навчальний курс, де представлені відомості з різних галузей знань, у тому числі і по полікультурному вихованню та навчанню.

У багатонаціональному соціумі важливо формувати педагогічні кадри, готові до подолання в багатонаціональній школі бар'єрів, що заважають нормальному спілкуванню і розвитку учнів з різних етнічних і культурних груп, встановленню між дітьми гуманних відносин. Шляхом утворення слід заохочувати прагнення майбутніх вчителів здобувати знання, вміння, розвивати здібності, необхідні для діяльності в шкільному середовищі, яка функціонує в рамках субкультур, національної та світової культури.

Педагогічні вузи і класичні університети повинні готувати вчителів, які в змозі організувати в загальноосвітніх навчальних закладах діалог культур. Говорячи про це, китайський вчений Шонго Кікуань справедливо підкреслює, що в школу повинен прийти "мультикультурне учитель", відкритий культурній різноманітності своєї країни.

Мультикультурний вчитель повинен бути готовий діяти з урахуванням особливостей багатонаціональних дитячих колективів. Йому слід враховувати, що його підопічні є представниками різних етнокультурних груп, володіючи специфічними характеристиками, що впливає на їх виховання і навчання, що діти в силу етнокультурних особливостей по-своєму сприймають стиль поведінки вчителя.

Мультикультурність майбутнього вчителя виховується не тільки і не стільки в стінах студентських аудиторій. Реформи у сфері вищої освіти передбачають встановлення толерантних відносин між студентами різних національних груп, що сидять в навчальних аудиторіях, що населяють університетські містечка та гуртожитки. Йдеться про вироблення в студентському середовищі навичок поведінки, заснованого на розумінні, терпимості, діалозі, компромісі, самоповазі та повазі оточуючих.

Модернізація педагогічної підготовки в дусі полікультурності означає перебудову змісту освіти: введення додаткових програм, спеціалізацій, спецкурсів. Одну таку програму пропонують учені США. Вони вважають, що сполучною навчальним предметом при підготовці "мультикультурного вчителя" може стати курс "Міжкультурність взаєморозуміння" з вивчення культури, філософії, історії корінних етносів та іммігрантів.

Професорсько-викладацький корпус вищих навчальних закладів при підготовці "мультикультурного вчителя" стикається з істотними труднощами. Адже справа доводиться мати зі студентами з різними культурними традиціями. Відторгнення таких традицій породжує випадки дискримінації, ксенофобії, непорозуміння цінностей інокультури. Необхідно пристосовуватися до особливостей кожного студента як суб'єкта виховання, маючи на увазі, що освіта означає не тільки придбання професійних знань і умінь, а й індивідуальну етнокультурну ідентифікацію. Перспективно при цьому надання студентам психотерапевтичної підтримки для кращого розуміння відмінностей культур і етносів.

Педагоги багатьох країн при аналізі демократичних принципів, яким має слідувати вчитель, особливо виділяють необхідність прихильності при вихованні ідеям поваги та діалогу етнокультур. Англійський професор Томас Е. Келлі ставить при визначенні моделі вчителя на перше місце принцип толерантності: расова, національна і суспільна терпимість, визнання за іншими людьми прав па самостійність світоглядних ідеалів, цінностей і переконань, політичних поглядів і пристрастей, інтересів, смаків і суджень. Його співвітчизник і колега Е. Чоун підкреслює, що подібний принцип передбачає рівне ставлення вчителя до всіх учнів, незважаючи на їх національність, расові відмінності, стать, здібності, обдарованість, матеріальне становище [1].[1]

Йдеться про необхідність для вчителя, який працює в багатонаціональному класі, знаходити правильний підхід до кожного школяра, шанобливо ставитися до національних етичним нормам. Від працюючого в багатонаціональному класі вчителя потрібно, з одного боку, певна спільна професійна підготовка, а з іншого - розуміння і визнання культурного різноманіття. Не менш важливим є володіння педагогом технологіями виховання і навчання в умовах багатоетнічної і багатокультурної середовища.

Бути чи вчителю відчуженим від особистих емоцій виконавцем ідеалів мультикультурної освіти або стати посланником таких ідеалів, вносячи в педагогічний процес особисте ставлення до питань міжнаціональних відносин? Відповідь можна знайти у вітчизняних класиків педагогіки. Слід згадати, з якою пристрастю і послідовністю виховував А.С.Макаренка у своїх вихованцях неприйняття одного з огидних проявів націоналізму - антисемітизму.

Ідеальний мультикультурний вчитель повинен демонструвати істотні якості: здатність одночасно вчити і виховувати, міцне теоретичне педагогічну освіту, високу культуру і усвідомлення цінностей виховання, свободу і відповідальність, відчуття причетності до інтелектуальної еліти. Такий ідеал означає формування цілісної особистості педагога. Передбачається, що вчителю треба бути білінгвом, відкритим цінностям багатьох культур і толерантним стосовно цих цінностей. Шкільний вчитель повинен демонструвати високі моральні якості, любити своїх учнів незалежно від їх етнічної, культурної, релігійної приналежності. Особистісні якості ідеального мультикультурного педагога повинні перебувати в гармонії з професійними знаннями і здібностями.

Сучасний вчитель зобов'язаний володіти полікультурної компетенцією. Російські педагоги Η. П. Семенова і С. Ю. Шмітова характеризують її як "інтегративну якість особистості, що включає систему полікультурних знань, умінь, навичок, інтересів, потреб, мотивів, цінностей, полікультурних якостей, досвіду, соціальних норм і правил поведінки, необхідних для повсякденного життя і діяльності в полікультурному суспільстві, що реалізуються в здатності вирішувати завдання професійної діяльності в ході позитивної взаємодії з представниками різних культур (національностей, рас, вірувань, соціальних груп) ". Виділено три головні компоненти полікультурної компетентності: когнітивний, мотиваційно-ціннісний і діяльнісний. Перший означає сформованість системи полікультурних знань. Другий - наявність комплексу мультикультурних ідеалів, мотивацій. Третій - вміння та навички поведінки в багатонаціональному класі, досвід міжнаціонального спілкування та міжкультурного діалогу [2].[2]

Поряд із загальними педагогічними знаннями й уміннями в програмі підготовки майбутнього вчителя надолужити закладати матеріали, що забезпечують формування професійно-особистісних якостей, які дозволяють ефективно працювати в багатонаціональному класі. Програма педагогічного мультикультурної освіти повинна передбачати вивчення етнопсихології, національних традицій, особливостей етнокультурного поведінки і т.п. Перспективний метод такого педагогічної освіти - проблемне навчання, коли знання набуваються в ході дискусій, при подоланні певних труднощів в їх розумінні. Майбутній учитель повинен навчатися, стикаючись з проблемами мультикультуралізму, з якими йому доведеться зіткнутися в школі. Отримуючи педагогічну освіту, студенти повинні систематично аналізувати різні педагогічні ситуації міжнаціонального спілкування, шукати вихід з них на шляхах організації міжкультурного діалогу.

Зрозуміло, підготовка мультикультурного вчителі не завершується із закінченням вищого навчального закладу. Шкільні педагоги повинні систематично набувати і оновлювати спеціально структуровані знання теорії і практики полікультурної освіти. Йдеться про оволодіння відповідним методологічним апаратом; розширенні уявлень про полікультур- ном освіти як соціокультурний феномен; знайомстві з його ідеями, змістом, моделями і методами. При підвищенні кваліфікації викладачів треба враховувати особливості тієї чи іншої полікультурної освітнього середовища, в якій вони працюють. Стосовно до Росії его означає, що програми перепідготовки вчителів поряд з розкриттям в культурах російських народів спільних елементів і традицій, прилученням до світової культури, подальшим розвитком толерантного ставлення до інокультури одночасно повинні приймати в розрахунок культурні особливості і запити тих чи інших регіонів.

При розгляді проблеми підготовки мультикультурного вчителя варто зауважити, що ідеал педагога-універсала навряд чи в найближчі роки може стати реальністю. Але потрібно також підкреслити, що невиконаними залишаються і цілком досяжні вимоги полікультурного педагогічної освіти. Між реальними моделями і фактичної підготовкою мультикультурного вчителя існує помітна різниця. На практиці в педагогічній освіті проблемам мультикультурної освіти фактично не приділено скільки-небудь систематичного уваги.

  • [1] Андрєєва Г. А. Модернізація системи вищої педагогічної освіти в Англії. М., 2002. С. 41, 44.
  • [2] Семенова Η. П., Шмітова С. Ю. Полікультурна освіта як частина педагогічної культури вчителя (педагогічна рада). URL: festival.lseptember.ru/articles/582948 (дата звернення: 05.08.2014).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Аудит та Бухоблік
Банківська справа
БЖД
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Нерухомість
Менеджмент
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
Соціологія
Статистика
Техніка
Страхова справа
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Пошук